— Ет, нумо вже не звертати уваги на вигляд, — сказав Авасін. — Головне, що в них, по-моєму, нам буде тепло. От підемо до Табору Кам'яного Іглу — і на ділі перевіримо, чого вони варті.
Сталося, одначе, так, що їм довелося вирушити в похід до старого табору раніше, ніж гадав Авасін. Бо тієї ночі до них завітав вельми небажаний відвідувач.
Наступного ранку, незабаром по тому, як розвидніло, Авасін вийшов по воду, та через кілька хвилин повернувся без неї. Хлопець побачив коло хатини сліди росомахи і, простеживши їх, виявив, що хижак знищив двадцять фунтів оленини, які вони тримали на даху своєї хати.
Хлопці знали, що, один раз нанюхавши м'ясо, росомаха вже на цілу зиму зостанеться їхнім хоч і непроханим, але постійним гостем. Тим-то вони присвятили той день спорудженню схованки над землею, де, як вони гадали, їхні харчі будуть у безпеці.
Для цього вони обрали чотири невисоких дерева, що росли тісною групкою, і на висоті десяти футів з'єднали їх поперечками. На цих поперечках вони спорудили поміст, досить міцний для того, щоб витримати вагу харчів, які на ньому зберігатимуться. Наостанку, хлопці обдерли знизу кору, а на висоті шістьох футів припасували до кожного стовбура «комірці» із загострених кілків, спрямованих вістрям додолу. Авасін завершив справу, змайструвавши переносну драбинку.
Вночі Джеймі розбудили якісь підозрілі звуки, що долинали знадвору. Він гукнув до Авасіна, швиденько вдягнувся й схопив рушницю. Авасін став коло відчинених дверей, тримаючи в руці вихоплену з вогнища палаючу гілку, а Джеймі кинувся до схованки. В слабкому миготливому світлі Джеймі побачив велику тінь, що прожогом майнула в кущі, і, не цілячись, вистрелив їй услід, але, очевидно, не влучив.
Росомаха сплюндрувала схованку. Клунки з мороженою рибою та м'ясом були розкидані в снігу попід деревами, і деякі з них хижак розпотрошив.
Лише вранці хлопці виявили, як підступна росомаха спромоглась добутися до харчів. На жодне з чотирьох дерев, що підпирали поміст, хижак вилізти не міг, а тому видряпався на тонку модрину, котра росла за десяток футів од схованки. Сліди пазурів на корі модрини свідчили про те, що росомаха лізла так, аби вагою своєю схилити тендітне деревце до помосту, — і кінець кінцем воно вигнулося дугою. Коли верховіття модрини опинилося над схованкою, звірові зосталося тільки розчепити пазури й упасти вниз.
Вражені спритністю хижака, хлопці кілька годин витратили на те, щоб очистити від дерев усю ділянку навколо схованки.
— Чіпевеї кажуть, що росомахи — це зовсім не тварини, а дияволи, — з серцем сказав Авасін, підбираючи розкидані нічним злодієм клунки.
— Ну, це ще м'яко сказано, — відповів Джеймі. — Якби цей перевертень справді був твариною, то я б убив його минулої ночі. Я певен, що куля влучила в нього, але ні крові, ані трупа ніде не видно.
— Може, ти й справді поцілив у нього, Джеймі, — сказав його приятель. — Але річ у тім, що жодного звіра, либонь, не так важко вбити, як росомаху. Я бачив: їх прошивали наскрізь кулею тридцятого калібру, а вони тікали геть!
В цю мить у Джеймі майнула тривожна думка.
— Послухай-но! — вигукнув він. — Коли у нас тут завелися росомахи, то що зараз робиться в Таборі Кам'яного Іглу?
— Треба піти подивитися, — відказав Авасін. — Якщо росомахи справді побували там, то нам доведеться перетягти всі наші запаси сюди.
— Сподіваюся, що не на спинах, — жахнувся Джеймі. — Нам, видно, треба змайструвати якісь санки.
Санки їм однаково були конче потрібні. Вони знадобилися б перевозити харчі з Табору Кам'яного Іглу і дрова з лісу. Після сніданку хлопці взялися розв'язувати цю проблему.
Мешканці лісів рідко користуються саньми, бо між деревами сніг буває звичайно пухкий і глибокий, і полози надто в ньому провалюються. Натомість іноді використовують тобогани, але для виготовлення останніх потрібні спеціальні знадоби й породи дерев. Зате на відкритих рівнинах сніг лежить зовсім інший, спресований вітрами, майже як камінь твердий, немов спеціально призначений для саней.
— Колись я бачив чіпевейські санки — чіпевеї використовували їх на кордоні між лісом і тундрою, — сказав Авасін. — І я навіть пригадую, як вони були зроблені. Але вони довжелезні — футів, мабуть, п'ятнадцять, не менше, і запрягали в них аж десятеро собак.
— Що ж, свої нам треба буде зробити коротшими, — відповів Джеймі. — Скажімо, довжиною в шість футів. А якщо й ця довжина буде завелика, то ми їх ще на фут укоротимо.