— Добре, — озвався він. — Перейдемо річку. І спустимося просто з гір до столиці.
— А коли дістанемося Червоних скель...
— Знайдемо грот. І вб'ємо його в джерелі.
Так. Це воно. Жинь була дурною, вважаючи, що зможе перемогти в цій кампанії, не торкнувшись Арлона, адже саме він весь час був осередком Неджиної сили.
Неджа впаде, якщо не встоїть Арлон. Неджа помре, якщо загине Дракон. І ніяк інакше.
— Не розумію, — Венка перезирнулася між ними. — Що ми намагаємося зробити?
— Ми йдемо до гроту Дев'яти Вигинів, — видихнула Жинь. — І збираємося вбити дракона.
Жинь наказала всім, окрім Кітая, вийти з намету.
Вони обоє знали, без висловлення вголос, що далі мусить бути дуже ретельне й таємне планування. До Арлона вели багато доріг, але лише на одному шляху її армія не постраждає. Колись Алтань учив її, що аматори одержимі стратегією, а професіонали — логістикою. Тепер логістика означала різницю між десятками постраждалих і тисячами, тож вони не могли дозволити собі витоку інформації.
Жинь зачекала, доки кроки надворі стихнуть, і лише після цього заговорила:
— Ти знаєш, що нам треба зробити.
Кітай кивнув:
— Ти хочеш приманку.
— Я думаю про декілька таких. Усі йтимуть до різних перехресть, не знаючи про інші, лише про місце зустрічі.
Це був єдиний спосіб. Неджа контролював усю річку, а це означало, що він має всі переваги, крім однієї. Він не знав, де і як Жинь її перетинатиме.
А тим часом перед Жинь стояла проблема — перевести величезну колону через річку там, де цього не очікуватиме Неджа. Вона вже не працювала зі швидкими, крихітними ударними групами, тож не могла скористатися перевагою несподіваних вилазок, як раніше.
Ба більше, вона мусила зважати й на те, що Неджа мав шпигунів серед її солдатів. Можливо, не у внутрішньому колі, але точно серед офіцерів. На війні це неминуче — вона мусила планувати кожну операцію, враховуючи, що щось таки може витекти. Питання в тому, чи зможе вона обмежити те, як багато вони дізнаються. Якщо Чоланові й Венці вона довіряти могла, тоді могла й розбити план на частини та дати своїм генералам обмежену, але достатню інформацію.
— Ми розділимо армію на сім частин, — сказала вона. — Неджі може пощастити з вибором наздогад якщо ми розділимося надвоє чи натроє. З сімома здогадатися буде значно важче.
— І звісно ж, як наслідок, ти відсилаєш щонайменше сьому частину своєї армії на неминучу загибель, — сказав Кітай.
Жинь помовчала, а потім кивнула. Їм знадобився якийсь час, щоб перетравити це. Вони мусили змиритися з тим, що втратять не лише солдатів, а й гарних офіцерів, бо ж очевидна невідповідність у розподілі сил викличе забагато підозр.
Іншого шляху не було. Вони мусили прийняти цей ризик і сподіватися, що інші шість загонів дістануться місця зустрічі неподалік Арлона.
— Припустімо найгірше, — продовжив Кітай. — Припустімо, Неджа зрозуміє, що ми влаштували підступ, і відповідним чином розділить і своїх людей. Припустімо, що на місці зустрічі ти матимеш лише три загони. Як ти виставиш їх супроти сил Арлона?
— Нам і не треба захоплювати Арлон, — сказала Жинь. — Ми просто маємо отруїти грот. А для цього не потрібно шість загонів — вистачить і одного.
— Добре, — похмуро кивнув він. — Тож з'ясуймо, як доставити туди бодай один.
Наступні три години вони прокладали маршрут на найдетальніших мапах, які змогли відшукати. Один загін під командуванням Венки мав перетнути річку бродом Мудреця. Саме цього від них очікуватиме Неджа — це було наймілкіше місце для переходу, де їм не знадобилося б зводити мости. Але очевидності цієї стратегії вкупі з відсутністю Жинь, що одразу впаде у вічі, вистачить, щоб Неджа не завдав найсильнішого удару по Венці. Три інші загони вони вирішили відправити до широких мостів, один до вужчого броду, а ще один до ділянки Мужвею, де переходу не було взагалі.
Упродовж довгого походу Кітай розробив хитромудрий самопідтримувальний міст, який можна спорудити за лічені хвилини з переносних дерев'яних хрестовин. У горах вони такі не використовували, щоб не додавати собі зайвого вантажу, але тепер мали вдосталь заготівок. Якщо мосту не було, вони могли його побудувати.
— А де переходитимемо ми? — запитав Кітай.
— Де завгодно, — Жинь штурхнула фігурки на карті. — Яка різниця? Шанс один із семи незалежно від того, куди ми підемо.
Він похитав головою:
— Один із семи — забагато. Мусить бути спосіб знизити ризик до нуля.
— Але його не існує.
Жинь розуміла його перфекціонізм, знала, що Кітай непокоїтиметься, якщо не прорахує все до останньої змінної, але також їй ставало розуму не недооцінювати Неджу вдруге. Якщо їхні розвіддані точні, вони мають гарні шанси уникнути зіткнення зі значними лініями оборони республіканців, і взагалі, один до семи — таки непогано.
— Підемо через вузький міст на Стані Нюйви, — вирішила вона. — Наш загін не візьме важкої артилерії, тож обмежена ширина переходу не матиме значення.
— А як ти плануєш перейти? — запитав він.
— Про що ти? Там міст.
— Але припустімо, вони завчасно підірвуть його, — сказав Кітай. — Або ж виставлять навколо солдатів. Що тоді?
Жинь збагнула, що ці запитання риторичні. Кітай відкинувся назад, дивлячись на неї зі знайомою попереджувальною усмішкою.
— Ти ж не переправлятимеш мене на повітряному змії, — сказала вона.
Кітай осяйно всміхнувся:
— Я думаю про дещо більше.
— Ні, — одразу відповіла Жинь. — Ти так і не зміг підняти ту штуку в небо. І я не помру в призахідницькій смертельній пастці.
Кітай усміхнувся ще ширше:
— Та годі тобі, Жинь. Довірся мені. Колись я вже подарував тобі крила.
— Ага, і саме так я отримала оцей шрам!
Він простягнув руку й поплескав її по плечі.
— Тоді добре, що ти ніколи не переймалася власною зовнішністю.
Наступного ранку шість загонів розійшлися до місць перетину річки, розкиданих у радіусі понад п'ятнадцять кілометрів. У більшості були непогані шанси переправитися на той берег. Увечері Кітай відправив групи солдатів до підставних переправ, щоб вони порубали бамбук у лісі. Бамбук — гарний матеріал для тимчасових мостів чи переходів убрід. Розвідники Неджі побачать вирубані стебла і, за певної удачі, припустять, що саме там заплановане спорудження мостів, які насправді південці споруджувати не планували.
Жинь, Дулінь і Піпадзі разом із достатньою кількістю солдатів, щоб тягти дирижабль на трьох возах, попрямували на південь.
За вісім кілометрів від табору в Сюджоу було мілководдя, яке називали Станом Нюйви, бо річка там різко вигиналася на схід. Міст і справді розібрали, але води там було лише по коліно. Попри повноводні, наповнені мусонами потоки, добре підготовлені солдати з плавальними мішками змогли б перейти річку вбрід і їх не знесло б течією.
Це був нудний план. Достатньо гарний, щоб не зародити підозр, але й не оптимальний.
Біля Стану Нюйви вони відділилися від підставного загону і продовжили йти ще три кілометри на південь, де річка була ширша і мала стрімкішу течію. Трохи раніше того ранку Кітай розібрав дирижабль і навантажив частинами на три юзи. Дві години вони збирали його на березі під уважним керівництвом Кітая. Поки працювали, Жинь відчувала кожну секунду так, немовби її відраховував якийсь внутрішній годинник, і нервово озиралася на інший берег, очікуючи появи республіканських загонів. А Кітай насолоджувався часом, милуючись кожним шворнем і смикаючи кожну мотузку, аж доки не був повністю задоволений.
— Усе гаразд, — він підвівся, відтираючи з рук олію. — Більш-менш безпечно. Усі всередину.
Шамани стояли позаду і з сумнівом поглядали на кошик.
— Ця штука нізащо не полетить, — пробурмотів Дулінь.
— Звісно ж, полетить, — сказала Піпадзі. — Ти ж бачив, як вони літають.
— Я бачив, як літають справні, — зауважив Дулінь. — А це просто брухт.
Жинь мусила визнати, що ремонт Кітая не вселяє і в неї впевненості Оригінальний балон повітряного судна був страшенно пошкоджений внаслідок вибуху на Тяньшані. Він залатав її волячими шкірами, і тепер, повністю надута, вона скидалася на жахливу, наполовину оббіловану тварину.