Він показав на щось, і, простеживши за його поглядом далі стежкою, вона побачила одну-єдину блакитну орхідею, що невпевнено пробилася крізь сніг.
Жинь видихнула й заледве стримала сльози.
Орхідеї не можуть рости на такій висоті. Вони ростуть лише на нижчих висотах, у долинах і передгір'ях.
Вони зайшли в провінцію Собаки. Вони почали спуск. Віднині вони йтимуть лише донизу.
Розділ 20
З-поміж усіх дванадцяти провінцій провінція Собаки була найбільшою пусткою в Імперії.
Провінція Щура мала бідну землю, провінція Мавпи зовсім не підходила для сільською господарства, а провінція Кабана була беззаконною долиною, що кишіла бандитами. А провінція Собаки була віддалена, гірська і мала таке нещільне заселення, що кількість яків у ній переважала кількість людей. Вочевидь, саме тому Республіка досі її не захопила.
Коли Жинь зі своїми людьми спустилася з гір на кордоні плато Скаріґон, вони не побачили жодних слідів людської цивілізації.
Було б нерозумно сподіватися, що Воєначальник Собаки разом зі своєю армією чекатиме на них з розкритими обіймами біля підніжжя хребта Баолей. Ця зустріч завжди була порожньою мрією, брехнею, яку вона сказала південцям на початку походу, щоб дати їм причину йти далі. Відколи вони втекли з Ковадла, минуло стільки часу, що вона й сама почала в цю брехню вірити.
Вони ще можуть знайти союзників. Провінція Собаки була просторою, відкритою територією, а вони дісталися лише її південно-східного кордону. Можливо, їм ще вдасться знайти кочові отари овець і яків, якими славилася провінція Собаки. Але Жинь знала, що якщо постійно вдивлятиметься у віддалені рівнини, сподіваючись, що на обрії з'являться силуети, це зведе її з розуму.
Вони не могли розраховувати на допомогу. Єдиним варіантом було йти далі до гори Тяньшань на самоті.
Перехід через плато був значно простішим, аніж їхня мандрівка горами. Вони досі були виснажені, їхня чисельність меншала через голод і хвороби. Але тепер земля не була підступно ковзкою під ногами, а повітря не кусало достатньо сильно, щоб убити, тож вони долали втричі більшу відстань за день, аніж на хребті Баолей. Бойовий дух зміцнів. Перешіптування стихли. А коли віддалені обриси хребта Тяньшань з кожним днем ставали ближчими — вже не розмитою лінією на обрії, а чіткими, гострими силуетами на північному небі, — Жинь дозволила собі надію на те, що в них і справді може вийти. Що їхні плани, розмови про Тріаду, які вони вели донині і які здавалися радше туманною фантазією, справді можуть стати реальними.
От тільки вона не могла збагнути, що робитиме, якщо це справді буде так.
— Жинь, — Кітай торкнувся її плеча. — Поглянь.
Вона спіткнулася, затуманена й у напівсні від утоми.
— Що?
Він підняв її підборіддя, щоб вона підвела очі від землі І показав.
— Он там.
Вона не вірила тому, що бачила, але потім колоною прокотилося радісне збентеження, і це підтвердило, що всі помітили те саме — обриси селища, дуже помітного в степу. Густі хмари диму зміїлися з дахів круглих хатин, які обіцяли притулок, тепло і гарячу вечерю.
Колона закрокувала швидше.
— Зачекайте, — сказала Жинь.— Ми не знаємо, чи вони дружні.
Кітай косо глянув на неї. Навколо південці йшли, тримаючи в руках зброю.
— Не думаю, що запрошення зараз щось важить.
— А ти нижча, ніж я думав, — сказав Воєначальник Собаки Цюань Чолан.
Жинь стенула плечима:
— Останнього, хто так про мене сказав, я віддала натовпу на розтерзання.
Вона не добирала слів. Була надто заклопотана жуванням усього розкладеного перед нею на килимку, жорсткої сушеної баранини, шорстких парових булочок, каші з ягнятиною і холодного кислого молока яків у склянці, яким усе це запивала. За будь-якими мірками це було несмачно: провінції Собаки часто дорікали за грубу, несмачну їжу. Але після довгих місяців у горах її язик прагнув будь-яких інших смаків, аби лише не виснажливого печіння киплячої води з перцем чилі.
Вона розуміла, що поводиться грубо. Але доки ніхто не спробує її вбити, вона їстиме.
Жинь висмоктала рештки соковитого мозку з баранячої кістки, глибоко й задоволено вдихнула, а потім витерла руки об штани.
— Я вас зовсім не впізнаю, — відверто сказала вона. — Зміна командування?
Колись вона зустрічалася з Воєначальником Собаки, ненадовго, під час післявоєнної ради Імператриці в Лусані. Він не справив на неї враження. Вона ледь пам'ятала його риси, та зрозуміла, що чоловік, з яким вона зараз вечеряє, худорлявіший, вищий і значно молодший. Але також вона вловила й певну родинну схожість у рисах: Чолань мав такі самі довгі, вузькі очі й високе чоло, як і в чоловіка, якого Жинь вважала його батьком.
Чолань зітхнув:
— Я казав батькові не відповідати на поклик Вейсжі. Він мав би здогадатися, що Воєначальник Дракона хоче не просто поговорити.
— Це було нерозумно, — погодився Кітай. — Вейсжа надіслав його голову?
— Вейсжа ніколи не був таким співчутливим, — голос Чолана пожорсткішав. — Він надіслав мені низку сувоїв з погрозами живцем зняти з батька шкіру й прислати мені її вичиненою, якщо провінція Собаки не капітулює.
Тон Кітая був абсолютно нейтральний, без осуду:
— І ви дозволили батькові померти.
— Я знав, якою людиною був мій батько, — сказав Чолан. — Він радше загинув би від власного клинка, аніж вклонився б. Вейсжа надіслав посилку. Я так її й не відкрив. Я її поховав.
Його голос затремтів — лише трохи, — коли він закінчив говорити Він юний, збагнула Жинь. Чолан тримався по-генеральськи, і було очевидно, що його люди саме так до нього й ставились, але голос виказував вразливість, якої не могли приховати обвітрена шкіра й пишна борода.
Він був такий, як вони. Молодий, наляканий і навіть не уявляв, що робить, але щосили намагався вдавати, що це не так.
Кітай жестом обвів табір:
— Я так розумію, це не постійна столиця?
Чолан похитав головою:
— Гожулань — прекрасне місце. Храми, вибиті в гірських схилах, великі статуї заввишки з будівлі на кожному кроці. Ми покинули його, щойно вони надіслали те, що, я припускаю, було головою мого батька в кошику. Я не надто хотів, щоб мене закололи в моєму ж ліжку.
— Схоже, досі вам вдавалось уникнути страти, — сказала Жинь.
Чолань стривожено глянув на неї:
— Лише тому, що ми ніколи не були достатньо великою фігурою на нікарській шахівниці. Ніхто достеменно не знає, що з нами робити.
Це була правда. Провінція Собаки завжди була на периферії імперської політики. Вони були занадто віддалені від центрів влади, щоб відчувати гніт будь-якого режиму, але жоден правитель ніколи не намагався встановити більший контроль над цією територією, бо на неосяжному, посушливому плато було дуже мало вартого того, щоб його контролювати. Собаки розводили худобу для існування, але не торгували. Їхню землю було марно розорювати, бо ж на яловому, кам'янистому ґрунті не росло нічого, окрім трави.
— Але ж ви знаєте, що Республіка не ігноруватиме вас вічно, — сказала Жинь.
— Ми це чудово розуміємо, — зітхнув Чолан. — Передбачаю, що йтиметься про принцип. Зміна режиму вимагає абсолютного домінування. Інакше, маючи тріщини у фундаменті ще до початку правління, створюєш поганий прецедент.
— Річ не тільки в цьому. Ваші мінерали. Неджа говорив мені, що призахідники їх обговорювали. Вони вважають, що під цим плато є вугілля, вольфрам і срібло. І вони просто в захваті від цього й готують усілякі машини, щоб пробуритися під поверхню землі, щойно знатимуть, що заходити сюди безпечно.
Було не схоже, що Чолана здивувала ця новина.
— Я так розумію, що безпечно означає наше повне винищення?
— Тією чи іншою мірою, — сказав Кітай.
— Тож ми на одному боці! — палко промовила Жинь. Можливо, надто палко — вона чула неприхований голод у власному голосі, але Південна армія пройшла такий довгий шлях, маючи лише крихітну надію, що вона відчайдушно прагнула зміцнити цей союз. — Ви нам потрібні. А ми — вам. Ми приймемо всю гостинність, яку ви можете нам дати. Мої солдати змучені голодом, але дисципліновані. А потім ми можемо підрахувати, скільки маємо війська...