Після сніданку треба було заготовляти дрова. Хлопці враховували можливість того, що взимку полонину замете глибоким снігом і стинати дерева, а тим більше переносити їх до хатини, буде важко. Тим-то вони весь час вишукували сухі смереки, зрубували їх і перетягували до свого житла. Хоч справжні морози ще не почалися, їм уже й зараз потрібно було багато дров на опалення хатини — особливо вночі, коли вогонь підтримувався за допомогою оцупків зеленої смереки, що горіли, повільно.
Два рази того першого тижня хлопці навідувалися до Табору Кам'яного Іглу по харчі, і під час обох вилазок страшенно мерзли. Вони збагнули, що обходитись далі без теплого одягу не зможуть.
Джеймі заступив куховарити першого листопада, якщо вірити карбам на свинцевій штабці. На той час, коли Авасін виповз із свого спального мішка, полум'я вже бурхало у вогнищі, але в хатині ще було надто холодно.
Авасін весь аж трусився, вдягаючись. Коли він вийшов по воду, Джеймі почув, як риплять на снігу його мокасини, й зрозумів, що надворі страшна холодюка. За півгодини Авасін повернувся синій, промерзлий до кісток.
— Ну, вважай, що зима настала! — сказав він, цокочучи зубами. — Треба щось придумати із зимовим одягом, бо інакше ми скоро взагалі не зможемо виходити з хати.
Після сніданку вони взялися до роботи. В хатині у них було складено кілька гарних шкур. Авасін уже частково вичинив їх: начисто обскріб виворіт і прокоптив.
Джеймі запропонував використати замість викройки свої старі подерті штани. Він зняв їх і розпоров по швах. Потім поклав протерті клапті тканини на оленячу шкуру і кишеньковим ножем вирізав заготовки такої самої форми.
Штани вийшли непогані, але з куртками справа була важча.
— Може, зробимо собі парки, як в ескімосів, — щоб надягалися через голову? — запропонував Джеймі.
— Кращого нам не придумати, — відповів Авасін. — Але нам треба буде зробити їх з каптурами. Шкода, що в нас немає вовчого хутра на облямівку.
— А чого саме вовчого? Що в ньому особливого? — поцікавився Джеймі.
— Особливе те, що тільки на вовчому та росомашачому хутрі від твого дихання не утворюються бурульки, — пояснив Авасін. — А всяке інше хутро береться крижинками, може прилипнути до твого обличчя й обморозити його.
— Гаразд, обіцяю пристрелити першого-ліпшого вовка, який навернеться мені на очі, — сказав Джеймі й знову схилився над викройкою парки.
Вони поділили обов'язки: Джеймі розмічав і кроїв, а Авасін шив. Вони працювали цілий день не складаючи рук, і надвечір у них готова була пара штанів, а на додачу велика купа обрізків і зіпсованих шматків шкури.
Штани вони зшили хутром усередину — щоб воно торкалося тіла. Їх можна було заправити в мокасини, які зав'язувалися на кісточках, щоб холод не проходив у холоші. Хоча штани вийшли бахматі й неоковирні, в них було зручно й тепло. Але їх треба було оберігати від води, бо, намокнувши, вони робилися тверді, мов листове залізо.
Наступного дня Джеймі вперто працював над викройкою парки. Разів п'ять чи шість він вирізав хутряні заготовки, що мали, як йому здавалося, саме потрібну форму, та коли він зшивав їх «на живу нитку», то щоразу переконувався, що одежину скроєно безнадійно погано.
Мороз того дня ще більше посилився, і Джеймі знав, що відступати не має права. Отож він різав, зшивав, розривав по швах і починав усе знову. Вже сутеніло, коли він скроїв нарешті одежину, що начебто відповідала всім вимогам.
Він відклав її до ранку. В Авасіна тим часом справи посувалися краще: під стелею висіли на линві три пари хутряних штанів. Робота в нього, однак, теж була нелегка. Шиття костяною голкою — це нескінченні години повільної праці. І шви, і сухожильні нитки треба весь час змочувати, а кожну дірочку для голки доводиться проколювати рибальським гачком…
Ще через два дні парки були готові. Вони звисали до колін і нагадували завеликих розмірів светри з високим коміром. Пришиті до їхніх спин каптури можна було насувати на обличчя до самих очей. Хлопці вдягли свої обновки поверх старих бавовняних сорочок. Потім глянули один на одного — й зайшлися сміхом.