Вигляд вона мала непоказний — зназовні, правду кажучи, нагадувала просто купу каміння в кам'яному царстві тундри. Але всередині в ній було досить затишно й тепло, а коли Джеймі повісив на дверях оленячу шкуру, то маленьке кам'яне іглу стало навіть вигідним — якщо не зважати, звісно, на те, що в ньому не можна було розлягтися чи встати на весь зріст.
Авасін тим часом прів над мокасинами. Хоч він часто бачив, Як його мати й інші жінки крі шиють взуття, це була його перша власноручна спроба.
Він узявся до справи завзято, маючи намір будь-що довести її до кінця. Перш за все треба було обробити шкуру, і він обрав три найкращі сириці й занурив у воду невеличкого озерця, де й залишив мокнути на два дні. За той час хутро почало вилазити, і Авасін легко зшкрябав його лезом ножа. Потім він вирізав ділянки шкури, що вкривали ноги й лоб оленя. Вони мали жовтий колір, змочені, майже світилися й на погляд нагадували пергамент.
Авасін знав, що шкуру треба ще дубити, але це була важка й довга справа, і він не був певен, що зуміє дати собі з нею раду. Тим-то хлопець вирішив, що натомість просто обробить шкуру димом. Він розвішав вирізані шматки над багаттям і почав підкидати у вогонь сирий. мох, час від часу змочуючи шкуру водою. За кілька годин вона прибрала брудно-коричневого кольору, й Авасін вирішив, що сировина готова до вжитку.
Вирізати самі мокасини було вже легше. Він зняв з ноги свій власний стоптаний мокасин, розпоров його по швах і, розгорнувши, приклав до шкіри, як викройку. Потім кілька разів обережно провів кінчиком ножа — і в руках у нього вже була заготовка. Індіяни крі шиють собі мокасини такого фасону, що їх можна майже цілком вирізати з одного шматка шкіри. А потім залишається тільки зшити шви. Коли в тебе під рукою є голка з ниткою, то це взагалі абищиця. В Авасіна ні того, ні того не було, але, як усі жителі далекої півночі, він мав намір виготовити те, чого йому бракує, власними руками.
Перебравши кілька оленячих кісток, розкиданих навколо їхньої стоянки, він зупинився на лопатці молодого оленя, вбитого мисливцями Деніказі. В середній своїй частині ця кістка була зовсім тонесенька — не більше однієї восьмої дюйма завтовшки. Орудуючи топірцем, Авасін обрубав її до розмірів гральної карти. Потім за допомогою ножа і каменюки, що правила йому за молоток, обережно розщепив кістку на тонкі скалки, кожна завбільшки як зубочистка. Гострі з одного кінця, вони були водночас і дуже гнучкі — могли згинатися навпіл, не ламаючись. Але вони не мали вушок — отворів, крізь які можна було б просилити нитку.
Авасін трохи поміркував над цим, а тоді дістав риболовний гачок. Гострим вістрям його він почав шкрябати костяну скалку коло тупого її кінця, аж доки проробив у ній дірочку. В такий спосіб, поламавши, щоправда, половину своїх скалок, він виготовив п'ять костяних голок, які, незважаючи на товщину, цілком можна було використовувати за призначенням.
Що ж до ниток, то з ними труднощів було куди менше. Знявши одну стрічку сухожилків, що була на цей час тверда, мов кістка, Авасін на кілька хвилин умочив її в теплу воду — і сухожилки зробилися м'які й еластичні, мов шовк. Потім ножем він розщипав їх на нитки, кожна зо три фути завдовжки.
Тепер можна було братися за мокасини. Проколюючи гачком дірки, він почав зшивати шви. Перші стібки виходили досить грубими й несиметричними, та в Авасіна були вправні руки, і незабаром діло пішло на лад.
Він обрав для мокасинів шкуру з ніг карібу, бо на ногах вона була найтовща. Та все ж підошви були надто тонкі: шкура карібу не така груба, як лосяча, що її звичайно використовують на мокасини індіяни крі. Авасін розв'язав цю проблему, пришивши до взуття по другій парі підошов, вирізаних із дуже міцної шкури, знятої з лобів забитих тварин.
Готові мокасини не відрізнялися особливою красою, але цілком відповідали своєму призначенню. І хоч Джеймі засміявся, побачивши їх, однак тут-таки з радістю перевзувся, скинувши свої подерті недоноски.
Шкарпетки в хлопців давно протерлися до дірок, але вони знайшли їм заміну: зробили устілки з кількох шарів м’якої травички, і ногам у мокасинах зразу стало тепло й зручно. Цей вид взуття, однак, мав одну істотну ваду. Через те що мокасини зроблено було з недубленої шкіри, вони тужавіли, як тільки їх знімали, й робилися тверді, мов картон. Отож щоранку, перш ніж їх узути, хлопцям доводилося на якийсь час наливати в них воду. Звичайно, надягати їх по тому було не дуже приємно, та незабаром ноги зігрівалися й відчуття холоду та вогкості зникало. До того ж — що дуже важливо — мокасини майже не пропускали води.