Господи, ні. Тільки не туди.
Жинь уже раз була в Чулуу Корікх. Від самої думки про те, щоб повернутися туди, вона почувалася, немовби тоне.
Вона спробувала підняти голову. Спробувала щось сказати, щось зробити. Але нашіптування Дадзі стерли всі її думки, немов холодний чистий потік.
— Не думай.
Жинь уже майже не розрізняла слів, чула лише музику, дзвінкі нотки, що заспокоювали розум, наче колискова.
— Поступися, люба. Повір, так легше. Значно легше.
Частина 2
Розділ 11
— Ще до появи людей на землі бог води і бог полум'я посварилися та розкололи небеса, — сказав Жиґа. — Уся сяйлива блакитна кераміка тріснула і впала на Землю. І Земля у своїй зелені опинилася беззахисною перед темрявою, мовби жовток усередині розбитого яйця. Гарний образ, правда?
Дадзі обережно підійшла до нього, розчепіривши пальці, немовби наближалася до дикого звіра. Вона не знала, чого від нього чекати. Жиґа став зовсім непередбачуваним, і нині вона вже не розуміла, коли він її поцілує, а коли вдарить.
Її менше здивувало б, якби він кричав, кидався речами чи жбурляв людей об стіни, бо все пішло не за планом, і вже давно.
Але Жиґа читав. Усе збудоване за останні кілька років, кожен камінь у їхньому замку розпадався навколо них, а він стояв біля вікна з книжкою дитячих міфів, ліниво гортав сторінки і, бляха, читав уголос, ніби вважав, що їй потрібна казка перед сном.
Дадзі заговорила тихо, щоб не сполохати його:
— Жиґа, що там відбувається?
Він проігнорував запитання:
— Здається, я зрозумів, звідки в тобі стільки праведності, — він повернув книжку, щоб показати їй мальовані ілюстрації. — Нюйва заштопала небеса. Ти ж чула цю легенду, так? Чоловіки руйнують світ, а жінка збирає докупи. Богиня Нюйва залатала тріщину, яку вони створили в небесах, камінь за каменем, і світ знову став цілим.
Дадзі пильно дивилася на нього, нестямно розмірковуючи, що відповісти.
Вона вже не розуміла, про що він. Не знала, коли почалися ці зміни — можливо, після Лусаня, а може, ще від Внутрішніх держав. Усе відбувалося так поступово, немовби ледь помітні брижі на воді, що зрештою прорвали дамбу, і Жиґа став зовсім іншою людиною. Він зривався, шкодив усім навколо, а ще з захватом мордував її загадками, на які, він це знав, вона не могла дати відповіді.
Раніше він спрямовував силу на інших. А тепер вона стала тією, чий страх тішив його найдужче.
«Повернися до мене!» — хотілося їй закричати щоразу, коли вони говорили. Щось між ними зламалося, була якась невидима рана. Усе почалося зі смерті Цевері й розросталося немов гангренозне гниття, а тепер бовваніло за кожним їхнім словом, кожним наказом.
Один помре, один правитиме, а один засне навічно.
— Ти мелеш якусь дурню, — сказала вона.
Він лише засміявся.
— Хіба ж це не очевидно? — він кивнув на вікно. — Історія рухається по колу. Класики передбачили, чим усе це закінчиться. Ми з Дзиєю зруйнуємо світ. А ти збереш його докупи.
Зі свого місця Дадзі бачила узбережжя, охоплене полум'ям. Вона не потребувала потужних астрологічних приладів генерала Цоліня, аби збагнути, що відбувається на іншому боці протоки. Вистачило й звичайної підзорної труби.
Спалахи помаранчевого осяювали ніч. Якби вона не знала, то подумала б, що там запускають феєрверки.
Вона мимоволі замислилася, чи змогли вибратися з острова бодай діти, яких не забрав Шіро? Чи батьки всадовили їх у човни й сказали веслувати не озираючись? Але вона знала, що на це не варто сподіватися. Муґенці діють дуже ретельно.
Вона знала, що до ранку з острова ніхто не вибереться живили.
«Жиґа прирік нас».
Це кінець. Вона знала цю основоположну істину, непорушну, як те, що Земля обертається навколо Сонця. Вони дуже пошкодують про жертву спірлійської крові. Таке зло не може лишитися безкарним, боги цього не допустять.
Все, за що вони боролися, все, що збудували, розвіялося з димом. Через якусь дурну, дуже дурну авантюру.
— Тобі подобається те, що бачиш? — Жиґа підійшов до неї з-за спини і поклав їй руки на стегна.
Невже йому це здається еротичним? Так і є.
Дадзі опустила підзорну трубу, намагаючись приховати, як важко калатає її серце. Вона обернулась і спробувала всміхнутися. Жига значно більше подобалося, коли вона всміхалася.
— Дзия вже знає? — запитала вона.
— Зовсім скоро буде тут, — сказав Жиґа. — Я впевнений, він не захоче це пропустити.
— Це жорстоко.
Жиґа стенув плечима;
— Це піде йому на користь. Він занадто розм'як, ми мусили підточити вістря.
— А що, як це вістря обернеться проти тебе?
— Ніколи, — Жиґа стиснув її за талію і прицмокнув. — Він нас любить.
Двері розчахнулися. До кімнати ввірвався Дзия, наче знав.
— Що відбувається? — вимогливо запитав він. — Кажуть, Спір атакують.
— О, Спір уже атакували, — Жиґа змахнув на вікно. — А це просто відголоски.
— Це неможливо! — Дзия вихопив з рук Дадзі підзорну трубу. Спробував налаштувати її на узбережжя, але руки занадто тремтіли, щоб припасувати її як слід. — Де були кораблі Вейсжі?
Самовдоволений Жиґа не відповів.
Дадзі торкнулася руки Дзиї:
— Тобі варто...
— Де були кораблі Вейсжі?! — крикнув Дзия. Він тремтів, ледве стримуючись. Дадзі бачила розмиті обриси пітьмавих створінь під його шкірою, що силкувалися вирватися.
— Та годі, Дзия, — зітхнув Жиґа. — Ти знаєш, що ми мусили це зробити.
Вуста Дзиї безгучно змикалися й розмикалися. Дадзі бачила, як він переводив погляд з обличчя Жиґи до вікна і назад.
Бідолашний Дзия. Він завжди був у такому захваті від Ханелай. Часом вона боялася, що він може спробувати одружитися з тією палкою спірлійкою-генералом. Звісно, Жиґа не дозволив би, адже він завжди був затятим прихильником чистоти нікарців і до Ханелай відчував огиду. Але Дзия міг наполягати.
Помилкове кохання. Заздрісні друзі. Їй бракувало тих часів, коли це було їхніми найбільшими проблемами.
— Я мушу дістатися Спіру, — сказав Дзия. — Мушу знайти її.
— О, та годі. Ти знаєш, що там знайдеш, — Жиґа велично змахнув у бік охопленого полум'ям узбережжя. — Острів і звідси добре видно. Вони всі мертві, всі до єдиного. Комар носа не підточить. Усе скінчилося. Хоч які там зараз бої, це вже просто зачистка. Ханелай мертва, Дзия. І я говорив, що відпускати її було дурістю.
У Дзиї був такий вигляд, немов Жиґа витяг кинджал і провернув йому в серці.
Жиґа поплескав його по спині:
— Це на краще.
— Ти не мав права, — прошепотів Дзия.
Жиґа засміявся глибоким, жорстоким сміхом:
— І коли це ти встиг відростити хребет?
— Їхня кров на твоїх руках. Це ти їх убив.
— «Це ти їх убив», — перекривив Жиґа. — Не говори мені про вбивство комах Хто піднявся на плато Скаріґон? Хто вирвав серце Цевері з грудей?
— Я не винен у тому, що сталося з Цевері...
— О, ти завжди не винен, — вишкірився Жиґа, — Ти просто втрачаєш контроль, і люди випадково помирають, а потім ти приходиш до тями і починаєш скиглити про тих, кому стало мужності зробити необхідне цілком свідомо. Опануй себе, брате. Ти вбив Цевері Ти допустив смерть Ханелай. Чому? Бо знав, що це необхідно і що стоїть на кону. Ти знав, що у великому задумі ці твої хвойди були перешкодами, не вартими навіть згадки. Вважай те, що сталося, проявом доброти. Ти знаєш, що, можливо, так і було. Ти знаєш, що спірлійці за першої ж нагоди облажалися б із самоврядуванням, і щойно ми дозволили б їм узяти управління на себе, одне одного перебили б Ти знаєш, що таким, як Ханелай, свободі не йде на користь.