Перший успіх у цій справі підбадьорив Авасіна, і він вирішив узятись до пошиття зимових парок. А що добрих шкур на парки в них не було, то вони з Джеймі вирішили використати натомість дві свої ковдри. Невдовзі, однак, Авасін пересвідчився в тому, що кравецтво — справа куди важча, ніж видається на перший погляд. Кінець кінцем йому довелося задовольнитися виготовленням двох схожих на пелерини одежин, що надягалися через голову й прикривали спину й руки, але не мали рукавів. Авасін знав, що з настанням зими йому знов доведеться повернутися до цієї проблеми.
Протягом першого тижня свого життя в таборі коло оленячої загорожі хлопці домоглися неабияких успіхів. Вони не тільки забезпечили себе всім необхідним; вже сама їхня праця й плоди її сповнили їх нового почуття впевненості в своїх силах. Із справжньою гордістю оглядали вони тепер свої досягнення. У них був свій дім; у них були мокасини, теплі накидки й сто фунтів сушеної оленини — продукту, який ніколи не псується й дорівнює п'ятистам фунтам свіжини. Це була велика кількість м'яса, але Джеймі, оглядаючи ці запаси, подумав, що взимку їхня їжа буде надто одноманітна.
— А чом би нам не половити риби? — запропонував він. — Я ходив сьогодні по воду до озера — знаєш, скільки там харіусів?! Якби ми могли пристосувати нашу сітку, то наловили б, скільки душі завгодно.
Звісно, вони й раніше ловили рибу сіткою, але завжди з човнів. Інша річ — ловити сіткою з берега.
Їхня снасть мала тридцять футів у. довжину й чотири — в ширину. До одного краю її були прикріплені дерев'яні поплавці, а до другого — невеличкі свинцеві грузила. В глибокій воді сітка трималася б прямовисно — але як закинути її на глибині без човна?
— Ні, в озері ми її поставити не зуміємо, — сказав Авасін. — Але можна було б спробувати щастя на річці. Ходім подивимося.
Прихопивши сітку, волосінь і свою тонку линву, вони вирушили понад берегом озера до того місця, де з нього витікала річка. За півгодини вони прийшли туди й побачили, що трохи нижче за течією річку перетинають пороги, а за порогами лежить, вдаючись у берег, невеличка, утворена виром затока. Зазирнувши в її холодну, прозору воду, вони побачили сріблясті силуети озерних форелей та миготливі тіні жирних арктичних сигів.
— Якби нам вдалося перекинути сітку через цю затоку, то вся риба була б наша — а більше нам і не треба було б, — сумовито проказав Джеймі. І тут у нього сяйнула щаслива ідея. — Придумав! — крикнув він. — Діставай волосінь!
Авасін видобув волосінь із своєї торби.
— Ти зоставайся на цьому місці, — наказав Джеймі, — а я візьму волосінь, обійду затоку й стану на тому боці. Там я прив'яжу до кінця волосіні камінь і перекину його тобі. Ти прив'яжеш до того кінця линву, і я перетягну її через затоку до себе. А тоді нам залишиться тільки прив'язати до другого кінця линви сітку, напнути її, і ми перекриємо гирло затоки!
Авасін був у захваті.
— Згода! — вигукнув він. — Нумо, подивимось, що з цього вийде!
Джеймі оббіг маленьку затоку й, зупинившись на протилежному її березі навпроти Авасіна, підняв камінь завбільши як яблуко, прив'язав його до кінця волосіні і, розмахнувшись, кинув. Камінь шубовснув у воду коло Авасінових ніг. Індіянин схопив його, відв'язав і скріпив кінцями волосінь і линву.
— Готово! — крикнув він.
Джеймі почав перетягувати линву до себе, а Авасін тим часом прив'язував до другого її кінця сітку. Нарешті й сітка поповзла у воду. За кілька хвилин вона вже перетнула затоку, й хлопці закріпили її кінці на обох берегах.
Йдучи назад, до Авасіна, Джеймі з гордістю позирав на збурену воду над тим місцем, де під водою неясно видніла верхня лінія сітки.
Хлопці прилягли на м'який мох коло берега й підставили обличчя теплому сонячному промінню. Під ними, на порогах, сотні риб боролися з течією, плюскотіли й підстрибували, намагаючись подолати водоспад.
— Навіть риба тікає на південь, — із смутком у голосі промовив Джеймі.
— Але ненадовго, — бадьоро відповів Авасін. — Вона пливе проти води тільки для того, щоб викидати ікру. А за кілька днів знов попрямує на північ, до Великого Замерзлого Озера, щоб перезимувати там на глибині, під кригою. А якщо риба може тут зимувати, то ми — й поготів. Ходім подивимося, що-там у нас спіймалося.
Джеймі знов оббіг затоку, одв'язав свій кінець сітки й повернувся до Авасіна. Вдвох хлопці потягли її на мілину, і збудження їхнє досягло найвищої межі, коли вони побачили, живу сріблясту масу, що звивалася й борсалася. Під дужим натиском риби сітку занесло вбік, і хлопцям довелося докласти всіх своїх сил, щоб витягти її на берег.