Кітай смикнувся до ножа, закріпленою на паску:
— Ще крок, і я тебе вб'ю.
— Вона нам не ворог, — квапливо сказала Жинь. — Вона хоче допомогти.
Кітай глухо засміявся:
— Та чи ти здуріла?
— Вона нам не нашкодить. Якби хотіла нашкодити мені, то зробила б це біля Червоних скель. Тепер розклад сил змінився, у неї немає причин...
— Через цю суку, — повільно промовив Кітай, — помер мій батько.
Жинь вагалася.
— Мені так прикро, — сказала Дадзі. Химерно, але, схоже, це справді було так: її погляд зробився серйозним, а з вуст зникла глузлива посмішка. — Міністр Чен був відданим слугою. Я воліла б, щоб війна його не забирала.
Кітай був приголомшений тим, що вона посміла заговорити до нього.
— Ти чудовисько.
— Я три роки прожила з кетреїдами і знаю безмежно більше про Пантеон, ніж будь-хто з вас, — сказала Дадзі. — Я єдина, хто вів війну проти призахідників і проти Їнь Вейсжі, а це чогось та варте І якщо хочете мати бодай шанс пережити те, що насувається, то я вам потрібна. Тож краще годі погрожувати мені, хлопчику. Це найповніші розвіддані, які ви маєте?
Дадзі різко повернулася до Кітаєвого столу і почала розглядати його ретельні мапи. Кітай хотів був їй завадити, але Жинь заступила йому шлях.
— Просто вислухай її, — пробурмотіла вона.
— Вислухати її? Краще зітнути їй голову!
— Просто послухай, — наполягала Жинь. — А якщо вона візьметься за старе, розповімо селянам, хто вона, і дозволимо їм здійснити своє правосуддя. Ти матимеш змогу вдарити першим.
— Я волів би зробити це зараз.
Дадзі підвела очі від столу.
— Ти програєш.
— А тебе хтось питав? — не стримався Кітай.
Дадзі постукала кінчиками пальців по мапах:
— Усе так очевидно. Ви можете розбити муґенців. Знаю, ви ще не закінчили кампанію, вам треба піти за ними на південь, щоб завадити перегрупуванню. Але тепер ви рухатиметеся за інерцією. Добре натренуйте цю маленьку армію селюків, і, цілком імовірно, переможете. Але щойно Республіка поверне на південь, Вейсжа зітре вас на порох.
Тон Дадзі різко змінився, коли вона заговорила. Слабке старече тремтіння зникло, а тембр поглибшав. Слова звучали чітко, сухо і впевнено. Вона говорила так, як звикла це робити. Говорила як правителька.
— Ми й самі непогано даємо собі раду, — сказав Кітай.
Дадзі пхикнула:
— Ви ледь вижили на одному фронті. Не звільнили Тікані, а зайняли цвинтар. Та й проти Республіки у вас жодного захисту. Невже ви думаєте, що вони про вас забули? Щойно ви виб'єте Федерацію замість них, вони завдадуть удару, жорстко і швидко, а ви навіть не знатимете, що у вас поцілило.
— Наша армія тисячократ зміцніла і продовжує збільшуватися, — сказав Кітай.
— Ти ж наче розумник чи ні? Супроти дирижаблів і аркебуз вам знадобиться вп'ятеро більше людей, ніж ви маєте зараз, — Дадзі здійняла брову. — Або вам потрібні шамани.
Кітай пустив очі під лоба.
— У нас є шаманка.
— Маленька Жунінь — один солдат з обмеженим радіусом дії на полі бою й очевидними слабкостями, — Дадзі зневажливо змахнула рукою в бік Кітая. — А ти не можеш ховатися під час кожної битви, любчику. Якщо Жинь не спричинить катастрофу такого ж масштабу, як зробила з Федерацією, то проти Їнь Вейсжі і його армії у вас жодних шансів.
— Я поховала бога, — сказала Жинь. — І з дирижаблями теж якось упораюся.
Дадзі засміялася:
— Повір, не зможеш. Ти ніколи не бачила повного флоту дирижаблів у дії. А я бачила. Їхні бойові судна легкі й швидкі, наче птахи. Вони й самі могли б прикликати богів. Ти можеш породжувати полум'я, але вони поховають тебе під ракетами! — вона вдарила розкритою долонею по мапах. — Вас катастрофічно переважають кількісно, ви значно слабші за супротивника, а тому треба негайно вжити заходів, щоб це виправити.
Жинь бачила, як вираз на обличчі Кітая змінюється з обуреного на зацікавлений. Він розумів логіку Дадзі: хоч яким він був розгніваним, він був ще й надто розумним, щоб відкидати правду, якщо її бачив. І він розумів, як і сама Жинь, що на жаль, Дадзі має рацію.
Питання було в тому, що з цим робити.
Жинь знала відповідь. Вона бачила, як Дадзі вичікувально дивиться на неї, чекаючи, доки вона промовить уголос свої висновки.
— Нам потрібно більше шаманів, — сказала вона.
— Правильно, люба Потрібна ціла армія.
Це твердження було таким абсурдним, що якийсь час Жинь і Кітай могли тільки мовчки витріщатися на Дадзі. Але разом із тим Кітай уже мав заперечення, Жинь знала напевне, що він заперечуватиме, вже зрозуміла це з його виразу обличчя, а сама намагалася уявити світ, у якому цей план може спрацювати.
— Цього й хотів Алтань, — пробурмотіла Жинь. — Завжди хотів звільнити Чулуу Корікх, хотів підняти армію безумців...
— Алтань був ідіотом, — зневажливо сказала Дадзі. — Не можна повертати тих, хто опинився в кам'яній горі. Їхній розум пошкоджений.
— Тоді як..
— Та ну, Жунінь. Це просто. Ти можеш підготувати нових.
— Але на це нема часу, — недоладно пробурмотіла Жинь, бо це, з-поміж усіх можливих заперечень, було найлегше пояснити.
Дадзі стенула плечима:
— А скільки часу тобі потрібно?
— Ця розмова нереальна, — безпорадно сказав Кітай до стіни. — Цього просто не може бути.
— Мені знадобилися роки, щоб усвідомити існування Пантеону, — сказала Жинь. — А ми маємо заледве декілька тижнів, ми не можемо...
— Ти впоралася б і за декілька тижнів, якби Дзян так наполегливо не вибивав Фенікса з твого розуму, — сказала Дадзі. — І половина твоїх проблем полягала в тому, щоб стерти вже сформоване уявлення про світ. Твій розум не допускав можливості існування шаманізму. А тепер таку упередженість знищено. Нікарці розуміють, що це світ, у якому боги крокують землею в тілах людей. Вони бачили, як ти гориш. І вони вже вірять, — Дадзі простягла руку й постукала Жинь по чолу тонким, блідим пальцем. — Тобі лишень треба дати їм доступ.
— Ти хочеш, щоб ми створили армію таких, як я.
Жинь знала, що це прозвучало тупо, адже вона знову й знову повторює очевидне, однак мусила промовити це вголос, щоб осягнути до кінця.
Вона розуміла недовіру Кітая. Це рішення жахливе. Таке нелюдяне, таке страшенно легковажне, що за весь час, поки тікала від призахідників, вона ніколи всерйоз його не обмірковувала. Звісно, такий варіант спадав на думку, але вона завжди майже одразу відмахувалася, бо...
Бо що?
Бо це небезпечно? Будь-який наступний крок небезпечний. Вони вже підняли шлюз: уся імперія горіла у війні між трьома сторонами, одна з яких правила небесами і володіла силою, здатною спопелити землю дотла за лічені секунди. І якщо Жинь якимось чином не виправить невідповідність сил, і швидко, то з таким же успіхом може просто відправити себе Неджі в труні.
Бо це звірство? Але вони на війні, де кожне рішення — так чи інакше звірство, і єдине питання лише в тому, завдяки якому з них вони виживуть.
— Це так просто, дитино, — сказала Дадзі. — Поверни цій країні релігію. Покажи призахідникам правду про богів.
Вона вже не зверталася до Кітая. Його немов узагалі не було в кімнаті.
Жодна з них не визнала б його заперечень. Дадзі говорила безпосередньо до Жинь як шаманка до шаманки.
— Знаєш, у чому твоя проблема? — запитала Дадзі. — Впродовж усієї цієї війни ти обороняєшся. Досі мислиш як утікачка. Настав час почати мислити як правителька.
— Ти ж не обмірковуватимеш цього всерйоз, — промовив Кітай.
Дадзі не було, її розмістили в кутовій кімнаті будівлі, виставивши біля дверей вартових. Ця пересторога була значною мірою просто вдаванням, бо Жинь не сумнівалася, що Дадзі змогла б вкласти цілий ескадрон, якби захотіла; але вартові мали при собі сигнальні роги. І якщо щось станеться, вони принаймні могли зчинити тривогу.
Жинь лишилася в кабінеті разом із Кітаєм. Її голова була важкою, переповненою можливостями, яких Жинь ніколи навіть не обмірковувала. Декілька хвилин минули в тиші. Кітай занурився в якесь шалене, безмовне заціпеніння, а Жинь сторожко спостерігала за ним, побоюючись, що він вибухне.