Його перша дружина стояла на протилежному краю гробниці. Зимова Імператриця славилася вродою й сумовитістю. Вона народилася з такою неможливою, божественною красою, що Червоний Імператор викрав її ще дитиною і тримав при своєму дворі. Там постійні ридання лише посилили її красу, бо її брови й губи вигиналися так звабно, що Червоний Імператор дивився, як вона плаче, зачарований і пробуджений.
За легендами, вона була прекрасною, коли страждала, і ніхто не розумів, що вона згорає від серцевої хвороби, аж доки одного дня вона не впала в саду, марно хапаючись скоцюрбленими пальцями за білі груди. У давніх оповідях це вважалося романтичним.
Але Жинь упізнала кам'яне обличчя на іншому боці гробниці І це не була, не могла бути Зимова Імператриця.
— Це Теардза, — вражена, пробурмотіла вона.
— Спірлійська королева? — Венка наморщила носа. — Про що це ти?
Жинь показала.
— Поглянь на шию. Бачиш кулон? Спірлійський.
Вона вже бачила цей півмісяць у снах. Бачила його на шиї в Алтаня. Вона знала, що їй не здалося, — ці видіння навічно закарбувалися в розумі.
Чому ж Червоний Імператор назвав Теардзу своєю Імператрицею?
Невже це правда, що вони були коханцями?
Але в усіх легендах ішлося, що він намагався її вбити. Що він відправив найманців одразу після їхнього знайомства Він безліч разів намагався стяти їй голову на полі бою. Так боявся її, що сховався на острові, зусібіч оточеному водою. А коли вона померла, перетворив її острів на колонію, а її народ зробив рабами.
І все ж Жинь підозрювала, що й коханці могли виявляти таку жорстокість одне до одного. Хіба Жиґа не кохав Дадзі? А Дзян — Цевері?
Хіба Неджа колись не кохав її?
— Якщо це Май'жиннень Теардза, — сказав Кітай, — то це історія, яку ніхто й ніколи не записував.
— Лише тому, що Червоний Імператор викреслив Теардзу з історії, — сказала Жинь. — Викреслив так ретельно, що ніхто навіть не впізнає її обличчя.
Вона не могла не поважати цього чоловіка. Коли підкорюєш так абсолютно й цілковито, можеш змінювати хід усього. Можеш визначати, що люди розповідатимуть про тебе поколіннями.
«Коли вони співатимуть про мене, — вирішила вона, — Неджа не удостоїться навіть згадки».
Під її керівництвом Південна армія закінчила підготовку до прибуття Неджі. Вони сховали гармати за кожною статуєю. Викопали траншеї й тунелі. Обклали укріплення мішками з піском. Визначили цільові точки для Дуліня, знайшовши слабкі місця в камені, через які вся споруда могла обрушитися на республіканську армію.
А потім залягли в очікуванні.
Злива почалася того ж вечора і не вщухала всю ніч. Великі краплі барабанили невмолимою стіною, що перетворювала землю під ногами на таку ковзку багнюку, що довелося підпирати вози камінням, аби колеса намертво не вгрузли. Жинь сподівалася, що такий сильний дощ до ранку спустошить хмари, але барабанення лише посилювалося. На світанку сіра пелена над Сюджоу нітрохи не потоншала.
Жинь спробувала трохи поспати, але за такого стукоту дощу по намету це було неможливо. Вона облишила намагання й перечікувала ніч, сидячи зовні й не зводячи очей з гробниці під статуєю Теардзи.
Неджа правий, атакувавши в сезон мусонів. Сьогодні від її полум'я небагато користі, воно може хіба що зігріти її саму. Жинь перевіряла це всю ніч, випускаючи полум'яні арки в нічне небо. Вони з шипінням згасали за лічені секунди. Вона ще могла спопелити будь-кого в безпосередній близькості, але в запеклому бою це не допомогло б. Гармати й аркебузи за такої погоди також не матимуть і половини своєї ефективності: запали загорятимуться вічність. Для обох сторін це означало використання передусім грубої, примітивної, знайомої зброї: мечів, стріл і списів.
Сьогодні переможця визначатиме стратегічна майстерність. І Жинь мимовільно вже не могла дочекатися миті, коли побачить, із чим же до неї прийде Неджа.
Сонце вже високо піднялося в небо. Солдати Жинь були бадьорі, озброєні й готові до бою, але від вартових не надходило жодних звісток. Вони ще годину чекали в напруженому передчутті. А потім дощ раптово посилився від гучного стукоту до шаленого гуркоту.
Це могла бути просто витівка природи, але Жинь сумнівалася. Все сталося надто раптово. Хтось прикликав той дощ із небес.
— Він тут, — вона підвелась і помахала своїм офіцерам. — Готуйте стрій.
За декілька секунд вартові помітили те, про що вона вже знала, і над гробницею відлунням рознеслися кілька сигналів горна.
Республіканська армія показалася на іншому боці ущелини, збираючись біля ніг Червоного Імператора.
Жинь роздивлялася передову в підзорну трубу, аж доки помітила Неджу, який ішов на чолі свого війська. Він мав дивне, гібридне вбрання: на грудях виднілася тканина знайомого синього кольору з пластинчастим обладунком Армії Дракона, але руки й ноги були обгорнуті якоюсь бронею з металевих пластин, що накладались одна на одну. Вони здавалися незручно важкими. Плечі Неджі, зазвичай так зарозуміло розпрямлені, немовби осунулися.
— Що то в нього навколо зап'ястків? — запитав Кітай.
Жинь примружилась і глянула в підзорну трубу. Вона лише туманно розгледіла золоті браслети навколо обох зап'ястків Неджі Ці прикраси не виконували жодної функції, що могла її стривожити, — вони не здавалися частиною його обладунку, і вона навіть уявити не могла, як їх можна використати в бою.
Вона опустила підзорну трубу. Ще одна пара золотих браслетів виднілася поверх його черевиків.
— Вони були у нього в Арабаку?
— Та наче не пам'ятаю, — сказав Кітай. — Але пригадую, що якось помітив ці дивні шрами, просто навколо...
— Він нас побачив, — різко промовила Жинь.
Неджа також дістав підзорну трубу. І дивився просто на них.
Жинь приголомшила симетричність цієї сцени. Вийшла б непогана картина: два ворожих війська під статуями, які могли б бути їхніми богами-охоронцями. Теардза і Червоний Імператор, спірлійка проти завойовника, нові учасники в конфлікті минулих століть, який не згас, а продовжився, відлунюючи крізь історію.
Донині. Допоки хтось із них не покладе йому край, на краще чи на гірше.
Неджа підняв руку.
Жинь напружилася. Кров бухкала у вухах, знайома, п'янка адреналінова лихоманка бриніла в тілі.
То он як усе почнеться. Ані обміну люб'язностями, ані обов'язкової спроби перемовин — лише битва. Неджа опустив руку» і його військо рушило вглиб ущелини, тупаючи по землі.
Жинь повернулася до командира Міраги;
— Відсилай черепах.
У нікарській історії зазвичай на обстріл лучників було заведено реагувати, відправляючи передові загони під щитами, щоб вони прийняли основний удар на себе. Десятки гарантованих смертельних поранень вигравали час, щоб інші воїни врукопашну пробилися крізь лінію ворога Але Жинь не мала десятків вільних тіл, якими можна пожертвувати.
Тому задіяли черепах. Це був один із нещодавніх винаходів Кітая. Надихнутись броньованими, закритими човнами республіканського флоту, він спроектував невеликі транспортні засоби, схожі на вози, що могли витримати майже будь-який обстріл. Кітай не мав ані часу, ані ресурсів збудувати щось складне, тож зібрав черепах із дерев'яних столів, мокрих бавовняних ковдр і уламків призахідницьких обладунків, і все це вкупі стримувало більшість випущених снарядів.
Одну за одною вони викотили їх із гробниць в ущелину. І, ніби за командою, лучники Неджі пустили залпи, і стріли цяткували поверхню черепах, аж доки ті не стали схожими на їжаків.
— Вигляд у них дурнуватий, — пробурмотіла Жинь.
— Заткнися,— озвався Кітай.— Свою функцію вони виконують.
Республіканські снаряди влучно вдарили в ціль двічі, піднявши двох черепах у повітря, немовби полум'яні кулі Інші броньовані машини безстрашно повзли далі. Повітря наповнила симфонія свистячих звуків, коли Південна армія почала відстрілюватися. Значною мірою це було лише заради видовища — більшість їхніх пострілів намарно зісковзували з металевих щитів республіканців, — але залпи змусили республіканських артилеристів пригнутись і створили момент для просування черепах. Загони Венки, розміщені з луками дальнього ураження на виступі ближче до середини ущелини, завдавали найбільшої шкоди, знімаючи гарматників Неджі прицільними пострілами шворнями.