Їй це здалося незручним, навіть неправдоподібним, бо ж призахідники стріляли без намацування кременя.
— Ні, не потрібна,— сказав Кітай. — Вони вигадали дещо розумне з сірниками. Тут уже є плавкий запобіжник — його можна запалити до виходу на поле А потім, коли ти готова стріляти, натискаєш на оцей важіль, і він занурює сірник у порох. Клац, бух... — він потягся до цілих аркебуз. — Ось, я зарядив оцю. Хочеш спробувати?
Вона змахнула культею:
— Не впевнена, що зможу.
— Я прицілюся замість тебе.
Він став позаду Жинь і обхопив її руками за тулуб, направляючи дуло в товсте дерево на іншому боці галявини.
— Готовий, коли ти готова.
Вона стиснула пальці навколо металевого запору:
— Мені просто натиснути?
— Ага. Переконайся, що міцно стоїш: буде віддача в плече. Пам'ятай, це мініатюрний вибух гармати. І натискай із зусиллям, спусковий гачок доволі тугий, щоб не допускати випадковою вогню.
Жинь зігнула коліна, як показав Кітай, глибоко вдихнула і натиснула на гачок.
Галявину розітнув постріл. Рушницю відкинуло назад їй у груди, і вона відсахнулася, але міцна хватка Кітая врятувала її від зламаних ребер. З дула курився дим. Вона відвернулася, відкашлюючись.
— Це один з недоліків, — сказав Кітай, холи дим розвіявся. — Не одразу бачиш, чи поцілив у щось.
Жинь закрокувала до дерева по той бік галявини, де в повітрі клубочився дим, ніби маленькі дракони. Кулька поцілила чисто, глибоко врізавшись у центр стовбура Жинь просунула палець у жолобок. Він занурився в деревину аж до третього суглоба, доки вона вже не змогла штовхати його далі, але навіть так не відчула кульки.
— От же офігенно, — сказала вона.
— Знаю, — відповів Кітай. — Я спробував вистрілити і по броні Ми бачили, що ці штуки роблять із плоттю, але вони пробивають і сталь.
— Бля. Скільки часу потрібно на перезарядження?
— Зараз мені треба пів хвилини, — сказав Кітай. — Буде швидше, коли наб'ю руку.
Отже, це означає три, а то й чотири постріли за хвилину. Навіть близько не така швидкість, на яку спроможна Венка за такий час, але суттєво вища смертоносність аркебуз це з надлишком компенсує.
— Скільки з твоїх пострілів лягали бодай трохи близько до цілі? — запитала вона.
Кітай сором'язливо стенув плечима:
— Ох. Один із шести влучав у стовбур. Я це поліпшу.
— А скільки цих куль ми зайшли?
— Три коробки. Десь дві сотні куль у кожній.
Жинь зсунула брови:
— Кітаю.
Він зітхнув:
— Я знаю. Нам не вистачить.
Вона замислилася на мить, щоб подумки підрахувати. Тридцять солдатів з аркебузами, які стріляють з амбітною швидкістю три постріли на хвилину, вичерпають запас боєприпасів менш ніж...
— За шість-сім хвилин, — сказав Кітай. — Кулі в нас закінчаться за шість-сім хвилин.
— Я саме рахувала.
— Звісно, рахувала, просто я подумав, що можу трохи пришвидшити розрахунки. Так, це проблема, — він потер підборіддя. — У тому місті, яке ми проминули минулого тижня, були зброярні Ми могли б виготовити снаряди, розплавити непотрібний метал...
— Який непотрібний метал? — запитала Жинь.
Їм уже бракувало мечів, і вони обоє знали, що нерозумно обмінювати мечі на кулі, якщо переважна більшість їхніх солдатів значно дієвіші в ближньому бою.
— Тоді треба їх якось отримати, — сказав Кітай. — Або викрасти боєприпаси. Але це буде важко. Досі їм непогано вдавалось охороняти свою зброю, а ці аркебузи — радше щаслива знахідка...
— Зачекай! — Їй дещо спало на думку.— Майстер Ірдаях колись давав нам таку загадку. Майже точнісінько таку ж.
— Яку?
— А ти не пам'ятаєш? Що ти робиш, коли потребуєш боєприпасів ворога? — вона штурхнула його ліктем. — Ну ж бо!
Він похитав головою.
— Жинь, це спрацювало б зі стрілами.
— Чого? Принцип той самий.
— Сталеві кулі — це інше, — наполягав він. — Вони деформуються від сили пострілу. Не можна просто зібрати їх і засунути назад у дуло.
— Тоді ми їх переплавимо, — не здавалася вона. — Чому це так неймовірно? Призахідники люблять постріляти. Їх буде неважко спровокувати, нам просто треба дати їм привід. А ще ми ось-ось вдаримо по данниках, а це означає...
— Це не спрацює, — перебив її Кітай. — Та годі. У них кращі підзорні труби, ніж у нас Солом'яні цілі будуть надто очевидні, вони зрозуміють, що то опудала.
— А ми, — сказала вона, — просто використаємо дещо справжніше.
Тож через три дні вони вже прив'язували трупи до щогл і перил опіумного вітрильника. Жинь збагнула, що найголовніше — поєднання цвяхів і мотузки. Мотузка чудово виконувала свою функцію, але була надто помітна навіть для неозброєного ока. А цвяхи вона могла загнати крізь плоть і легко сховати під шарами одягу. Кожен, хто достатньо довго спостерігав би за вітрильником у підзорну трубу, збагнув би, що то трупи, але Жинь сподівалася, що республіканські артилеристи надто тішитимуться нагоді натиснути на спусковий гачок.
Заповнивши верхню палубу достатньою кількістю трупів, щоб вітрильник здавався керованим, вони відправили його вниз річкою з єдиним стерновим, перед яким стояло завдання не допустити, щоб судно врізалося в берег. Вони обрали широкий, стрімкий потік з достатньо швидкою течією, яка б понесла вітрильник за межі зони ураження республіканців до того, як хтось спробує взяти його на абордаж.
— Чорт, — Жинь витерла руки об туніку, спостерігаючи, як вітрильник зникає з очей. — Цей сморід не вивітриться й за декілька днів, правда ж?
— А яка різниця? — сказав Кітай. — Нам ще вирізати кулі.
Коли вони нарешті підійшли до південного кордону провінції Зайця, то побачили, що на них там чекає посланець із листом від Венки. Вони з Чоланом надсилали оновлення впродовж усієї кампанії. Як і передбачалося, вони доволі легко просувалися на північ. Роботи в них було небагато. Схоже, Неджа підкликав свої війська і зі сходу, і з півночі, зосередивши єдиним фронтом у провінції Дракона. Досі в посланнях Венки містилися радісні новини стосовно захоплених міст, поставок історичних артефактів, які вона знаходила в суддівських маєтках, а також зрідка до листа додавався ще ящик зброї від відомих ковалів з провінції Тигра.
Коли обидва підрозділи Південної армії наблизилися до центру, листи від Венки надходили чимраз швидше. Тепер Венка і Чолан були на відстані якогось тижня верхи — достатньо близько, щоб зійтися біля Арлона в спільній атаці.
— Цьому листу шість днів, — посланець передав Жинь сувій. — Вона хоче швидкої відповіді.
— Зрозуміло, — сказала Жинь. — Зачекай надворі.
Посланець коротко кивнув і вийшов з командного намету. Жинь перевірила, чи відійшов він достатньо далеко, щоб не чути їхньої розмови, а потім зубами розірвала печатку на сувої.
Зміна планів. Не йдіть поки до Арлона. Мої розвідники повідомляють, що він збирає сили на півночі й хоче зустріти нас між горами. Зустрінемося в Драґабі? Будь ласка, підтвердьте якомога швидше. Нам не хотілося б самим втрапити в різанину.
— Драґаб? — запитала Жинь. — Це де?
— Невеликий аванпост на південь від Сюджоу, — Кітай читав сувій через плече Жинь. — А саме в Сюджоу, я гадаю, нас і збирається зустріти Республіка.
— Але це...— Жинь не договорила, намагаючись розставити на уявній карті позиції південців і республіканців. Не виходило. Ввесь цей час вони припускали, що Неджа триматиме солдатів у самому місті, де Червоні скелі й канали дають йому очевидні переваги. — Чому він вирушив на північ?
— Можу назвати три ймовірні причини, — сказав Кітай. — По-перше, Сюджоу розташоване над низьким гірським переходом, що обмежує поле бою до протилежної скелі та широкої ущелини під нею. По-друге, зараз сезон мусонів, і коли почнуться зливи, вода перекриє перехід І потрете, це наш єдиний шлях до Арлона.
— Неправда, — сказала вона. — Ми можемо зрізати, є шляхи через ліс...