Выбрать главу

Нарешті він з Авасіном і Соломоном, що йшов назирці, піднявся схилом угору й увійшов до хати. Чорні, мов вуглинки, очі Деніказі на мить затрималися на Джеймі, а тоді одвернулися, й більше ватажок не звертав уваги на хлопця, наче його там і не було. Джеймі тихенько сів у кутку, а Мері заходилася варити чай. Індіяни розмовляли між собою мовою чіпевеїв.

За годину, коли Деніказі повернувся до своїх супутників, Авасін задовольнив, нарешті, цікавість Джеймі, який нетерпеливився дізнатись про причину візиту.

Деніказі був ватажок стійбища чіпевеїв, розташованого на березі озера Касмір, за яким починалися рівнини Барренленду[3]. Цих людей називали оленеїдами тому, що все їхнє життя залежало від карібу — оленів, величезні стада яких мандрують в арктичній зоні.

Влітку карібу пасуться в тундрі, але восени десятки тисяч їх переходять у ліси, де вони зимують. Чіпевеї харчуються майже виключно олениною й вівсяними коржами. Єдиний інший звір, на якого вони полюють, — це білі песці, що їхні шкурки вони обмінюють на набої, борошно й чай.

Минулої зими, однак, полювання на песців було невдале, отож одноплемінники Деніказі не мали чим розраховуватися за мисливську амуніцію. Хазяїн факторії відмовився дати їм набої в кредит, тим-то навесні оленеїди не змогли настріляти стільки карібу, аби стачило до осені. І от тепер люди голодували і собаки вже навіть здихали з голоду. Людям теж загрожувала голодна смерть, і через це Деніказі прибув до своїх колишніх ворогів — крі прохати допомоги.

— Їм потрібен місячний запас харчів і набої, — вів далі Авасін. — Деніказі хоче повести загін мисливців прямо в тундру, знайти оленів на їхньому літньому пасовиську й повернутися додому з в'яленим м'ясом, якого б вистачило до осені. Він, мабуть, і справді опинився в безвихідному становищі, якщо наважується на таке відчайдушне діло. Адже тундра — це країна ескімосів. Колись, давним-давно, чіпевеї з року в рік полювали в тундрі, але при цьому нападали й на ескімосів щоразу, як зустрічали їх. В ті часи у чіпевеїв були рушниці, а ескімоси не мали їх. А потім і ескімоси завели вогнепальну зброю й почали давати здачі. Відтоді ідтен-елделі більше не наважуються вторгатись у північні рівнини.

— Ти допоможеш їм? — запитав Джеймі. Авасін уперто стиснув уста.

— Так, — відповів він. — Дядько Соломон вважає, що цього робити не слід. Мовляв, вони все вигадали, щоб видурити в нас оті речі. Але мій батько ніколи не відмовляв голодній людині.

Мері підтримала сина. Поклавши руку Авасінові на плече, вона стиха мовила:

— І мати твоя теж ніколи цього не робила. Жодна людина нашого племені не відмовляла в їжі голодному!

Авасін усміхнувся до неї.

— Я певен, що вони не обманюють нас, мамо, — сказав він. — І як на те вже пішлося, то я знаю спосіб їх перевірити. Я попливу разом з чіпевеями до озера Касмір і на власні очі подивлюся, чи дійсно справи в них такі погані. А набої повезу в своєму каное, і коли пересвідчуся, що Деніказі вони справді потрібні, то й вручу їх йому там.

Джеймі схопився на рівні ноги.

— Цебто ти хотів сказати, ми попливемо! — крикнув він. — Ти ж не залишиш мене тут, правда?

Мері засміялася.

— Здається мені, що мій син придумав цей план, аби трошки побайдикувати, — сказала вона. — Але твоя пропозиція мені подобається: в такий спосіб ти розвієш Соломонові сумніви, та й я од вас відпочину — хоч кілька днів не будете під ногами крутитися. А щодо Деніказі я певна — він нікому не дасть скривдити сина Альфонса Мівасіна.

— Отже, ти відпускаєш нас? — вигукнув Авасін.

Його мати кивнула головою.

Не тямлячи себе від радості, обидва хлопці вискочили з хатини, аби поділитися новиною з усім табором. Мері дивилася їм услід з порога, широко усміхаючися.

3. До табору оленеїдів

Сонце ще не вийшло з-за обрію, коли Авасін розбуркав свого приятеля. Мері вже поставила для них на стіл велику сковороду смаженої риби й чайник. Хлопці похапцем проковтнули сніданок, схопили свої рюкзаки й помчали до озера — туди, де в імлистому передсвітанні бовваніли на піску рівненько вишикуване каное.

Чіпевеї вантажили на свої човни торби з борошном, в'яленим м'ясом і рибою — дарунками від племені крі. За кілька ярдів од них, навколо вузького сімнадцятифутового каное з кедрової кори, обтягнутої брезентом, скупчилися жителі селища. Цим човном мали пливти хлопці, і Мері, Авасін та його дядько Соломон півночі не спали, споряджаючи його в дорогу.

На дні каное були дбайливо складені дві постелі — згорнуті важкі вовняні ковдри, невеличких розмірів риболовна сіть, волосінь із запасними гачками, маленька сокира, просмолена парусина прикривати вантаж, яка могла правити також за намет, і п'ятдесят футів линви півдюйма завтовшки — на той випадок, коли човен треба буде тягти волоком в обхід порогів.