— Мабуть, ти хочеш сказати, що без мене ви не пропали б?..
Гагік досі говорив напівжартома. На цей раз він уже серйозним тоном заявив:
— Гаразд, Ашот… Якщо ти про себе такої високої думки, то я мушу поставити питання про заміну тебе іншим…
— Цікаво, хто може мене замінити? Боягуз Гагік чи… — Він ладен був кожного наділити яким-небудь образливим прізвиськом, але стримався.
— Гагік, досить! Ашот, прошу — тебе, припини… — втрутилася Шушик.
— Зажди, Шушик, це вже занадто!.. — розпалився Гагік. — . Ти тільки згадай: «Щоб я нарікань не чув!», «Не рюмсай!», «Роби те, що тобі наказано!..» Що це за тон? Як він розмовляє з нами? Якщо зараз не дати йому відкоша, — виросте бюрократ, та ще й деспотичний. Хочете, я вам доведу, що його авторитет дутий? Давайте влаштуємо перевибори. Таємним голосуванням, звичайно…
Гагік швиденько вийняв із сумки Шушик зошита, вирвав з нього аркуш і розідрав на клаптики.
Ашот з презирливою посмішкою стежив за товаришем, і в його великих очах світилося здивування: як це трапилось, що жартівник Гагік міг стати таким серйозним, злим і рішучим. «У нього, очевидно, якісь давні образи на мене», — подумав Ашот і почав пригадувати, коли і яке зло він міг заподіяти Гагікові. «Може, він заздрить, що я старший? Так, звичайно! Сам хоче стати старшим… Станеш ти, як же!..» — І Ашот злісно розсміявся.
— Ти чого смієшся? Думаєш, жартую?.. — все більше розпалювався Гагік. — Ось твій білет! У ньому п’ять імен. Чотири закресли, одне залиш. Потім складеш вчетверо, віднесеш і кинеш за той камінь. «Неприємно вийшло», — думав Асо, але скромність не дозволила йому втрутитися в суперечку з цими хлопцями.
Саркіс мовчав, хоч, видно, теж не заперечував проти переобрання Ашота. Шушик сиділа, глибоко замислившись. Та ось, про щось згадавши, вона різко сказала:
— Добре, дай і мені білет і олівець… Зараз усе з’ясується…
Слова Шушик викликали в Ашота приховану радість. «Адже не може бути сумніву, що вона за нього. Щодо Саркіса, то йому він зробив стільки добра!.. Було б просто чорною невдячністю голосувати проти свого визволителя! І Асо, звичайно, мій. А якщо так, то чотири голоси будуть разом з моїм! А Гагік залишиться один;..»
— Ну чого ж ви всі відвертаєтесь? Сміливості не вистачає? — звернувся він до Гагіка. — Дивись, Гагік! Я на твоїх очах викреслюю твоє ім’я… Ось тобі й таємне голосування!..
— Ні, братику! Нехай ми боягузи, але голосуватимемо таємно. Асо, дивись! Перше ім’я ти зможеш прочитати — воно твоє. Друге — Саркіса, третє…
— Це я знаю… Це… — зніяковіло пробурмотів пастух.
Гагік засміявся:
— Ну, звичайно, знаєш! Третє ім’я — Шушик.
— Так, літера «ш» починається з гачка, як у моєї ковіньки, тому я її не забуваю, — поспішив виправдатись хлопець і засміявся.
— Так, так… А закінчується кренделем, як хвіст у Бойнаха… Ну, годі жартувати! Четверте ім’я Ашота, п’яте — вашого покірного слуги…
Єдиним олівцем, що був у них, юні герої зробили помітки в білетах, склали їх вчетверо й кинули за камінь, як сказав Гагік.
— Тепер, Ашот, треба обрати лічильну комісію, — запропонував Гагік. — Оскільки я й ти, як то кажуть, зацікавлені сторони, хай лічать вони…
— Добре, — сказала Шушик, — полічимо ми з Саркісом.
— А Асо?
— Ну, він тільки своє та моє ім’я прочитає, а ваші поки що не розрізняє одне від одного, — засміялась дівчина.
Тепер вона теж раділа перевиборам. Дуже цікаву річ придумав цей Гагік! І вона побігла по білети. Повернувшись, дівчина нагнулась до Саркіса, щось прошепотіла йому, і вони почали підраховувати голоси.
— Асо… — шепотіла Шушик. — Загинай пальці, Саркіс. Загнув один? Ще «Асо», ще… Ой, три! — радісно здивована, скрикнула дівчина, але так тихо, щоб не почули товариші, які вдавали, ніби чимось зайняті. А насправді вони, наставивши вуха, напружено вслухались у шепіт, що долинав з кутка.
Нарешті Шушик встала й підійшла з білетами до товаришів. Вигляд у неї був урочистий, обличчя сяяло від задоволення. В блакитних очах дівчини світились теплі вогники, але разом з тим очі ховали легеньке глузування. «Пройшов!» — з впевненою гордістю подумав Ашот і тут же засміявся: «Радію так, ніби могло бути інакше!» Він зверхньо оглянув товаришів, йому кортіло швидше стати свідком власної перемоги.
А Шушик навмисне зволікала.
— Знаєте, що вийшло? — сказала вона, ледве стримуючи радість. — Дивно все сталося… Хоч, мабуть, не так дивно, як просто добре… Найбільше голосів дістав Асо. Тепер наш старший — Асо…