— Кепський бойовий дух — це велика зброя, — зауважив Совдзі — Не варто її недооцінювати.
— А я цього й не роблю, — сказала Жинь. — Але відчуття таке, немовби ми постійно відступаємо.
— Уся суть у тому, що відступати можеш тільки ти. А вони — ні Вони застрягли в окупованих селищах, бо не можуть їх здати. Спробуйте осягнути цей факт. Завчені моделі ведення війни більше не працюють. У Сінеґарді вас учили очолювати великі війська у великих битвах. Але військ у вас більше немає. Тепер ви можете виступати проти відокремлених загонів безліч разів і відстрочувати їхні підкріплення. Можете відсилати невеликі бойові загони, які матимуть змогу виконувати окремі завдання. А ще ви мусите прагнути якомога довше відкладати безпосередні бої на відкритій місцевості.
— Усе це маячня якась, — Кітай широко розплющив очі, на його обличчі була помітна легка паніка, яка з'являлася, коли його розум нестямно переварював нову ідею. Жинь майже бачила, як у його мозку обертаються коліщатка. — Це суперечить усьому написаному в класичних текстах про ведення війни.
— Не зовсім, — сказав Совдзі. — Що, за словами Суньдзи, є основоположною теоремою війни?
— Підкорюй ворога без бою, — навіть не замислюючись, відповів Кітай. — Але це не стосується...
Совдзі його перебив:
— І що це означає?
— Це означає, що ти підкорюєш ворога завдяки самій лише безмежній перевазі, — нетерпляче сказала Жинь. — Якщо не кількісно, то технологіями або позицією. Якщо змусити ворога усвідомити гірші позиції, він здасться без бою. Так ти врятуєш свої війська від битви, і бойовище лишиться чистим. От тільки вони аж ніяк не в гіршому становищі в жодній площині. Тому це не спрацює.
— Але Суньдзи не це мав на увазі, — Совдзі був нестерпно самовдоволеним, ніби вчитель, який чекає, доки дуже млявий учень додумається до правильної відповіді.
Кітаю урвався терпець:
— Невже половина тексту написана невидимими чорнилами?
Совдзі підняв руки:
— Послухайте, я також навчався в Сінеґарді. І знаю, як працюють ваші мізки Але вони натреновані на ведення звичайної війни, але зараз усе інакше.
— Тоді будь ласкавий, поясни, як усе зараз, — сказав Кітай.
— Ви не можете зібрати більше військо, а тому маєте діяти невеликими групами. Мобільними операціями. Нічними вилазками Хитрощі, несподіванка, всі ці веселощі, все, чим ми займаємося, ось як ви зосереджуєте оптимальне розміщення, чи якими там високопарними словами це називає Суньдзи, — Совдзі жестами показав, ніби щось затискає. — Ви мурахи, які атакують пораненого щура. Розтягуєте його дрібними укусами. Вам не вдасться перемогти в повномасштабній битві, а тому, бляха, ви просто виснажуєте їх. Проблема Сінеґарда в тому, що там вас учили битися з давнім ворогом. Майстри дивилися на все очима Червоного Імператора. Але цей метод ведення війни вже не працює. Він не спрацював проти муґенців, коли ви справді мали армію. Ба більше, Сінегард припускав, що ворогом буде зовнішній завойовник, — широко всміхнувся Совдзі. — Там не вчили, як організовувати повстання.
Попри внутрішній скепсис, Жинь мусила визнати, що тактика Совдзі працює. І продовжує працювати. Що ближче вони підходили до Лейяна, то більше припасів і розвідданих отримували, і все без жодних свідчень того, що муґенці в Лейяні знали про їхнє наближення. Совдзі планував свої напади так, що навіть уцілілі муґенці не могли доповісти про більше, ніж десять-двадцять помічених людей. Повний розмір їхньої армії лишався таємницею. А якщо Жинь прикликала полум'я, то ретельно дбала про те, щоб не лишати свідків.
Але врешті удача почала відвертатися від них. Дрібна тактика Совдзі була дієвою з невеликими цілями — селищами, де муґенських вартових налічувалося не більше п'ятдесяти. Але Лейян був одним із найбільших лист у провінції. З'являлося дедалі більше фактів, які підтверджували, що там зосередилося кілька тисяч муґенців.
Кількатисячну армію не ошукаєш спідницями й феєрверками. Рано чи пізно вони мусили зіткнутися з ворогом і дати бій.
Розділ 5
На дванадцятий день походу, після безлічі змін маршруту й небезпечних лісових стежок, вони дісталися просторої рівнини, всіяної червоним цвітом сорго. На противагу перерослій дикості, нечисленним і майже всохлим деревам, що траплялися вздовж шляху, ці ретельно оброблені поля випиналися, немов червоний попереджувальний прапор.
Війська займаються полями лише тоді, коли мають на меті довгострокову окупацію. Вони дійшли до кордону Вулика.
Люди Жинь хотіли рушити до Лейяна тієї ж ночі. Останні два дні вони йшли неквапом, бо лісовими стежками швидше не виходило. Солдати були сповнені сил, відпочилі й люті. Їм хотілося крові.
Єдиною перешкодою був Совдзі.
— Спершу треба зв'язатися з місцевими ватажками.
Жинь підіграла йому:
— Гаразд. І де ж вони?
— Ну, — Совдзі почухав вухо. — Всередині.
— Ти здурів?
— Від твоїх звільнень найбільше страждають цивільні, — сказав Совдзі. — Чи ти не рахувала кількість загиблих і поранених у Кхудлі?
— Послухай, ми звільнили Кхудлу...
— І спалили храм, у якому було повно цивільних, — перебив її Совдзі — Думала, що я про це не знаю? Треба їх попередити.
— Це надто ризиковано, — мовив Кітай. — Ми не знаємо, скільки серед місцевих зрадників, які співпрацюють із муґенцями. Якщо вас побачить хтось не той, то цивільні однаково постраждають.
— Про нас ніхто не доповість, — сказав Совдзі. — Я знаю цих людей. І їхня відданість сильніша за кров.
Жинь скептично глянула на нього:
— Волієш поставити на це життя всіх солдатів цієї армії?
— Ставлю на це життя всіх мешканців цього міста, — сказав Совдзі. — Я довів тебе аж сюди, спірлійко. Довірся мені ще трохи.
І разом із Совдзі Жинь пішла до центру Вулика в лахмітті селянки, без меча й підкріплення. Совдзі знайшов лазівку в патрулюванні північного боку міста, півхвилинну «кишеню» між зміною вартових, завдяки якій вони змогли пробратися полем і непоміченими пройти в міську браму.
Побачене в Лейяні вразило Жинь.
Вона ще не стикалася з окупованим муґенцями містом, де на кожному розі не було безладних куп зотлілих трупів. Де мешканці не були абсолютно, однорідно й жорстоко скорені.
Тут, у Лейяні, муґенці вдалися до такого собі окупаційного устрою. І це чомусь лякало ще більше.
Місцеві мешканці були худорляві, змучені, помітно пригнічені, але живі І не просто живі, а вільні. Їх не замикали в загорожах, вони не ховалися в домівках від страху. Місцеві — безсумнівно нікарці — ходили містом так буденно, що якби Жинь не знала, то взагалі не здогадалася б про присутність муґенців. Коли вони зайшли вглиб міста, Жинь побачила гурт чоловіків — робітників із землеробським знаряддям, що легко використати як зброю Вони крокували до поля без жодного озброєного наглядача. Ближче до центру міста з'явилися довгі черги біля неймовірного видовища — точки розподілу пайків, де муґенські солдати роздавали щоденну порцію ячмінного зерна цивільним, які терпляче чекали з мідними мисками в руках.
Жинь не могла сформулювати запитання:
— Як?
— Колаборація, — сказав Совдзі. — Ось як більшість із нас вижили Муґенці швидко збагнули, що первісна політика знищення корінного населення діятиме лише за умови, що вони отримуватимуть припаси з острова. Острів знищено, тому розчищати простір стало зайвим Ба більше, їм потрібні ті, хто готуватиме й пратиме для них. Тому солдати без домівки утворили хворобливий симбіоз зі своїми жертвами. Муґенці злилися з нікарцями в суспільство якщо не зовсім ненасильницьке, то бодай стабільне.
Жинь знаходила свідчення обачного співіснування на кожному кроці. Вона бачила, як муґенські солдати їдять за нікарськими стійками. Як муґенські патрульні супроводжують гурт нікарських фермерів назад через міську браму. Без піднятих клинків, без зв'язаних рук. Так буденно. Вона навіть бачила, як муґенський солдат ніжно погладив по голові нікарського малюка, коли вони проходили вулицею.