Пригнічені й нещасні сиділи вони того вечора біля вогнища. Вони ж бо сподівалися, що збудують хатину за сім — десять днів, а тепер виходило, що вони зможуть оселитися в ній хіба що навесні. Потерпаючи від нічного морозу, від болю в утомлених м'язах, хлопці зовсім занепали духом.
Після тривалого похмурого мовчання Джеймі нарешті сказав:
— Що ж, треба примиритися з тим, що нам не до снаги її спорудити. Принаймні в такому вигляді, як ми планували.
Авасін понуро кивнув головою. Спочатку вони мали намір спорудити хатину площею в дванадцять квадратних футів, кладучи колоди одна на одну й з'єднуючи їх у кутах пазовими стиками. З урахуванням напуску, для цього потрібні були чотирнадцятифутові колоди. А тепер хлопці пересвідчилися, що їм несила стинати дерева таких розмірів і що навіть якби це вдавалося їм, то колода виходила б надто важка (з місця не зрушиш!), а різниця між кінцевими діаметрами її надто велика; тим-то вона однаково була б ні до чого не придатна.
Джеймі сидів, дивлячись у вогонь, подеколи скидаючи оком на чорну стіну лісу, що здіймалася перед ним.
— Дивлюся на всі ці дерева, і аж злість мене бере, — сказав він. — Скільки їх тут понатикано! Як волосся в собаки на спині.
І тут у голові його повільно почала визрівати ідея. «Якби відстань між цими деревами дорівнювала кільком дюймам замість кількох футів, — думав він, — то вони утворювали б суцільну стіну, поставлену сторч!»
Ще якусь хвилину він обмірковував цю ідею, а тоді схопився й закричав:
— Придумав! Ми поставимо колоди перпендикулярно, і тоді хай собі будуть завдовжки не більше шести-семи футів!
І Джеймі почав пояснювати свою пропозицію в деталях, уточнюючи їх на ходу. Авасін теж запалився, докинув кілька своїх міркувань… Вони пробалакали цілу годину і, лаштуючись спати під оленячими шкурами, були вже веселі й щасливі. Новий план начебто й справді розв'язував проблему.
Тепер їм потрібні були колоди довжиною від п'яти до восьми футів, отож, відповідно, і куди менші дерева. Три дні поспіль вони стинали й обтісували смереки і за цей час зібрали на галявині, яку уподобали для свого майбутнього житла, два чи три десятки деревин. Після цього вони розпочали будівництво.
А що досвіду в цій справі хлопці не мали, то їм доводилося діяти здебільшого навмання. При цьому, звичайно, не обходилося без гострих суперечок. Джеймі хотів використати замість задніх кутових стовпів два живих дерева, що росли на відповідній відстані одне від одного. Та Авасін наполягав на тому, щоб хата стояла посередині галявини, — і він таки переміг. Першим завданням хлопців було викопати чотири якомога глибші ями під чотири кутові стовпи (за лопату їм правила сковорода). Це було неважко, бо під галявиною лежала не вічна мерзлота, а грубий шар піску, змитого колись з оза, — і тільки на глибині трьох футів починався кам'яний грунт. Викопавши ями на цю глибину, хлопці обережно встановили стовпи. Два передніх здіймалися на сім футів над землею, а два задніх — тільки на п'ять.
Тепер обидві пари кутових стояків треба було з'єднати навхрест тонкими деревинами. Вони прив'язувалися парами — одна деревина зназовні, друга — зсередини. На кожну стіну йшло по дві пари поперечок — нижня за фут від землі, а верхня — на фут нижче од верхівок стояків.
Джеймі хотів був зв'язувати їх линвою, але Авасін зупинив його.
— Линви шкода. Для такого діла більше підійде наше «бабіче», — сказав він і заходився виготовляти індіянську шворку.
Він узяв оленячу шкуру і перш за все вискріб її й зрізав з неї все волосся. Потім вмочив її у воду, а коли шкура розм'якла, розіпнув на землі, пришпиливши кілками, і зробив надріз скраю, коло кутка. А відтак почав різати її кінчиком ножа по спіралі — від краю до центра — щоб виходила стяжка в один дюйм завширшки. На той час, коли Авасін дійшов до центра шкури, довжина цієї стяжки дорівнювала вже майже ста футам.
Він опустив її на годину в теплу воду, а потім, вийнявши, заходився качати між долонями, починаючи з одного кінця й поступово перепускаючи до другого. Знову й знову з кінця в кінець прокачував він шкіряну стяжку, і, висихаючи, вона перетворювалася на круглу сирицеву шворку в чверть дюйма завтовшки, що міцністю своєю не поступалася перед найкращою прядив'яною мотузкою.
Тепер, коли виникала потреба, вони розм'якшували шворку у воді, а потім зв'язували нею деревини. Висихаючи, сириця напиналася і скріплювала колоди так туго, наче їх збили цвяхами.
Робота посувалася дуже повільно. За два дні хлопці встигли завершити тільки основу хатини. Площа її була десять квадратних футів, висота спереду — сім, а ззаду — п'ять футів.