Жинь подумала про те, щоб розповісти їй про якірний зв'язок. Але який сенс? Для Піпадзі ця можливість ніколи не стане реальністю, тож розкривати її просто жорстоко. І що менше людей знатиме про Кітая, то краще.
Піпадзі їй подобалась, але Жинь була не готова довірити цій дівчині власне життя.
— Я уклала угоду зі своїм богом, — сказала вона після паузи. — І з часом навчаєшся лишатися.
— Ти нам про це не розповідала.
— Бо це найменш імовірний розвиток подій, — пояснила Жинь. — Ти знала, як усе скінчиться. Було марно давати вам надію.
Її слова прозвучали рівно і холодно. І на думку не спадало нічого підбадьорливого, і вона підозрювала, що Піпадзі й не хоче цього слухати. Усі її новобранці знали, що це для них скінчиться одним з двох: смертю або Чулуу Корікх. Вона безліч разів попереджала їх про це, переконувалася, чи розуміють вони, що, зголосившись, підписують собі смертний вирок.
— Я не переживу цієї війни, — сказала Піпадзі після тривалої мовчанки.
— Ти цього не знаєш, — озвалася Жинь.
Піпадзі похитала головою:
— Я недостатньо сильна. Ти мене вб'єш. Тобі доведеться мене вбити.
Жинь співчутливо глянула на неї. Яка користь від брехні?
— Хочеш, щоб я сказала, що мені прикро?
— Ні, — пхикнула Піпадзі. — Ми знали, на що підписуємося.
Цього вистачило, щоб заспокоїти сумління Жинь. Вона не зробила нічого поганого, якщо вони обрали це самі. Дулінь, Ляньхва і Піпадзі досі тут, бо вирішили, що це того варте. Вони передбачили і прийняли свою смерть. Вона запропонувала їм зброю, єдину зброю, достатньо сильну для того, щоб змінити їхній стражденний світ, і вони її прийняли. Війна не лишає інших варіантів.
Через декілька тижнів вони окупували портове містечко на Західному Мужвеї, на кордоні провінцій Барана і Зайця, і облаштували табір, чекаючи на зустріч із давнім другом.
— Ти ба, тільки поглянь на себе! — Чіан Моаґ, королева піратів Анькхілууня, зійшла зі сходні й ступила на хвилеріз, широко всміхаючись. — Поглянь, що ти з собою зробила!
— Вітаю, Моаґ, — сказала Жинь.
Якийсь час вони мовчки дивились одна на одну. А потім, оскільки Моаґ не спробувала встромити їй ножа в спину, Жинь махнула двадцятьом лучникам у сховках, які чекали наказу пробити тій голову стрілою.
— Як мило, — сказала Моаґ, побачивши, як вони відходять.
— У тебе навчилася, — озвалася Жинь. — Ніколи не можна бути впевненою, на якому ти боці.
Моаґ пхикнула:
— О, називаймо все своїми іменами. З Республікою покінчено. Цей милий хлопчик, якого вони всадовили на трон в Арлоні, без таткової допомоги не зміг дати ради й одному селищу. Я знаю, на кого ставити.
Вона говорила переконливо, але Жинь ставало розуму не сприймати її слова на віру. Моаґ була і завжди буде відданою обов'язку. Вона й справді прихистила Жинь після втечі з Арлона, але відколи Жинь вирушила на південь, навіть пальцем не поворухнула, щоб їй допомогти. Упродовж усієї війни Моаґ ховалася в Анькхілууні, збираючи флот, щоб вистояти проти очікуваного нападу призахідників. Моаґ зважувала ставки, вичікуючи, щоб побачити, чи їй ліпше опиратися Республіці, чи грати за її правилами.
Зараз сила була на боці Жинь. Але якщо щось піде не так, Моаґ, цілком імовірно, продасть її Арлону. Вона вже таке робила.
Наразі Жинь воліла прийняти цей ризик. Вона потребувала боєприпасів — усього пороху, снарядів і ракет, яких не могла дістати деінде. Мобільні тактики ведення війни працювали непогано в містах з майже відсутньою обороною, звідки Неджа квапливо відкликав свої війська. Але щоб пробитися до лігва дракона, їй була потрібна справжня артилерія.
— Приємно бачити, що командуєш ти, — Моаґ поплескала великою долонею по плечі Жинь.— А що я тобі казала? Тобі не судилося прислужувати, тим паче таким зміям, як Вейсжа. Такі жінки, як ми, не повинні виставляти свої послуги на продаж.
Жинь засміялася:
— Рада тебе бачити.
Вона говорила серйозно. Жинь завжди поважала грубий і неприкритий особистий інтерес королеви піратів. Моаґ піднялася від повії до правительки єдиного вільного міста в Нікані завдяки безжальному, дивовижному прагматизму, і хоча Жинь дуже добре знала: це означає, що Моаґ не віддана нікому, — все одно поважала її за це.
Що ти маєш для мене? — запитала вона.
Поглянь сама. — Моаґ встромила два пальці в рота й свиснула своїй команді. — Трохи старих іграшок, трохи нових. Гадаю, тобі сподобається.
Упродовж наступної години команда Моаґ і солдати Жинь разом розвантажували десятки ящиків на берег. Моаґ відімкнула і відкинула накривку, показуючи чотири труни, акуратно складені в ряд.
— І це діє? — запитала Жинь.
— Так, якщо говорити, що там жертви чуми.
Моаґ махнула одному зі своїх. Він витяг найближчу труну з ящика, просунув під віко прут і натиснув — віко злетіло. На сонці блиснула щільна купа пороху, гарного й сяйливого. Жинь відчула смішне бажання скупатися в ньому.
— Давній трюк контрабандистів, — сказала Моаґ. — Навдивовижу дієвий. Усі розважливі, але нікому не хочеться вмирати.
— Розумно, — вражена, промовила Жинь.
— Збережіть труни, — запропонувала Моаґ. — З них вийдуть гарні дрова для багать.
Решту дня вони обмінювали труни з мечами, щитами, снарядами й порохом на скарби, зібрані військом Жинь у провінції Барана. Усе це відбувалося на березі річки. Жинь не хотіла підпускати Моаґ до табору — що менше Моаґ довідається про її сили, то краще, — а Моаґ не хотіла занадто далеко відходити від своїх кораблів. Берег річки був буфером, що пом'якшував їхню взаємну недовіру.
Моаґ була ретельною. Вона оглядала кожну річ у кожній скриньці з прикрасами, розтираючи більші частинки між пальцями, щоб визначити їхню цінність, а лише потім схвально кивала своїм солдатам, даючи дозвіл вантажити на борт.
Жинь спостерігала за двома паралельними шеренгами солдатів, які утворилися в процесі обміну. У цьому був приємний символізм. Усі скарби заплилого жиром міста в обмін на вдосталь холодної сталі й пороху, щоб підкорити інші.
— Отже. — Моаґ підвелася, щойно останній ящик вивантажили з її вітрильника. — Тепер до питання оплати.
Жинь здивовано глипнула на неї:
— Про що це ти?
Моаґ показала їй цифри в гросбуху:
— Я щойно відвантажила вдвічі більше озброєння, ніж отримала платні.
— За якими це стандартами? — запитала Жинь. — То ціни зі стелі. Вся твоя система ціноутворення — просто пшик, і зараз ми єдині твої покупці. Навряд чи ти зможеш домовитися з Арлоном.
— Це правда, — сказала Моаґ. — Але міські судді завжди купують. І я впевнена, є чимало місцевих загонів, які шукають способів удосконалити свої оборонні споруди тепер, знаючи, що на них насувається.
— Якщо спробуєш провернути це лайно, — дуже спокійно мовила Жинь, — я тебе вб'ю.
Запала довга мовчанка. Жинь не могла зчитати виразу обличчя Моаґ. Вона була налякана? Розлючена? Розмірковувала, куди завдати удару?
Жинь глянула на пляж, розраховуючи можливі шляхи для відступу. Першим її кроком буде спопелити Моаґ на місці, але доведеться виступити проти «Чорних лілій», кожна з яких може прикінчити її прицільним ударом отруєної шпильки. Якщо вона розширить радіус ураження, то захопить і «Лілій», але ті стоять упереміш із південцями, майже напевно зумисне. Якщо вона вб'є Моаґ, то матиме щонайменше десяток загиблих.
Вона зімкнула пальці в кулак. Жинь може дозволити собі ці втрати, ніхто їй і слова не скаже. Але вона мусить завдати удару першою.
А потім Моаґ голосно й надривно розреготалася, приголомшивши Жинь.
— Тигрячі цицьки! — Моаґ поплескала її по плечу, широко всміхаючись. — І коли це ти встигла відростити такі величезні яйця?
Жинь відчула неймовірне полегшення й натягла на скривлене обличчя усмішку.
Але я прийду по решту, — продовжила Моаґ. — Не одразу, — швидко уточнила вона, помітивши сердитий погляд Жинь. — Я прагну твого успіху, маленька спірлійко. І не підведу тебе. Але починай думати про те, як отримувати прибуток зі своєї імперії.