Але не за такий світ вона воювала, подумала Жинь. У тому світі, заради якого вона боролася, головна вона і лише вона.
— Ми сказали людям, що вони будуть вільними, — розпачливо промовила вона. — Ми перемогли. Перемогли. А ти хочеш, щоб ми повернулися до чужоземців і вклонилися їм.
— Співпрацювати не означає вклонятися.
Жинь пхикнула.
— Це майже те саме.
— Це довгий шлях до звільнення, — заперечив він. — І не так легко, як палити ворогів. Жинь, ми перемогли в нашій війні. Ми недарма пролили ріки крові Але ідеологічна чистота — це бойовий клич, а не надійна основа для згуртованої країни. Нація нічого не важить, якщо не може забезпечити своїх людей. Ти маєш діяти так, як краще для них. Іноді доводиться схилитися на коліно, Жинь. Іноді треба бодай вдати, що схиляєшся.
Ні, в цьому він помилявся. Жинь не могла схилитися. Теардза схилилася, Ханелай схилилася. І чим це обернулося для них: швидкою, жорстокою смертю й повним стиранням з історії, яку мали б писати вони. Їхня провина була в слабкості, вони довірилися чоловікам, яких любили, і їм забракло мужності зробити необхідне.
Теардза мала вбити Червоного Імператора Ханелай мала вбити Дзяна, коли ще був шанс Але вони не змогли зашкодити тим, кого любили.
А Жинь може вбити кого завгодно.
Вона може скинути кайдани з країни. Може досягти успіху там, де всі інші зазнавали поразки, бо лише вона готова заплатити цю ціну.
Вона думала, що й Кітай розуміє необхідну жертву. Думала, що він як ніхто інший знає, чого вимагає перемога.
Але якщо вона помилилася — якщо він занадто слабкий, щоб осягнути цю революцію, — то вона зробить усе сама.
— Жинь?
Вона кліпнула.
— Що?
— Скажи мені, що й ти це бачиш, — він стиснув її плечі. — Будь ласка, Жинь. Скажи, що ти розумієш.
У його голосі чувся такий відчай.
Вона зазирнула йому в очі й не впізнала людини, яку в них побачила.
Це був не Кітай. Це був хтось слабкий, легковірний і зіпсований.
Вона його втратила Коли він став їй ворогом? Вона не помітила як це сталося, але тепер усе стало очевидним. Він міг відвернутися від неї в Арабаку. Міг планувати, що врешті зрадить її, ще відколи вони вийшли з Арлона Він міг увесь цей час працювати проти неї, стримуючи її, не дозволяючи горіти так яскраво, як вона могла б. Він від початку міг бути заодно з Неджею.
Лише в одному вона була впевнена Кітай більше не з нею. І якщо вона не може повернути його, то решту мусить робити сама.
— Будь ласка, Жинь, — спонукав він. — Будь ласка.
Вона вагалася, обачно підбираючи слова, перш ніж відповісти.
Треба діяти розумно. Не можна допустити, щоб він зрозумів, що вона бачить його наскрізь.
Якою була б правдоподібна брехня? Вона не може просто погодитися. Він збагне, що вона прикидається, — вона нізащо так легко не поступилася б щодо цього.
Треба вдати вразливість. Зробити так, аби він повірив, що для неї це важкий вибір, що вона зламана, якою він і хотів її бачити.
Я просто... — вона дозволила своєму голосу тремтіти. Широко розплющила очі, щоб Кітай подумав, наче вона налякана, а не норовлива. Кітай повірить. Кітай, щоб його, завжди хотів бачити в людях найкраще, а це означає, що він купиться на що завгодно. — Мені страшно, що я не зможу повернутися.
Він ближче пригорнув її до себе. Вона заледве спромоглася не зіщулюватися від його обіймів.
— Повернешся. Я приведу тебе назад. Ми в цьому разом, ми зв'язані...
Жинь розплакалась. І в цьому їй не довелося прикидатися.
— Добре, — прошепотіла вона. — Добре.
— Дякую.
Він стиснув її міцніше. Вона відповіла йому тим самим, притискаючись головою до його грудей, а її розум тим часом шалено працював, розмірковуючи, що робити далі.
Якщо вона не може розраховувати на своїх людей, не може покластися навіть на Кітая, треба покінчити з усім самій. Вона мала єдиного потрібного їй союзника — бога, здатного поховати цілі країни А якщо Кітай спробує завадити, вона просто його зламає.
Вона знала, що їй це під силу. Завжди знала ще від того дня, коли вони стояли навколішки перед Сожцань Сіжею і сплітали свої душі Тоді вона могла його стерти. І майже стерла, адже просто була значно сильнішою. Вона стрималася лише тому, що любила його.
І досі любила. І ніколи не перестане. Але це не мало значення.
«Ти відвернувся від мене, — подумала вона, коли він полегшено схлипував їй у плече. — Думав, що зможеш обманути мене, але я знаю твою душу. І якщо ти не зі мною, то я спалю й тебе».
Розділ 34
Неджа мав зустрітися з ними сам через три тижні на Спірі. Без охорони, без делегатів, без загонів напоготові і без призахідників. Жинь і Кітай представлятимуть Нікань, а Неджа говоритиме віл імені Республіки та Консорціуму. Якщо Жинь помітить бодай натяк на ще чиюсь присутність на острові, припиненню вогню кінець.
Таких умов вона зажадала в першій і єдиній відповіді на листи Неджі Вона була приголомшена, коли він та Консорціум погодилися без зайвих питань.
Але призахідники не розуміли сили, прихованої під пісками Мертвого острова Вони думали, що нікарські забобони — це продукт слабкого, нецивілізованого розуму, що її контроль над вогнем не більше ніж спалах Хаосу. Вони не могли знати, що в Спірі закарбовані історія та кров, сила тисяч мстивих мерців, які чатують у кожному його куточку.
У світі існують місця, де кордони між богами і смертними тоншають, колись сказав їй Чаґхань. Де реальність розмивається, де боги стають майже матеріальними.
Спірлійці зробили одне з таких місць своєю домівкою, оселившись на межі смертності і божевілля, а Фенікс карав їх і благословляв водночас.
Спадок Мертвого острова був у крові Жинь. І вона поверталася додому, щоб завершити почате, щоб довести помсту до кінця. Коли вона повернеться на острів, то опиниться в священній обителі Фенікса, на крок ближче до божественності.
Колись вона вже знищила з того острова цілу націю. І не вагаючись зробить це знову.
Вони перетнули канал у рибальському човнику. Жинь сиділа, підтягнувши коліна до грудей, і тремтіла від океанського бризу, а Кітай метушився біля вітрил. Вони не розмовляли. Нічого було казати. Усе покотилося в прірву тієї ночі, коли в Тікані горіли поля, і тепер між ними запала тиха, виснажена смиренність. Співчуття й підбадьорювання тут не зарадили б. Жинь знала, що станеться далі, а Кітай думав, що знає. Їм лишалося тільки чекати.
Коли Мертвий острів з'явився на горизонті сірим, попелястим курганом, який спершу не можна було вирізнити в тумані, Кітай потягнувся і потер великим пальцем її зап'ясток.
— Усе буде гаразд, — пробурмотів він. — Ми все виправимо.
Вона натягнуто йому всміхнулась і, нічого не сказавши, відвернулася обличчям до острова.
Коли їхній човен вийшов на мілину, Неджа чекав на пляжі. Було не схоже, що він має зброю, та й неважливо. Жоден із них не був далеко від своєї армії. Військо Жинь чекало на кораблях на узбережжі провінції Змії, наставивши підзорні труби на горизонт, вичікуючи перших проблисків її полум'яного сигналу. Вона припускала, що підкріплення Неджі робить те саме.
Ні, розраховувала на це.
— Боїшся? — поцікавилася вона, ступивши на пісок.
Він відсторонено їй усміхнувся:
— Ти ж знаєш, я не можу померти.
— Ми намагаємося домовитися тут про мир. — Кітай перекинув якір через борт човна, а потім вийшов за Жинь на берег. — Не починаймо з погроз смертю, згода?
— Слушно. — Неджа жестом обвів пляж, де Жинь побачила підготовлені три стільці та квадратний чайний столик із чорнилом, пензлями й чистим пергаментом. — Після вас.
Пляжем вони йшли мовчки. Жинь мимоволі потайки глипала на Неджу, йдучи поруч із ним.