Район досі не відновився. Поля, колись засіяні сорго і ячменем, тепер стояли під кількасантиметровим шаром води, завалені розкладеними трупами. Зрідка Жинь помічала на березі ознаки життя: або невеликі табори з наметів, або крихітні поселення з шести-семи солом'яних хиж. Нічого більшого. Тимчасові прихистки, а не довгострокові поселення.
Мине чимало часу, доки цей район знову розквітне містами. Руйнування дамби було не єдиним джерелом спустошення. Мужвей, і без того доволі мінлива річка, часто виходив з берегів у неочікувано дощові роки, але, знищивши в цій місцевості всю рослинність, страшна повінь позбавила район природного захисту. А до того, маршируючи вглиб країни, муґенські солдати скосили й спалили стільки полів, що гарантували місцевим багаторічний голод. У Жуйдзіні Жинь чула розповіді про дітей, які грались у полях і натрапляли на поховані під землею снаряди, про дітей, які ненароком знищували пів селища, бо з цікавості відкривали каністри з газом.
Скільки ще тих каністр і досі сховані в полях? Хто зголоситься їх шукати?
Щодня після закінчення Третьої Макової війни Жинь дізнавалася, що її перемога на Спірі важить дедалі менше. Коли Імператор Рьохай загинув на лукоподібному острові, війна на тому не скінчилася. Війна не скінчилася, коли армія Вейсжі розгромила Імперський флот біля Червоних скель.
Вона була дурна, коли вважала, що, покінчивши з Федерацією, покладе край стражданням Війна ще не скінчилася. Вона продовжила завдавати нових ударів, що нашаровувались один на одного, аж доки не відкрилися наново болючими ранами.
Лише коли вони дісталися серця провінції Кабана, вдалося знайти сліди недавніх битв.
Ні, не битв. Руйнування було доречнішим словом Жинь бачила зруйновані очеретяні хатини, рештки яких купами лежали біля фундаментів, а не були розкидані, як давніші руїни. Бачила сліди полум'я, які ще не стерли вітер і дощ. То тут, то там у канавах і вздовж підвищень вона бачила тіла, які не повністю зітліли: зогнила плоть роздувалася на кістках, які ще не проглядали назовні.
Це доводило, що громадянська війна ще не скінчилася. Жинь мала рацію: Вейсжа не винагородив південь за те, що вони її зрадили. Певно, він повернув свої дирижаблі проти Південної коаліції, щойно Жинь і Дадзі відлетіли до Чулуу Корікх. Він переслідував їх до провінції Кабана, і, певно, провінція Кабана піднялася в повстанні. Ці люди не мали причин вірити Республіці: їхнього воєначальника безцеремонно стратили в Арлоні за лічені дні після поразки Дадзі. Вони мусили стати на бік Південної коаліції.
Усе вказувало на те, що Вейсжа жорстоко покарав їх за таку зухвалість.
Жинь присвиснула:
— Що тут сталося?
Вони повернули вигином річки до дивного берега: територія, де мали б рости дерева, була випалена і вирівняна, немовби полум'яний велетень протупотів тут у бездумній люті.
— Те саме, що й минулого разу, — сказала Дадзі. — Вони приводять бомбардувальники і, якщо не знаходять ворога, атакують усіх без розбору. Зрівнюють місцевість, щоб повстанцям було важче ховатися.
— Але це не сліди від бомбування, — сказала Жинь, досі спантеличена — І вирви від бомб не всюди.
— Ні, це напалм, — промовив Дзян.
— Напалм?
— Саме його вони використали минулого разу. Його винайшло Сіре товариство в своїх вежах. Ця речовина загоряється, коли торкається будь-чого живого: рослин, тварин, людей. Ми так і не з'ясували, як її знешкодити, а вода і накривання безрезультатні Доводиться чекати, доки вона повністю вигорить. А на це потрібно дуже багато часу.
Значення цих слів жахнуло Жинь. Це означало, що призахідники не лише правлять небесами, а й мають полум'я, здатне конкурувати з її вогнем.
Спустошення тут було значно гіршим, аніж руїни в Тікані Певно» провінція Кабана нестямно боронилася, бо тільки це могло призвести до такої відплат Але вони мусили б знати, що не переможуть Як то — коли небеса розверзаються невмирущим вогнем? Як то — воювати з самими небесами? Вона спробувала уявити мить, коли цей ліс перетворився на шахівницю з зеленого і чорного, зеленого і чорного, коли налякані цивільні бігли поміж дерев, що перетворювалися на смолоскипи й чадили задушливим димом.
— Насправді, повітряні кампанії дуже розумна стратегія, — Дадзі ліниво провела пальцями по воді. — Скидаєш бомби на густозаселені території без оборонних споруд, щоб вони вважали себе надзвичайно уразливими. Потім ведеш дирижаблі над якомога ширшою територією, аби люди знали, що хоч би де вони сховалися, в безпеці не будуть.
Жинь збагнула, що Дадзі не просто розмірковувала. Вона ділилася досвідом. Кілька десятиліть тому Дадзі воювала в такій самій війні.
— Повітряні судна випускаєш без чіткого графіка, — продовжила Дадзі. — Іноді вдень і вночі, аж доки місцеві почнуть боятися й носа поткнути надвір, попри те що їм було б безпечніше там, де будинки не заваляться на голову. А потім відбираєш у них усе. Сон, їжу, затишок, безпеку. Ніхто не сміє діяти відкрито, тож ти відрізаєш канали спілкування й зупиняєш промисловість.
— Годі, — Жинь більше не хотіла чути. — Я зрозуміла.
Дадзі проігнорувала її:
— Ти доводиш їх до абсолютного занепаду. Страх перетворюється на відчай, відчай — на паніку, а паніка переростає в безвідмовну покору. Це неймовірно, але це сила ведення психологічної війни. І знадобиться лише декілька бомб.
— Тоді що ви робили? — запитала Жинь.
Дадзі повільно кліпнула, немовби відповідь була очевидною.
— Серденько, ми пішли до Пантеону.
— Після цього стало значно легше, — сказав Дзян. — Я вихоплював їх з небес, як комарів. Ми з Жиґою зробили це грою. Рекорд — чотири судна за п'ять секунд.
Він сказав це так буденно, що Жинь лише витріщилася на нього. А вже за мить у Дзяна біля вуха задзижчав комар і він швидко повертів головою й відвернувся.
Той, хто вийшов із Чулуу Корікх, не був тим, кого вона знала в Сінеґарді. Майстер Дзян у Сінеґарді нічого не пам'ятав про Другу Макову війну. А цей Дзян постійно згадував ті події, але потім швидко повертався до стану апатії, немовби лише кінчики пальців вмочував в океан спогадів, щоб перевірити, як воно, й одразу ж задкував, бо вода надто холодна.
Але в Дзянові її турбували не провали в пам'яті. Відколи вони вийшли з Чулуу Корікх, вона спостерігала за ним, відстежувала його рухи і мовленнєві шаблони, щоб знайти відмінності. Він був підбадьорливо знайомим і вкрай інакшим водночас, часто в межах одного речення. Вона не могла спрогнозувати зміни в тембри його голосу чи раптову різкість погляду. Іноді він був привітним диваком. А іншим разом поводився немовби чоловік, який воював і перемагав у війнах.
Жинь знала, що Печатка руйнується. Але що це означає? Це відбуватиметься поступово? По одному спогаду за раз, допоки він не збере все втрачене? Чи цей процес мінливий і непередбачуваний, як і все інше в Дзянові?
Та найбільше її спантеличувало, коли Дзян майже повністю повертався в колишньою себе, коли поводився зовсім як учитель, якого вона колись знала, і на короткий час вона майже забувала, що відтоді все дуже змінилося.
Він дражнився з її волосся, так нерівно підрізаного біля скронь, немовби вона виросла в дикій природі Підколював її через культю («Кітай мав рацію, тобі варто прикріпити до неї клинок»), через Південну коаліцію («Втратити пасок — це одне, але втратити цілу армію — зовсім інше»), через Алтаня («Ти навіть згадати про нього не можеш, не почервонівши, безнадійна ти дитино»), про Неджу («Ну, про смаки не сперечаються»). Ці жарти могли б її образити, якби їх промовляв хтось інший, але коли це робив Дзян байдуже й відсторонено, якимось чином це змушувало її сміятися.