На Різницях — їхній старій стоянці — вони, певна річ, вже нікого на той час не застали б. А про спробу подолати пішки величезну відстань до лісів на півдні не могло бути й мови. Отже, залишався єдиний шлях.
Деніказі, цілком можливо, все ще перебував десь поблизу Ідтен-сету: навіть якщо він і зустрів уже оленів, йому потрібен ще був час принаймні кілька днів — полювати, а потім і сушити м'ясо, яке інакше не можна було б перевозити. З горба, на якому стояла Велика Кам'яниця, хлопці ясно бачили гору Ідтен-сет, і на погляд до неї було не більше тридцяти миль.
Сидячи в похмурому мовчанні коло вогнища, Авасін і Джеймі — кожен окремо, не домовляючись, — дійшли висновку, що врятуватися вони можуть, обравши єдиний шлях — на захід, щоб там десь перестріти Деніказі.
— Може, наші справи не такі вже й кепські,— сказав Авасін. — По-моєму, якщо нам пощастить добутися до Річки Замерзлого Озера, то ми ще застанемо там чіпевеїв. Місцевість у тому напрямку горяна, і нам не треба буде долати річки й болота, як ото досі.
— Так, для нас це, либонь, єдиний вихід, — відповів Джеймі. — Але якщо ми спізнимося… — він не завершив цієї фрази.
— Не спізнимося! — запевнив його Авасін. — В усякому разі, нам не можна більше чекати тут.
Вони обговорили свій план у деталях і домовилися, що вирушать у дорогу якнайшвидше і йтимуть прискореним маршем. Але початок переходу їм доведеться відкласти до того часу, коли в Джеймі трохи загоїться нога. Тим часом Авасін вирішив порибалити, щоб запастися на дорогу харчем.
Зоставшись на самоті, Джеймі заходився, накульгуючи, збирати хмиз і мох, коптити рибу. Віддалившись од вогнища, він опинився в затінку кам'яниці й став, розглядаючи її.
Весь його інтерес до Великої Кам'яниці пропав у ту мить, коли вони зазнали аварії. І досі він навмисне не звертав уваги на масивну кам'яну руїну, що допіру так вабила його до себе.
Тепер він стояв, дивлячись на це таємниче чорне громаддя, й думав: «Я добувався сюди, аби побачити тебе, і через тебе вскочив у халепу. Та раз я вже тут, то чом би й не познайомитися з тобою ближче!»
Він рішуче дошкандибав до верхівки горба й зупинився, уважно оглядаючи руїни.
Чим би не була ця споруда в минулому, зараз вона являла собою, грубо кажучи, кам'яний прямокутник площею приблизно п'ятнадцять квадратних футів і футів десять заввишки. Джеймі був певен, що ні ескімоси, ані індіяни не могли б звести такої масивної будови — до того ж іще й такої правильної форми; але він був певен також, що досі тут не ступала нога жодної білої людини. «Дивно, — подумав він, підшкутильгавши ближче. — Скидається на фортечну вежу чи сторожову башту — без вікон, без дверей»…
Ставши навколішки, він почав оглядати щілини між порослими мохом брилами підвалини… В цих щілинах ховалися полярні зайці, і коли Джеймі сунув руку в одну з них, великий заєць вистрибнув звідти, мало не наткнувшись на нього, й одразу зник десь, мов сірий привид.
Джеймі підвівся й обійшов усю споруду, шукаючи якогось отвору. Та вся вона, здавалось, складалася з суцільного мурування. Хлопець уже вирішив був, що це — просто якась піраміда чи пам'ятник, а не будинок.
Він повернувся до того місця, звідки вискочив заєць, і зазирнув у найбільшу щілину між каменями. Те, що він побачив там, примусило його серце закалатати.
Щілина вела до якоїсь печери, і там, у півтемряві, Джеймі розгледів невиразні обриси чогось такого, що, безперечно, каменем не було. Він знов опустився навколішки й просунув в отвір голову й плечі.
Своїм тілом він заступив світло, але простягнута рука його намацала щось холодне й шорстке. Він затиснув цю річ у руці й позадкував, тягнучи її за собою. А коли на неї впало сонячне проміння, очі Джеймі широко розплющилися від здивування, бо він тримав… меч! І який меч! Чотири фути завдовжки, двосічний, з дворучним руків'ям! Таким мечем міг би орудувати тільки велетень, його клинок був пощерблений і заіржавілий; негоди багатьох століть пофарбували в зелений колір золоті кільця, що прикрашали руків'я.
Зачаровано дивлячись на тяжку зброю, Джеймі зважив її на руці, а тоді поклав на землю й знов поліз у діру. І знову руки його намацали щось, і він виповз назад з округлим шоломом, зробленим з якогось металу, що його не брала іржа. Два схожих на роги виступи були прикріплені до його боків.
Джеймі бачив малюнки таких шоломів у своїх шкільних підручниках і тому зразу впізнав його.
— Такі шоломи носили Ерік Рудий і Ліф Щасливий! — прошепотів він. — А це означає, що цю споруду збудували стародавні вікінги!
Не в силі стримувати далі своє хвилювання, Джеймі підшкутильгав до краю вершини й почав гукати Авасіна.