Цей горб бовванів миль за тридцять чи сорок, майже прямо на північ од Різниць. А за ним, на захід од Річки Замерзлого Озера, лежить велика низина, до якої — за переказами — восени сходяться всі олені з усіх північних рівнин.
Деніказі був певен, що, коли йому пощастить добутися до тієї низини, він зможе наповнити свої каное м'ясом.
Джеймі слухав мов зачарований, поки Авасін переказував йому план вождя. А тоді спитав:
— Чи не швидше й легше було б дістатися до низини, піднявшись на північ річкою Казон, а потім перенісши човен суходолом на захід, до гори, яку ми бачимо звідси?
— Далі на північ од цього табору Казон належить ескімосам, — відповів Деніказі. — Ми зупинилися на самому кордоні їхніх володінь і переступати його не можемо, бо нашому полюванню був би кінець.
Вождь чіпевеїв обвів поглядом Джеймі та Авасіна.
— Що ж до вас, — повів він далі, — то ви зостанетеся тут. Теліє-квазі й Етцанні залишаться з вами, і шість днів ви ждатимете на цьому місці появи оленів. Коли за той час вони не з'являться, ви рушите на південь, до гирла західного рукава Ідтен-туа, й почекаєте на мене там. Якщо ж за п'ятнадцять днів моє каное не повернеться, ви попливете додому — самі. І на березі озера Касмір скажете людям мого племені, що ми добре пополювали перед тим, як померли.
— Іти слідом за мною я вам забороняю, — сказав на завершення Деніказі. — І якщо ви помітите ескімосів, то мій наказ вам тікати звідси щодуху на південь, тікати так, наче сам злий дух Вендіго переслідує вас.
Коли вождь і п'ятеро його супутників залишили табір і їхні каное перетворилися на чорні цяточки на поверхні озера, Джеймі висловив свою думку Авасінові.
— Ми пообіцяли, що не попливемо слідом за ним, але це не означає, що ми не маємо права самі шукати оленів. В усякому разі я не збираюся стовбичити тут цілих шість днів, споглядаючи отих чіпевеїв!
Авасін рідко сердився. Та цього разу він розлютився не на жарт.
— Іноді ти мелеш дурниці, мов дитина! — вигукнув він. — Ну, що ти знаєш про цей край? Нічого! А Деніказі знає його, як свої п'ять пальців! Ти мов та лисиця, що залізла в пічку, аби подивитись, чи вона гаряча, — і там спеклася!
Зрозумівши, що Авасін і справді обурюється, Джеймі змінив тему розмови. Але рішення свого не змінив.
— Давай підемо пополюємо трохи, — запропонував він наступного дня. — Куди-небудь недалеко — може, хоч якусь качку підстрелимо.
Авасін погодився й пояснив, куди вони йдуть, двом чіпевеям, що залишилися з ними. Це були ще зовсім молоді індіяни — років по двадцять, не більше. Страшенно ображені тим, що Деніказі не взяв їх з собою, вони цілісінький день сиділи похнюплені коло вогнища.
Та коли хлопці повернулися, чіпевеї зустріли їх радісними вигуками. Ще б пак: Джеймі підстрелив двох білих куріпок, а Авасін — третю. Індіяни скучили за свіжим м'ясом, і хлопці віддали їм по цілому птаху.
По обіді всі четверо сіли коло вогнища, вперше за багато днів почуваючись ситими. Як на чіпевея, Теліє-квазі був вельми балакучий хлопець, і Авасін умовив його розповісти яку-небудь історію.
Коли Теліє-квазі робив паузу, Авасін перекладав його слова Джеймі, якого особливо цікавили легенди про цей край. Молодий чіпевей розповів про мисливця, який побачив на снігу сліди злого духа Вендіго. Джеймі спитав, де це сталося.
Теліє-квазі вказав кудись на північ, на річку Казон.
— Напевне я цього не знаю, — відповів він, — але люди кажуть, що десь біля Великої Кам'яниці, на відстані одноденної подорожі звідси.
— А що це за Велика Кам'яниця? — відразу зацікавився Джеймі.
— Я її не бачив, — сказав Теліє-квазі, — але кажуть, ніби на березі Казон-ді-зі стоїть дім, збудований з великих каменів. Виглядом своїм він нагадує дерев'яні хатини, що їх споруджують білі люди, але віком куди старіший за будь-яку білу людину. В стародавні часи він правив за межу між нашими землями й країною ескімосів. Ніхто не знає, як давно його збудовано й чиїми руками.
Коли хлопці лежали під ковдрами того вечора, Джеймі прошепотів:
— Авасіне, давай поїдемо подивимось на той кам'яний дім!
Авасін уже знав, що почує ці слова, і мав на них готову відповідь.
— Ні! — відказав він твердо. — Якщо ми й поїдемо кудись, то назад, на південь — коли мине шість днів. Отож забудь про нього.