— Бачиш, — сказала Жинь Кітаю. — Це гарний план.
— Цей план ніяк не пов'язаний з тим, що хотіла зробити ти.
— Опіум убиває тигрів. Буквально і метафорично.
— Опіум коштував цій країні двох війн, — зауважив він. — Я не хочу називати тебе дурною, бо люблю тебе, але план дуже дурний.
— Ми маємо орні землі! Моаґ охоче купуватиме його в нас Якщо ми посіємо мак бодай у кількох районах, то матимемо вдосталь срібла...
— І ціле військо залежних. Не обманюймо себе, Жинь. Ти цього хочеш?
Жинь розкрила була рота, щоб відповісти, але її увагу привернуло дещо за спиною Кітая.
Трохи віддалік від натовпу стояв високий чоловік і спостерігав за нею, схрестивши руки на грудях. То був Ду Джудень — права рука ватажка бандитів Ma Лєня. Побачивши, що Жинь дивиться в його бік, він здійняв брову, а вона у відповідь кивнула. Він кивнув на ліс, розвернувся і зник поміж дерев.
Жинь торкнулася Кітаєвої руки:
— Я скоро повернуся.
Кітай також бачив Джуденя. Він зітхнув:
— Ніяк не заспокоїшся?
— Не бачу інших варіантів.
Якусь мить він помовчав.
— Я теж, — нарешті промовив він. — Але будь обережна. Місцеві стежать за тобою.
Жинь зустрілася з Джуденем на звичному місці: біля покрученої горобини за півтора кілометра від табору, при гирлі річки, що дзюркотіла достатньо гучно, щоб їх не могли підслухати.
— Ти знайшла Я на Совдзі? — промовив Джудень, сторожко роззираючись.
У Жуйдзіні всюди шпигуни Воєначальника Мавпи. Жинь не здивувалася б, якщо хтось простежив за нею з табору.
Вона кивнула:
— Довелося переконувати, але він тут.
— І який він?
— Зарозумілий. Нестерпний, — Жинь скривилася, згадавши самовдоволену, в'їдливу посмішку Совдзі.
— Тобто такий самий, як ти?
— Дуже смішно,— протягнула вона. — Хоча він розумний. Добре знає місцевість. Має сильні зв'язки з місцевими, тому, цілком імовірно, може мати кращу розвідувальну мережу, ніж ми. А ще він привів п'ять сотень досвідчених солдатів. Готових померти за нього.
— Гарна робота, — сказав Джудень. — Тепер треба подбати, щоб вони були готові померти за тебе.
Жинь осяйно всміхнулася.
Джудень був родом не з провінції Мавпи. Сирота війни з провінції Щура, він приєднався до банди Ma Лєня через звичне поєднання безпритульності, відчаю і рішучості робити що завгодно заради добробуту. Та на відміну від решти південних командирів, він не ставив собі за мету лише виживання.
Він теж вважав, що в Жуйдзіні вони повільно вмирають. І хотів розширюватися далі на південь. І так само, як Жинь, вирішив ужити рішучих заходів, щоб розворушити Коаліцію.
— Як Ma Лєнь? — запитала Жинь.
— Гірше, — відповів Джудень.— Якщо відверто, він і сам може відійти, варто лише трохи зачекати, але ми не хочемо ризикувати, якщо є в нього бодай один шанс одужати. Хочемо діяти вже скоро. — Він передав їй крихітну пляшечку, наповнену в'язкою жовтуватою рідиною. — Обережно, не розбий.
Жинь узяла пляшечку за шийку й акуратно опустила в передню кишеню.
— Ти сам це добув?
— Ага. І не скажу, що це було приємно.
Вона поплескала по кишені:
— Дякую.
— Ти підеш зараз? — запитав він.
— Увечері Зараз я зустрінуся з Ґужубаєм. Востаннє спробую його переконати.
Вони обоє знали, що ця зустріч нічого не змінить. Вона вже не один тиждень сперечалася з Воєначальником Мавпи через одне й те саме. Вона хотіла піти з Жуйдзіня, а він — лишитися в горах, і його союзники з командування Південної коаліції підтримували це рішення. Вони переважали трьома голосами до одного.
Жинь збиралася це змінити.
Але ще не час. Не варто квапитися, інакше вона зарано покаже козирі. По одній справі за раз. Спершу вона дасть Воєначальнику Мавпи останній шанс, змусить його думати, що повернулася готова до співпраці й задоволена походом. Ще в Сінегарді вона навчилася стримувати свої поривання. Найкращі плани лишаються таємницею аж до виконання. Схований ніж ріже найглибше.
— З поверненням, — сказав Воєначальник Мавпи.
Лю Ґужубай сидів у своєму штабі в одній із небагатьох давніх архітектурних перлин Жуйдзіня, які ще збереглися: квадратному кам'яному храмі з трьома стінами, порослими мохом. Він обрав його через безпеку, а не зручність. Внутрішній простір храму був дуже скромний: кам'яна піч у кутку, два килими та простий стіл для нарад посеред холодної кімнати з протягами.
Жинь і Кітай сиділи навпроти нього, немов двоє учнів, що прийшли на урок додому до вчителя.
— Я принесла подарунки, — сказала Жинь.
— О, я бачив. Не стрималася й таки лишила невеличку мітку?
— Мені здалося, що вони повинні знати, хто ними командує.
— Ну, припускаю, ними командуватиме Совдзі, — Ґужубай здійняв брову. — Хіба що ти плануєш стяти йому голову.
Жинь ледь помітно всміхнулася, нестямно воліючи мати змогу поцілити йому в горлянку полум'яним кулаком.
Коли вона зі скаліченою рукою вибралася з Арлона на кораблі «Чорних лілій», то думала, що Воєначальник Мавпи буде не схожий на тих страшних чоловіків, з якими вона стикалася досі Що він дотримає слова. Що ставитиметься до неї не як до зброї, а як до союзниці Що дозволить їй командувати.
Як же вона помилялася.
Вона недооцінила Ґужубая. Він був неймовірним: єдиний вцілілий у жорстокій зачистці в Арлоні. Він розумів політичні сили так, як вона не зрозуміла б ніколи, бо займався цим усе життя. Гужубай знав, чому люди готові підтримувати його і чим можна завоювати їхню довіру й любов. І не поступався цією владою.
— Я думала, ми дійшли згоди, — трохи зверхньо промовила вона, — що якщо експеримент з Кхудлою буде вдалим...
— О, він був вдалим. Можеш лишити при собі той загін. Офіцери Шень і Лінь дуже задоволені твоєю роботою.
— Але я не хочу один загін, я хочу армію.
— Не вдавай, що зможеш упоратися з нею.
— Я щойно звільнила ціле селище з мінімальними втратами...
— Твій неймовірний талант до підпалів не робить з тебе гарного командира, — Ґужубай наголосив на останніх словах так, немовби інакше вона його не зрозуміла б. — Ти досі вчишся управлятися з передачею повідомлень і забезпеченням ресурсами. Не квапся, дитино. Дай собі трохи часу навчитися. Тут не Сінеґард і ми не посилаємо в бій непідготовлених дітей. Тим часом підшукаємо тобі інше заняття.
Від поблажливості в його голосі Жинь стиснула кулаки. Вона впилася поглядом у вени на його шиї. Ті випиналися так помітно, їх було так просто розітнути.
От якби... Та спірлійка вона чи ні, але якщо зашкодить Лю Ґужубаю, то не вийде з Жуйдзіня живою.
Кітай легенько штурхонув її під столом: «Не смій».
Вона скривилася: «Я знаю».
Жинь була спірлійською чужинкою, Кітай — сінеґардською елітою, а Воєначальник Мавпи був чистокровним вихідцем із півдня: кремезним чолов'ягою з широченними плечима від років праці та блискучими, розумними очима, глибоко посадженими на обличчі, помережаному зморшками, наче ліс стежками.
Жинь поїхала з півдня за першої ж нагоди. Воєначальник Мавпи боровся і страждав на півдні все життя. Він бачив, як його бабця жебракувала на вулиці під час місячного Нового року, випрошуючи бодай жменю рису. Проходив кілометри, доглядаючи водяних буйволів, отримуючи всього мідяк на день. Бився в різношерстих провінційних загонах, що зібралися навколо Тріади під час Другої Макової війни. Він став воєначальником не завдяки спадковості або чистій амбіційності. Він повільно просувався рангами, навколо нього гинули солдати. Він підписався на тринадцятирічну службу в армії за обіцянку однієї срібної монети на місяць і залишився у війську на все життя.
Обидва його молодші брати загинули, воюючи проти Федерації. Його колись квітучий сільський рід занепав через опіумну залежність. Він пережив найгірші події минулого століття, тому виживання — найбільше його вміння. Він став солдатом з необхідності, але саме тому ніхто не сумнівався в його спроможності й праві на лідерство.