Вона стиснула сувій. Решту повідомлення було написано акуратним, вишуканим почерком Неджі.
Привіт, Жинь.
Давно ми не розмовляли.
Ми обоє знаємо, що ця війна нікому не вигідна. Наша країна розпадається. Нашу батьківщину спустошили війна, природне лихо, бездумне зло. Нікань зіткнулася з найскладнішим випробуванням. І призахідники стежать за нами, прагнучи побачити, чи зміцніємо ми, а чи станемо ще одним рабським суспільством, яке вони експлуатуватимуть.
Я розумію, чому ти ненавидиш їх. Я не сліпий до їхніх намірів і не дозволю їм перетворити Республіку на ще одне джерело ресурсів. Не хочу бачити, як цією землею правитимуть чужинці. І знаю, що ти теж цього не хочеш. Будь ласка, Жинь. Будь розважливою. Ти потрібна мені.
Його умови були прості й неприйнятні. Перемир'я, повномасштабна демобілізація і роззброєння, а в обмін на це Кесеґі неушкодженим повернеться до Жинь. Південна коаліція зможе або лишитися вільною, або ж за бажання приєднатися до Республіканської армії. Неджа не уточнив, що станеться з самою Жинь. Вона підозрювала, що це передбачає значні дози лаундануму та операційний стіл.
— Я не божевільна, ясно? — заявила вона — Ти ж розумієш, що це пастка?
— Не впевнений, — сказав Кітай. — Гадаю, що світ, у якому Неджа воліє, щоб ти лишилася живою, таки існує. Він не дурний, знає, що ти можеш бути йому корисна. Може спробувати вмовити тебе перейти на його бік...
— Призахідники нізащо не дозволять мені бути вільною.
— Якщо вірити словам Неджі, він намагається кинути виклик призахідникам.
Жинь пхикнула:
— Ти справді думаєш, що він на це здатний?
— Не знаю. Їні... Дім Їнь співпрацював із чужоземцями значно більше, аніж будь-який інший лікарський лідер. Саме тому вони купаються в сріблі. Вони цілком можуть миритися з думкою про те, щоб лишитися помічниками блакитнооких дияволів. Але Неджа..
— Неджа — шаман.
— Так.
— І ти вважаєш, що призахідники про це знають.
— Я думаю, Неджа знає, що не зможе існувати в світі, в якому домінуватимуть призахідники, — сказав Кітай. — Це світ, який таврує його як мерзенність. Їхнє бачення порядку вимагає вашої смерті.
Це Неджа й намагався сказати поміж рядків? Що він змінив свою думку про шаманів? Що, якщо вона стане на його бік, він розіб'є батьків союз?
— Але я вже сперечалася про це з Неджею, — сказала Жинь. — І на його думку, вони мають рацію. Що ми і справді мерзенні і що нам ліпше померти. От тільки він померти не може.
— Виходить, ми повернулися до початку. Ми й гадки не маємо, який сенс у цьому листі І в нас жодних підстав довіряти Неджі.
Жинь зітхнула:
— То який наш наступний крок?
— Думаю, спершу треба вирішити, що робити з твоїм братом.
— Моїм названим братом, — виправила вона — І я вже сказала, що ми нічого не робитимемо.
— Чому ти не хочеш цього бодай обговорити?
— Бо він лише мій брат, — вона безпорадно глянула на нього — А я найбільша надія півдня. Як на твою думку, мене засудить історія, якщо я пожертвую всією країною заради однієї людини?
Кітай розкрив був рота, завмер і закрив його. Жинь знала, що в його голові рояться думки. Він намагався знайти спосіб урятувати Кесеґі, спосіб загнати Неджу в глухий кут або виправдати те, чому одне життя може вартувати більше, ніж тисячі інших.
Але це неможливо. Вона це знала. І цінувала, що він бодай пробував.
— Будь ласка, — сказала вона. — Будь ласка, просто облиш.
Вона була вдячна, що він не сперечався.
— Тоді в нас попереду битва, яку слід виграти, — він віддав їй сувій від Неджі. — І, гадаю, ми обоє розуміємо, що, показавши це іншим, ми нічого не досягнемо.
Жинь розуміла, що Кітай має на увазі Південна коаліція не повинна про це дізнатись. Ані Совдзі, ані Джудень, тим паче не Ґужубай. Пропозиція напрочуд приваблива, навіть їй вона видалася спокусливою, хай навіть і довелося б пожертвувати собою. От тільки вона дуже добре знала, що за всім цим стоїть величезна брехня.
Якщо про це дізнаються інші, розгориться нова суперечка. Воєначальник Мавпи чимало навчив її про південну політику. Пропозиція повинна лишитися її таємницею.
— Звісно, — сказала Жинь.
Вона прикликала в долоню полум'яну кулю й піднесла її під сувій. На мить Неджині слова спалахнули яскравим багряним кільцем. Краї пергаменту почорніли, зіщулились, а потім скрутилися, наче ніжки мертвого павука.
У наступні кілька годин Жинь намагалася бодай трохи поспати, але щоразу прокидалася від короткого гарячкового сну. Вона не знала, чому намагалася, бо ж ніколи не могла заснути перед битвою. Зрештою облишила спроби й походжала останні години перед світанком, а потім спостерігала, як над табором сходить сонце. Їй несила було сидіти на місці з такими думками. Вона не могла й далі мучити себе можливими варіантами: а чи Кесеґі ще живий, а чи Неджа писав правду, а чи варто їй було відповісти на лист замість того, щоб його проігнорувати?
Потрібно відволіктися. Їй потрібен цей бій.
Жинь була впевнена в їхніх позиціях. Вони поділили військо на чотири загони. Той, який очолила вона, був вістрям атаки і мав гнати муґенських солдатів уперед до сортових полів, а тим часом два менші обійшли б муґенців з флангів, затискаючи їх у трикутник, щоб відокремити селище від поля битви. Четвертий загін, «Залізні вовки» Совдзі, мав пробити діри в лавах ворога ззаду, закривши йому шлях до зони виведення цивільних.
З плином дня приготування йшли за планом. Завдяки Лєню вони мали значно більше інформації, ніж вона могла застосувати на бойовищі. Вона точно знала, де муґенці сплять. Коли їдять. Де і коли проходять патрулі. Це ніби стратегічна задачка з підручника, питання на іспиті, який вона складала в Сінеґарді.
Коли сонце почало хилитися до обрію, Жинь роздала останні вказівки, а потім відпустила командирів загонів на позиції. Їхній план був пропрацьований до дрібниць. Знаючи, коли пройдуть патрулі, вони могли легко їх уникнути. Вказівки на мапах бездоганно узгоджувалися з реальним ландшафтом. Усі командири загонів добре розуміли свої сигнали і розклад.
Єдиною проблемою була форма.
Голова Лєнь попросив їх одягти форми, щоб вирізнятися з-поміж селян. Жинь заперечила, бо ж форми вони не мали.
— Байдуже, — сказав голова Лєнь. — Або знайдіть форму, або битви не буде.
Вони зійшлися на пов'язках — тонких смугах тканини на чолі Але за годину до виходу командири загонів почали доповідати, що їм бракує тканини. Їхні солдати вже були вбрані в зношені речі й не могли відрізати від них бодай клапоть. Джудень запитав Жинь, чи варто їм починати відривати смужки від холош.
— Забудьте, — буркнула Жинь. — Просто відішліть їх як є.
— Не можна, — наполіг Совдзі. — Ти обіцяла.
— Та це ж дурня якась! Кого обходитиме форма посеред ночі?
— Муґенців, — сказав Кітай. — Убивство робочої сили суперечить симбіотичним відносинам. Дрібниця, але це найменше, що ти можеш зробити. Бо ця дрібниця може означати, загине десятеро людей чи тисяча.
Зрештою всі солдати вимазали обличчя яскравою червоною глиною зі ставка неподалік. Від неї лишалися багряні плями на одязі, а на шкірі вона засихала іржавими смугами, які не відтиралися без води.
— У нас дурнуватий вигляд, — Жинь оглядала своїх солдатів. — Ми наче діти, які граються перед вечерею.
— Ні, наче глиняна армія, — Совдзі протягнув два пальці по щоці, лишаючи широку, дуже помітну смугу. — Військо Червоного Імператора було найкращим, випалене саме з південної багнюки.
За пів години до заходу сонця Жинь припала до землі серед сортових паростків. У повітрі висів важкий аромат олії: дві тисячі вояків позаду неї тримали смолоскипи, готові запалити їх за її сигналом.
Солдатів Південної коаліції готували до боїв у темряві ще перед Кхудлою. Це зменшує поле зору, так, але психологічна перевага чимала. Ворожі війська під наступом серед глухої ночі панікували, ніяковіли й боягузливо відступали.