Але навіть так лишався натовп осіб із п'ятдесяти. Ще забагато.
Майже надвечір, коли сонце почало хилитися до горизонту, Жинь вийшла й звернулася до них:
— Устроміть кинджал під ніготь безіменного пальця від кінчика й аж до ложа, — наказала вона. Це була гарна перевірка терплячості до болю. Від Алтаня вона дізналася, що такі рани легко гояться й рідко інфікуються, але болять. — Якщо хочете цього, покажіть мені свою кров.
Натовпом прокотилася хвиля перешіптувань. Якусь мить ніхто не рухався, немовби всі намагалися вирішити, жартує вона чи ні.
— Я не жартую, — сказала Жинь. — Якщо потрібно, у мене є ножі.
Восьмеро добровольців увіткнули ножі собі під нігті, як вона й попросила. Темно-червоні краплі впали на землю. Двоє закричали, шестеро інших притлумили зойки, міцно стиснувши щелепи.
Жинь розпустила всіх інших і провела шістьох мовчунів до хатини.
Серед них вона впізнала лише двох. Тут був Дулінь — хлопець, якого вона знайшла живцем похованого в Тікані. Вона зраділа, що він пережив похід. А ще, на її подив, прийшла Піпадзі.
— Де твоя сестра? — запитала Жинь.
— З нею все гаразд, — відповіла дівчина без подробиць.
Жинь якийсь час мовчки дивилася на неї, а потім стенула плечима й звернулася до інших:
— Хтось із вас починав похід разом з родиною?
Двоє кандидатів кивнули — це були два хлопці, у яких лише перший пушок почав пробиватися над верхньою губою.
— Ви їх любите?
Вони знову кивнули.
— Якщо я зроблю це з вами, ви більше ніколи їх не побачите, сказала Жинь. Це була не зовсім правда, але вона мусила перевірити їхню рішучість. — Це надто небезпечно. Ваша сила буде мінлива, і мені бракує досвіду, щоб допомогти приборкати її цивільним. А отже, вам дозволять проводити час лише з іншими солдатами з цього загону. Ретельно обміркуйте.
Після довгої, ніякової тиші обидва хлопці підвелися й вийшли. Лишилося четверо.
— Усвідомте, яку жертву ви робите, — сказала Жинь.
Вона знала, що торочить одне й те саме. Але була зобов'язана повторити застереження якомога більше разів. Їй були не потрібні четверо шаманів. Вона потребувала загону, який не розгубить рішучості серед навчання й не відлякає інших.
— Я прошу вас ризикнути здоровим глуздом. Якщо ви підете у порожнечу, на тім боці знайдете чудовиськ. І вам може забракнути сили видряпати собі зворотний шлях. Мої майстри померли до того, як встигли навчити мене всього, що знали. Тож я лише наполовину вправна провідниця.
Ніхто не зронив і слова Вони надто налякані, щоб говорити, чи їм просто байдуже?
— Ви можете втратити контроль над тілом і розумом, — сказала вона — І якщо таке станеться, мені доведеться вас убити.
Знову жодної реакції.
Дулінь підняв руку.
Жинь кивнула.
— Так?
— Ми зможемо робити те, що й ти? — запитав він.
— Не зовсім, — відповіла вона — І все не так просто. Я до цього звикла Для вас це буде боляче.
— Наскільки?
— Гірше за все, що вам колись доводилося переживати, — вона мусила бути відвертою, бо не могла вплутати їх у те, чого вони не розуміли. — Якщо ви не впораєтеся, то навіки втратите глузд. Якщо все вийде, то вже ніколи не матимете повної влади над власним розумом Житимете на межі божевілля. І постійно боятиметеся. Випити лаунданум стане для вас єдиним способом добре поспати. Ви можете вбити невинних навколо себе, бо не розумітимете, що коїте. Ви можете вбити себе.
Її слова наштовхнулися на байдужі погляди. Жинь чекала, повністю готова до того, що всі вони підведуться й вийдуть.
— Генерале? — Дулінь знову підняв руку. — З усією повагою, може, годі цих довбаних балачок, нарешті перейдемо до справи?
Так Жинь узялася за творення шаманів.
Перший вечір вони провели, сидячи колом на підлозі хатини, немовби селищні дітлахи, які вчаться писати перші знаки. Спочатку Жинь запитала їхні імена. Ляньхва була тонкостанною дівчиною з широкими очима, родом із провінції Собаки. На руках, ключицях і вниз до грудей, доки Жинь могла бачити, вона мала страшні шрами. Дівчина не пояснила, звідки вони, й ні в кого не вистачило мужності запитати.
Щодо неї Жинь мала сумніви. Ляньхва здавалася такою крихкою — навіть говорила тремтливим, ледь чутним шепотом. Але Жинь уже надто добре знала, що за тонкою оболонкою може критися сталь. Ляньхва або доведе, що гідна сили, або ж зламається через два дні й не марнуватиме її час.
Мерчі, високий і широкоплечий, на кілька років старший за Жинь, був єдиним досвідченим солдатом серед них. На час вторгнення муґенців він служив у Четвертому підрозділі Імперської Міліції, а після загибелі лукоподібного острова входив до сил звільнення на південному узбережжі й на власні очі бачив кінець Голінь Нїїс Він був у перших лавах у битві за Сінеґард.
— Я був у місті, коли ти мало не випалила його дотла, — сказав він Жинь.—Тоді ходили чутки про спірлійку. Ніколи не подумав би, що опинюсь тут.
Єдине, 140 пов'язувало всіх, — це невимовний жах. Усі вони бачили найгірше, що могло статися в цьому світі, і це пережили.
Це було важливо. Якщо не маєш якоря, знайди щось, що допоможе повертатися зі світу духів, щось абсолютно смертне й людське. Алтань мав свою ненависть. Жинь — бажання помсти. А ці четверо рекрутів мали несамовите, незламне прагнення вижити навіть за неможливих обставин.
— І що тепер? — запитала Піпадзі, коли вони закінчили опитування.
Тепер я дам вам релігію, — сказала Жинь.
Вони з Кітаєм цілий день намагалися вирішити, як представити Пантеон новачкам. У Сінеґарді Жинь знадобився майже рік, щоб підготувати розум до осягнення богів. Під керівництвом Дзяна вона розв'язувала загадки, годинами медитувала й читала десятки текстів з теології та філософії — все заради того, щоб прийняти той факт, що її уявлення про матеріальний світ засновані на ілюзіях.
Її новобранці такої розкоші не мали. Вони мусили прогризти собі шлях на небеса.
Необхідна, фундаментальна зміна лежала в парадигмах матеріального світу. Призахідники та більшість нікарців вважали всесвіт повністю розділеним між тілом і розумом. Вони вважали матеріальний світ окремим, непорушним і постійним. А прикликання богів вимагало базового розуміння, що світ плинний, що саме існування плинне і що невсипущий світ — усього лише текст, який можна переписати, якщо вони знайдуть потрібний пензель; візерунок, який вони можуть виткати зовсім різними кольорами, якщо зрозуміють, як працює ткацький верстат.
Найважчою частиною підготовки Жинь була віра Але повірити легко, коли бачиш докази надприродної сили просто перед собою.
— Ми віримо, що сонце сходитиме щоранку, навіть якщо не знаємо, що його рухає, — сказав їй Кітай. — Просто покажи їм сонце.
Жинь розкрила долоню перед новобранцями. Тоненька смужка полум'я танцювала між пальцями, звиваючись, наче короп між очеретом.
— Що я зараз роблю? — запитала вона.
Жинь не очікувала, що хтось із них знатиме відповідь, але їй треба було чітко зрозуміти їхні упередження.
— Творите магію, — сказав Дулінь.
— Це не допоможе. Магія — слово для наслідків тих причин, яких ми не можемо пояснити. Як я це спричиняю?
Вагаючись, вони перезирнулися.
— Прикликаєте богів на допомогу? — ризикнула Піпадзі.
Жинь зімкнула кулак.
— А що таке боги?
Ще більше вагання. Жинь відчувала, як серед новобранців булькотить роздратування. Вона вирішила пропустити наступний етап опитування. Їй завжди хотілося від Дзяна конкретних відповідей, а він місяцями зволікав з ними. Їй не обов'язково повторювати це розчарування.