Все це промайнуло в думках Ашота, і він не пошкодував, що дав Саркісу ляпаса… Але…
— Ну, що тепер з тобою робити? — глухо запитав він. все ще стоячи проти Саркіса.
Той задирливо посміхнувся:
— Хіба я вкрав, чи що? Підожди, Ашот, вийдемо звідси…
— Ще й загрожує! Яка підлість!
— Мені, може, й казати не треба, але я скажу. — сором’язливо вставив слово Асо і повернувся до Саркіca: — Ти нас від себе не відокремлюй… Курди кажуть: вівця, що відбилась від отари, — здобич вовка…
Саркіс тільки глянув на Асо і грубо кинув іншим:
— На мою працю завидуєте? Скрутно довелося? Хай кожний про себе подбає!..
— Ах, так… Гаразд!
Подумавши і щось вирішивши, Ашот звелів Саркісу:
— Там під горіхом я приготував дрова для вогнища. Принеси їх зараз же!
— Чому саме я?
— Тому, що твоя черга. Іди, а то викинемо. Надворі залишишся ночувати.
Загроза вплинула.
— Що ж, я сам піду? — принижено, похнюпивши голову, запитав він.
— Асо, вийди з Бойнахом надвір, щоб героєві не було страшно.
Проковтнувши образу, Саркіс пішов, а Ашот сказав:
— Дрова — це тільки привід. Нам треба вирішити, як бути з ним.
— Ти дуже суворий і грубий, Ашот, — м’яко зауважила Шушик. — Так людину не виправиш. Образа примусить його тільки робити нам на зло, і він стане ще гіршим.
— А ти, Гагік, що скажеш?
— Я? Я скажу так, як мій дід каже: горбатого могила виправить…
— Отже, все так і залишимо? Не спробуємо вплинути на нього? — нервував Ашот.
— Вплинути? Але як? — подивився на всіх ясними очима Гагік. — Дід мій, усі знають, дуже любить примовки. Він часто говорив: «Посадили вовченя вчити грамоту: скажи «к», а він — «коза»; скажи «я», а він — «ягня». Не варто з ним панькатись, ось що я вам скажу.
— Ні, варто! — заперечив Ашот. — Він повинен або залишитись тут, або вийти з цієї ущелини людиною. Кажеш — вовченя? Значить, треба обламати йому ікла. Ти наводиш дідові приказки… А мій батько каже, що часник треба товкти там, де й цибулю. Не захоче добром, примусимо.
Ашот розпалився і за звичкою вже виголошував цілу промову. Він говорив, що такі люди не помічають своїх хиб, що Саркіс над усе ставить свого батька, який далеко не завжди робить добрі справи і сина балує. Треба щоб Саркіс це зрозумів. Тільки тоді можна буде допомогти йому виправитися.
— Це моя пропозиція. Можливо, педагоги вирішили б інакше, але я певний, що така людина, коли з нею м’яко поводитись, і на голову сяде, — закінчив Ашот.
— Думка твоя хороша, та, на жаль, довга, — глузливо зауважив Гагік.
— Ти що, кожне моє слово будеш зважувати і критикувати?
— Авжеж, буду. Давай, Ашот, поговоримо по-хорошому. Чому ти завжди такі сухі лекції читаєш?.. Жаль мені тебе…
Ашот на мить скам’янів, крадькома глянув на Шушик. Несподіваний докір Гагіка дуже засоромив його.
— А хіба керівник не повинен висловлювати свої думки?
Гагік спокійно посміхався і мовчав, йому подобалось, коли від його слів Ашот втрачав рівновагу, особливо, коли нагадував, що він керівник. Хлопцеві хотілося ще вколоти Ашота, але, глянувши на Шушик, він стримався.
Ашот знову почав:
— Про що тебе питають, про те й кажи. Як нам бути з цим… цим?..
Та хлопці не встигли домовитись. У печеру зайшов Асо, за ним — Саркіс з великою гіллякою.
— Отак… Тепер ти працюватимеш нарівні з нами. А то на що це схоже? «До хліба ближче, від справи — далі», — як сказав би мій дід. — Цього разу Гагік говорив незвичайно серйозно. — А тепер сідай і слухай наші вітальні промови.
— Які? — обережно переводячи погляд з Гагіка на Ашота, запитав Саркіс.
— Які? Про тебе, про твого батька… Правильно? — повернувся Гагік до Ашота. — Починати?..
Це добре. Виходить Гагік на боці його «методу». А Шушик? Ашот допитливо глянув на дівчину і, зрозумівши її мовчання як згоду, почав:
— Саркіс! Ти пишаєшся своїм батьком і собою. Але тут є одне непорозуміння, і ми хочемо пояснити тобі, щоб ти бачив речі такими, які вони є насправді. Ми хочемо, щоб ти переконався в тому, що, наприклад, пастух Асо на кілька голів вищий від тебе.
Саркіса ці слова вразили.
— Асо?! — хрипким голосом перепитав він. — Ось хай ми тільки вийдемо звідси…
Він міцно стиснув кулаки, але, помітивши злий погляд Ашота, зразу принишк і опустив очі.
— Так, Асо!.. Ось послухай і ти сам пересвідчишся. Асо, розкажи, будь ласка, чого в цьому році ви так бідно живете. Адже твоя мати — доярка на фермі, ти — пастух, а батько відомий тваринник. Розкажи, хто такий безсовісний, що зробив вам лихо?