Звісно ж. Велика Черепаха хотіла звільнення. Хотіла бачити небо. Вона могла поховати все у відносній близькості до себе, але не зачепила б свого смертного носія.
Дулінь схилився там, де Жинь його й лишила, обхопивши голову руками. Він кричав. Жинь помітила Піпадзі, яка припала до землі за кілька метрів від нього, ставши навколішки, мовби не могла вирішити, стрибати на нього чи ні. Її очі розширилися, коли вона побачила Жинь.
— Мені..
— Поки ні, — Жинь відштовхнула її з дороги. — Відійди.
Неспокій Дуліня означав, що він ще бореться. Велика Черепаха ще не взяла гору, Жинь може його повернути. На мить вона замислилася, чи не нагорлати на нього, як стільки разів робив із Суні Алтань.
Але Дзіньджоу обвалювалося. Вона не мала на це часу.
Жинь кинулася вперед, опустила голову й вдарила його в тулуб.
Він без опору впав на землю. Жинь забула, який він насправді слабкий, кволий підліток, ще й стільки місяців недоїдав. Він борсався під нею, але марно. Вона втримувала його самими колінами.
Гуркіт наростав. Вона знову почула оглушливий звук із міста Ще одна будівля провалилася. Вона квапливо намацала в кишені мішечок з опіумом, розірвала його зубами і висипала вміст на землю.
Дулінь вигнув спину, викручуючись під нею. З його горла вирвалося жахливе булькання. Його очі тріпотіли, змінюючись із карих на сяйливо-чорні щоразу, коли він кліпав.
— Лежи спокійно, — просичала Жинь.
Він зосередив на ній погляд. Її кольнув страх, коли щось давнє й чужоземне вбурилося в її душу. Обличчя Дуліня спотворилось у виразі абсолютного жаху, і він почав викрикувати гортанні слова мовою, якої вона не впізнавала.
Жинь підібрала опіумні крихти й заштовхала йому до рота.
Дулінь вирячив очі. Вона нахилилася вперед і міцно закрила йому рота рукою, щосили стиснувши щелепи. Дулінь відбивався, але Жинь стиснула сильніше, натискаючи культею на шию, ніби важелем, допоки нарешті не побачила, як його горло видулося від ковтання. Через кілька хвилин, щойно опіум просочився в його кров, земля нарешті затихла.
Жинь відпустила щелепи Дуліня й потяглася до його шиї, щоб відчути пульс. Слабкий, але рівний. Його груди здіймались і опускались. Добре, їй не доведеться душити його.
— Приведи Ляньхву! — гукнула вона зіщуленій Піпадзі.
З кутиків липких Дуліневих губ виступила піна, і Жинь приблизно прикинула, як швидко отруєння опіумом може вбити людину.
— Поквапся!
Поки Дзіньджоу падало, міський суддя збагнув, що поразка, найбільш імовірно, означатиме його смерть, і втік через чорний хід, сховавшись під свинячими тушами у возі з худобою. Він покинув вагітну дружину й трьох дітей, які забарикадувалися в кімнаті свого будинку, й через декілька годин з'ясувалося, що вони задихнулися під обвалом.
Але про все це Жинь дізналася, коли її солдати швидко та спритно перехопили командування містом.
— Усі, кого ми опитали, підтвердили, що він попрямував на схід, — сказала командирка Міpara. Це була жорстка, вправна молода жінка, підлегла Чолана з провінції Собаки, яка швидко стала однією з найкращих офіцерів Жинь. — Він має союзників у сусідній провінції. Як хочете вчинити?
— Знайдіть його, — наказала Жинь. — Вистежіть усіх, хто втік з міста, і не полишайте переслідування, допоки не затягнете їх у темниці. Я не хочу, щоб хтось за стінами Дзіньджоу знав, що тут сьогодні трапилося.
З-поміж усіх уроків Совдзі найдужче їй запам'ятався той, що в кампаніях руху опору інформаційна невідповідність найважливіша Тепер гральне поле змінилося, але Жинь досі не хотіла, аби Неджа знав, що в її армії з'явилися нові шамани, поки Дуліня й Піпадзі ще можна приховувати. Вона знала, що довго шила в мішку не втаїш, але не варто давати Неджі додатковий час на підготовку.
— Убити чи захопити? — наполягала Мірага.
Жинь помовчала, розмірковуючи.
Це запитання було найбільшою проблемою з окупацією Дзіньджоу. Більшість громадянських війн, як-от кампанія Вейсжі, велася за переділ кордонів. Землі ворога важко утримувати, тож покластися на місцеві владні структури — найлегший спосіб захопити повний контроль над містом, не руйнуючи функціонування суспільства. Якщо Жинь хотіла, щоб Дзіньджоу повернулося до звичного існування, то мусила спробувати зберегти життя якомога більшій кількості чиновників-утікачів. Але вона зосередилася на захопленні ресурсів, а не території: їй бракувало людей, щоб розміщувати їх у кожному місті на шляху до Арлона.
Звісно, це не стратегія підтримання довгострокового управління. Але наразі Жинь її й не мала на думці. Вона хотіла смерті Неджі, падіння Республіки, звільнення півдня та вигнання призахідників. Її не надто хвилювало те, що станеться з центральними територіями Нікані в цей час. Імовірно, регіон охопить тимчасовий хаос, доки місцеві владці або не поновляться на посадах, або не стануть жертвами переворотів. Можливо, почнуться міжусобиці Зросте бандитизм.
Жинь мусила відкласти всі ці проблеми на потім. Після того як вона розіб'є Республіку, відновити контроль буде неважко. Вона буде єдиним варіантом. Хто кине їй виклик?
Захопити, якщо зможете, — сказала вона. — Але докладати для цього забагато зусиль не варто.
Решту дня війська Жинь розтягували багатства Дзіньджоу.
Вони робили це якомога ввічливіше, з мінімальною жорстокістю. Жинь віддала солдатам чіткий наказ не чіпати наляканих цивільних та їхні помешкання. Навіть при тому, що деякі будівлі зруйнував землетрус Дуліня, Дзіньджоу мало стільки розкоші, що руйнування заледве надщербили її: склади, комори й крамниці досі були переповнені товарами, яких армії вистачило б на довгі тижні. Війська Жинь вантажили вози мішками з рисом, зерном, сіллю, сушеним м'ясом, поповнювали запаси бинтів і настоянок, замінили іржаві поламані вози новими фургонами з колесами й осями, що виблискували на сонці сріблом.
Наразі найкращою знахідкою були численні рулони лляної та шовкової тканини, складені величезними купами на текстильних складах. Тепер вони могли зробити пов'язки. Тепер могли підрихтувати собі взуття, що після переходу через Баолей перетворилося на таке лахміття, що чимало солдатів Жинь ішли в бій у Дзіньджоу босоніж. І тепер уперше за свою недовгу історію Південна армія отримає форму.
Донині вони билися у тому ж ганчір'ї, яке носили в Південній провінції. У бою розрізняли одне одного за смугами багнюки, як запропонував Совдзі, коли вони відбивали Вулик, або ж налягаючи щось окрім синього, сподіваючись, що їх не вб'є дружній вогонь. Але тепер Жинь мала тканину, фарби та налякану гільдію вправних швачок Дзіньджоу, які з готовністю виконали б будь-яке її прохання.
Швачки попросили її обрати колір. Вона зупинила вибір на коричневому, передусім тому, що коричневі фарби найдешевші: їх легко можна знайти в корі дерев, мушлях і жолудях. Але коричневий — ще й цілком доречний колір. Першою формою Південної армії була багнюка з берега річки. Коли Богиня Равликів Нюйва створила перших людей, вона з любов'ю виліплювала аристократів з найкращої червоної глини, але потім їй забракло терпіння, й решту вона поквапом сформувала з багнюки. У Сінеґарді Жинь так часто називали брудношкірою селючкою, що ця образа тепер здавалася такою ж знайомою, як і заклик до зброї.
«Нехай вважають нас багнюкою», — подумала Жинь. Нею вона і є. Багнюкою є її армія. Але багнюка звичайна, всюдисуща, терпляча і необхідна Ґрунт дає життя країні. Земля завжди бере своє.
— Велика Черепахо! — озвався Кітай. — А ти думала, що це палац Воєначальника.
Вони стояли в головній залі для нарад у ратуші Дзіньджоу, просторому приміщенні з високими стелями, вишукано різьбленими кам'яними стінами і триметровими гобеленами з каліграфією, що висіли в кожному кутку. На стінах виднілися довгі золочені полиці з рядами антикварних ваз, мечів, медалей і зброї, датованої ще часами Червоного Імператора. Дивовижно, але всі вони пережили землетруси.
Жинь почувалася приємно винною, коли уважно вивчала кімнату і її скарби. Вона була ніби вередлива дитина, яка копирсається в батьківській шафі. Не могла позбутися відчуття, що їй тут не місце і що все це їй не належить.