У гуркоті дощу Жинь лише ледь-ледь розрізнила виразне, низьке рокотання, що луною пронеслося над ущелиною. Вона нахилилася, приклала руку до землі, яка двигтіла, і усміхнулася.
Дулінь саме вчасно.
Під час тренування вони з'ясували, що він не міг викликати землетруси за межами триметрового радіуса, а це означало, що він не мав змоги суттєво вплинути на умови бою всередині ущелини, якщо його не закинуть у самий центр. Жинь не могла тримати його там довго. Черепахи не були неуразливими — половина з них уже перетворилися на обвуглені рештки, знищені прицільним ударом ракети.
Але Дуліню й не потрібно було лишатися там упродовж усієї битви Він мав лише стерти республіканські артилерійські позиції вищого рівня. Тепер він був так близько, хай навіть його позначена черепаха й зупинилася, втикана шворнями та стрілами.
«Ну ж бо».
Скелі завібрували Жинь підняла підзорну трубу на артилерійські позиції. Каміння зісковзувало зі схилу, немов пудра, каскадом падаючи на шеренгу лучників. Виступ змістився й упав, збиваючи з ніг республіканських солдатів в ущелині.
«Уже майже, просто доведи до кінця...»
Ракета вибухнула перед черепахою Дуліня, підкинувши машину в повітря.
Жинь хрипко скрикнула.
Кітай стиснув її руку.
— Усе гаразд, він у нормі, поглянь...
Він мав рацію. Скелі досі двигтіли, артилерійські позиції були поховані під камінням. Дулінь був живий і досі пропускав крізь себе Черепаху. У підзорній трубі Жинь побачила, як Дулінь виліз із перевернутої машини й перескочив до найближчої черепахи. Солдати одразу висунулися, щоб затягти його в броньоване черево. А потім віз рушив назад, почав відступати за піхоту, що очікувала своєї черги.
Загони Неджі його не переслідували. Як і всі інші, Неджа був заклопотаний битвою в ущелині, що, як і передбачалося, тепер перетворилася на безлад. Під дощем ніхто не міг як слід прицілитися. Випущені стріли погода збивала з траєкторії, й вони марно падали в багнюку або рикошетили від скель. Зрідка комусь вдавалося втримати вогонь достатньо довго, щоб підпалити запал, але поле бою було надто багнистим для чистого пострілу. Гарматні ядра, мінометні міни й ракети без розбору влучали і в союзників, і у ворогів. Але разом з тим колісні аркебузи Неджі стали непотребом, загрузнувши в багні, тож їхній радіус ураження обмежувався лише середньою частиною ущелини.
Чотири черепахи ще продовжували просуватися вперед, а за ними йшла й піхота Південної армії. Вони просунулися недалеко. Передова Неджі була озброєна алебардами, виставивши їх у гострому вітанні.
Але черепахи й не мусили розбити шеренгу. Їм лише треба було підібратися достатньо близько, щоб скинути саморобні бомби. Кожен загін мав таку, нашпиговану вугільною сумішшю всередині бляшанки. За три метри від ліній Неджі вони підпалили запали бомб і викинули їх з люків нагорі кожного воза.
Минуло кілька секунд. Жинь напружилась. А потім передові загони Неджі розлетілися, наче розірваний папірець і піхота Жинь ринула в бій.
Тепер битва перетворилася на звичне криваве зіткнення. Мечі, алебарди, щити брязкотіли в нестямному зіткненні тіл. Це мала бути різанина — солдати Неджі були краще підготовлені й озброєні, — але через дощ і багнюку було неможливо що-небудь розгледіти, тож селянська піхота Жинь отримала шанс протриматися значно довше, ніж мала б.
Але вони й не мусили стояти там вічна Просто достатньо довго.
Раптом Жинь відчула химерну відірваність, спостерігаючи за різаниною на іншому боці ущелини. Усе здавалося нереальним. Так, вона знала, що ціна цілком реальна, розуміла, що під її ногами тіла справжніх людей спливають кров'ю й ламаються через віддані нею накази, що життя справжніх людей згасають під дощем, поки вона чекає слушного часу для свого плану.
Але адреналіну, отого шаленого сплеску енергії, що супроводжує непереборний страх смерті, не було. Ось вона стояла, спостерігаючи за всім з безпеки, і Кітай стояв поруч. Жоден снаряд до неї не дістане. Жоден меч не торкнеться. Єдиним справжнім суперником для неї був Неджа, а він ще не вступив у гру. Як і вона, вичікував у вигідній позиції, спокійно споглядаючи хаос, що розігрувався внизу.
Насправді це була не битва. Не одна з тих безцеремонних бійок, від яких вони так фанатіли в Академії. За своєю суттю, ця битва була протистоянням ідей. Неджа поставив на середовище — дощ і ущелину. А Жинь — на божевільні козирі, що відволікають увагу.
І скоро вони дізнаються, чия ставка краща.
Стріла вдарилася в землю за три метри. Жинь глянула вниз, виринувши з задуми. Древко стріли було обмотане червоною стрічкою — сигнал Венки «Твій вихід».
Кітай теж її помітив.
— Черепахи готові за третьою колоною, — сказав він, опускаючи підзорну трубу. — Хутко, доїси він не помітив.
Жинь ринулася в ущелину. Останній черепашачий віз чекав на неї неподалік передової з солдатами напоготові. Вони схопили її за руки і затягли всередину, де вона скрутилася, склавши руки на колінах. Двоє солдатів побігли, штовхаючи віз із гірки, аж доки той розігнався.
Жинь обіймала себе в тісному, темному коробі, смикаючись із боку в бік, коли віз підкидало на вибоїнах. Вона чула гучний стукіт, коли стріли влучали у віз. Вістря наконечника пробилося крізь стінку просто перед нею, вклинившись у щілину між обшивкою.
Вона міцніше обійняла коліна. «Майже на місці».
Усе, що відбувалося досі, — обвал Дуліня, перший запуск черепашачих возів, саморобні бомби, наступ піхоти — було лише відволіканням уваги. Жинь знала, що не переможе в цьому бою проти Неджиних військ. Вона просто виставила фронт, вдаючи, що намагається.
Неджа власноруч викопав собі могилу цією погодою, щоб нейтралізувати фенікса. Кривава битва внизу відбувалася лише тому, що через дощ Жинь не могла спопелити всіх у синій формі.
Але що робити, коли природа є найбільшою перешкодою?
Як переламати саму природу?
Черепашачий віз смикнувся й зупинився. Жинь визирнула з люка Примружившись, розгледіла товсті чорні мотузки, натягнуті над ущелиною, і величезний шмат брезенту, призначеного для бойового корабля, який тепер повільно розгортали з одного боку скель до іншого.
Її солдати, які знали, що слід чекати розгортання брезенту, уже відступали, зімкнувши щити за собою. Республіканці стояли спантеличені. Дехто нерішуче кинувся навздогін, а дехто відступив, немовби передчуваючи неминучу катастрофу.
За лічені секунди брезент дістався іншого краю проходу, закріплений з обох боків загонами Венки. Дощ гучно барабанив по тканині, але крізь неї не пробивався. Несподівано середина ущелини неймовірним та дивовижним чином висохла.
Жинь вилізла з черепахи й потяглася до бога, що вже чекав на неї. «Твій вихід».
Фенікс рвонув уперед, теплий і знайомий. «Нарешті!»
Жинь розкинула руки. Полум'я струменем вибухнуло в прохід, півкруглою аркою з ревом упало на солдатів Неджі.
Його передова одразу розпалася. Жинь просувалася без перешкод, переступаючи тіла, почорнілі під розпеченими обладунками. Її полум'я мерехтіло навколо, формуючи щит непроникного жару. Стріли опадали попелом, навіть не долітаючи. Колісні аркебузи й гармати Неджі розжарилися, викручуючись і спотворюючись так, що їх уже не можна було застосувати. Південна армія йшла позаду неї, з натягнутою тятивою, зарядженими гарматами й полум'яними списами, націленими вперед і готовими до бою.
Вона мала лише декілька хвилин. Жинь тримала полум'я сконцентрованим і низьким в ущелині, але за такого жару брезент прогорить від його близькості, а це означає, що вона мусить швидко покінчити з усім.
Крізь стіну помаранчевого вона помітила постать Неджі — він стояв сам, без охорони, викрикуючи накази своїм людям, які тікали. Він не відступав попереду своїх загонів, а чекав, доки всі до останнього солдати опиняться в безпеці. Неджа не покидав своєї армії.