Вона не була поранена. Не відчувала болю. Вона досі стояла, могла чути, рухатись і відчувати. Хоча зір розмився, та вже за декілька секунд перед очима все прояснилось. Але щось змінилося в світі. Він немовби втратив свій блиск і став безжиттєвим: кольори потьмяніли, синь і зелень змішалися до сірих відтінків, а звуки стихли до шорсткого пошкрябування.
Фенікс змовк.
Ні, Фенікс зник.
Жинь потяглася вглиб свідомості, в розпачі обмацуючи безодню, щоб протягти бога крізь розум Кітая до свого, але не схопила нічого. Безодні не було. Воріт не було. Пантеон не існував у зоні її досяжності, його просто не стало.
А потім вона закричала.
Вона знову була в Чулуу Корікх. Тонула в повітрі, запечатана і задушена, цього разу полонена не в камені, а у власному важкому смертному тілі, безпорадно молотила по стінках власного розуму, і це була така нестерпна мука, аж вона ледь помічала, що блискавка досі пронизує її тіло, від чого зуби цокотять і волосся обгоряє.
«Ти всього лише знаряддя Хаосу, — голос сестри Петри незвано пролунав у її думках — голодний, беземоційний, з непохитною впевненістю, що донині завжди здавалася сумнівною. — Ви не шамани, ви жалюгідні й зіпсовані. І я знайду спосіб стримувати вас».
Вона знайшла його.
«Дитино». Жинь почула голос Фенікса. Неможлива І все ж полум'я повернулося: теплий жар огорнув її тіло, втішаючи, захищаючи.
Тепер блискавка била в Неджу.
Він стояв спиною до неї, розкинувши руки, як від нестерпного болю, смикався й корчився, а іскриста сяйливість рикошетила по його тілу. Іскри розліталися від золотих браслетів, що немовби підсилювали електрику перед тим, як вона глибоко занурювалася в його плоть.
Розряди пощільнішали, подвоїлися, посилилися. З горла Неджі виривалися хрипкі стогони. Дракон також немовби вигинався від болю. Це було схоже на дуже дивний танець: голова смикалася, тіло звивалося, розгойдуючись взад-вперед у повітрі так, що це могло б бути кумедно, якби не було так страхітливо.
Рот у Жинь наповнився жовчю.
«Зосередься, дитино, — гнув своєї Фенікс. — Удар зараз».
Жинь перевела погляд з Дракона на дирижабль.
Вона знала, що має лише один шанс атакувати, але яку ціль? Неджа врятував її від дирижабля, дирижабль — від Дракона. Хто тепер її ворог?
Вона підняла ліву руку. Дирижабль відлетів на кілька метрів, мовби передчуваючи її наміри. Вона розкрила долоню й випустила щільний струмінь полум'я в його балон, проштовхуючи його швидше і вище, нестямно сподіваючись, що їй стане радіуса ураження.
Небо розітнуло тріскотіння, немовби щось розірвалося. Балон дирижабля спалахнув помаранчевим на мить, луснув, а потім зник. Кошик полетів до скель, блискавки згасли.
Неджа впав.
Першим поривом Жинь було кинутися до нього. Вона зробила два кроки, потім спинила себе, безмежно здивована З якого дива вона має йому допомагати? Бо він щойно її врятував? Але це була його помилка, а не її... Вона не мусить цим перейматися, слід просто дати йому померти...
Адже так?
Вода навколо її ніг закрижаніла. Вона відчула хвилю спустошливого жаху.
Але Дракон не нападав. Неймовірно, але він був наче наляканий. Він повернув голову до гроту і вдивлявся в пітьму. Раптом повітря зробилося не таким важким Сірі хмари розійшлись, і сонце знову відбивалось у сяйливих хвилях. Сила тяжіння знову взяла гору над річкою, і здійняті води з лунким плюскотом упали.
«Треба дістатися берега».
Думка декілька разів сяйнула Жинь, ніби мантра, і врешті спонукала тіло до дій. Похитуючись і спотикаючись, немов п'яничка, вона побрела до берега. Почувалася відділеною, немовби хтось інший незграбно контролює її тіло, поки розум силкується дати раду міріадам питань.
Що сталося? Що зробив Неджа? Це капітуляція?
Вона перемогла?
Але жодна її мрія про перемогу навіть трохи не була схожа на це.
Жинь почула невиразне, жалісливе булькотіння. Обернулася. На піску трохи віддалік лежала Піпадзі в позі ембріона. Її обличчя ледь трималося над водою — Жинь не розуміла, як та досі не потонула. Але вузькі плечі Піпадзі здійнялися й опустилися, а пальці шкрябали крихітні, розпачливі візерунки у багнюці. Вона стогнала.
Жинь заквапилася до неї.
— О боги. — Вона підняла Піпадзі на руки й постукала кулаком по нижній частіші спини дівчини, намагаючись звільнити її легені від води. — Піпадзі, ти мене чуєш?
Вода цівкою стікала з рота Піпадзі — спершу дрібненькою, а потім її плечі важко піднялись і з рота полився цілий потік річкової води та жовчі. Піпадзі судомно смикнулась і слабко опала Жинь на груди, дихаючи нерівними, розпачливими ривками.
— Тримайся.
Жинь перекинула праву руку Піпадзі собі на плече й підняла її на ноги. Незручна позиція, але Піпадзі була худорлява, легка, і Жинь з неймовірною легкістю зрушила їх обох уперед, крок за кроком.
— Тільки тримайся, з тобою все буде гаразд, ми просто відведемо тебе до Ляньхви.
Вони ступили десять кроків берегом, коли Жинь почула, як хтось шалено відкашлюється. Вона обернулася через плече Неджа зігнувся навколішки на мілині, його плечі важко осунулися.
Вона зупинилася.
Він був лише за кілька метрів. Так близько, що вона могла роздивитися кожну рису його обличчя: крейдяну блідість, почервонілі очі, ледь помітні шрами на порцеляновій шкірі Вона й не згадала б, коли вони востаннє стояли так близько, не намагаючись убити одне одного.
Якусь мить вони просто дивились одне на одного, розглядаючись, мов незнайомці.
Погляд Жинь ковзнув до золотих браслетів на його зап'ястках. Усе нутро перевернулося, коли вона збагнула, що то таке. Не прикраси. Провідники. Вони не випадково притягли блискавки. Вони були створені для цього.
А потім її осяяло, що, певно, пережив Неджа за той рік, відколи вона втекла з Арлона Після зникнення Жинь Петрі був потрібен шаман для експериментів.
А оскільки Цике вбили, в Республіці шаман лишався тільки один.
Шкіра навколо його зап'ястків і щиколоток помітно змінила колір на крапчасті відтінки синюшно-фіолетового й червоного. Від такого видовища їй стиснулося в грудях. Вона бачила, як тіло Неджі затягує рани, які миттєво мали б його вбити. Бачила, як його шкіра відновлюється від опіків, які її обвуглювали. Вона думала, що сили Дракона можуть загоїти що завгодно. Але цього зцілити вони не могли.
Колись Жинь була абсолютно певна в тому, що Пантеон — це сама суть творіння. Що не існує вищої сили. Що призахідницька релігія, їхній Божественний Архітектор, не більше ніж зручна оповідка.
Тепер такої певності вона не мала.
Повільно, зболено Неджа підвівся й витер рота тильним боком долоні. На ній лишилася кров.
— Вона жива?
Жинь була така розгублена, що не збагнула його слів. Неджа кивнув на Піпадзі й повторив:
— Жива?
— Не... не знаю, — озвалася Жинь, отетеріла. — Вона... Я спробую.
— Я не хотів... — Неджа знову закашлявся. На його підборідді блиснув багрянець. — Це не її провина.
Жинь розтулила рота, щоб відповісти, але жодного слова так і не вимовила.
Не через те, що їй нічого було сказати. Сказати їй хотілося забагато, і вона не знала, з чого почати, бо все, що спадало на думку, здавалось абсолютно недоречним.
— Варто було вбити мене, — нарешті сказала вона.
Він довго не зводив з неї очей. Вона не могла зчитати його виразу. А те, що, як їй здалося, побачила, її спантеличило.
— Але я ніколи не хотів твоєї смерті.
— Тоді чому?
Цих двох слів було замало. Усього, що спадало їй на думку, замало. Тепер прірва між ними була надто широка і тисяча запитань у її голові стали неважливими, надто дріб'язковими, щоб промовляти їх уголос.
— Обов'язок, — сказав він. — Тобі не зрозуміти.
Вона не знайшлася, що на це відповісти.