Він співчутливо погладив її по плечу:
— Поглянь на все їхніми очима. Ти й сама вважала це дурницями, коли тільки-но вступила на вірування. Ти думала, що в Дзяна остаточно від'їхав дах.
— Але це тому, що я не розуміла, що за хрінь ми робимо!
— Ти ж мала якісь уявлення.
Він був правий. Наприкінці другого року навчання вона ще не знала справжньої особистості Дзяна, але знала, що він здатний робити те, чого робити не мав би. Вона бачила, як він без жодного поруху прикликав тіні. Відчувала, як за його командою дув вітер і текла вода Вона знала, що він мав силу, і так спрагло хотіла її здобути, що їй було байдуже, через які ментальні перешкоди він змушував її перестрибувати. І все одно їй знадобився майже рік.
Але переважна більшість того часу пішла на нескінченні Дзянові запобіжні заходи, щоб вона не стала тією, ким врешті таки стала Жинь не мусила перейматися безпекою чи довготривалою стабільністю. Їй просто потрібен був загін тих, кого вона могла використати щонайбільше впродовж декількох місяців.
— Дай своєму розуму перепочинок, — запропонував Кітай. — Немає сенсу битися головою об стіну. Ходи-но поглянь, над чим я працюю.
Вона вийшла за ним із намету. Кітай облаштував собі майстерню надворі за десять хвилин ходу від табору. Там було декілька інструментів, розкиданих по землі, схеми, притиснуті каменями, щоб їх не віднесло безжальними високогірними вітрами, а також одна величезна споруда, прикрита важким брезентом. Кітай потягнувся і зірвав брезент обома руками, відкриваючи дирижабль, що лежав на боку, розкритий посередині. Його нутрощі виднілися, немов у випатраної тварини.
— Ти не єдина, хто вирівнює невідповідність сил, — сказав він.
Жинь підійшла ближче, щоб оглянути внутрішню будову двигуна, і торкнулася пальцями зовнішньої оболонки корпусу. Він був зроблений з незнайомого їй матеріалу: не деревина, не бамбук, але й не важкий метал Рушійні механізми здавалися чужорідним, складним і замкненим набором взаємозалежних важелів і гвинтів, відроджуючи спогад про невеликий круглий годинник сестри Петри, бездоганно складний механізм, який призахідники вважали беззаперечним доказом того, що світ створив великий архітектор.
Цей єдиний лишився відносно неушкодженим, — сказав Кітай. — Решта — вигорілі, понівечені уламки. А цей, певно, втратив тягу лише у відносній близькості до землі. Його механізми досі працюють.
— Зачекай! — різко сказала Жинь. Вона думала, що Кітай лише вивчає, як вони працюють, а не як ними керувати. — Ти кажеш, що ми можемо полетіти на цьому?
— Можливо. Мені ще кілька днів до тестового польоту. Але так, щойно ми скріпимо кошик, теоретично, я зможу підняти його...
— Тигрячі цицьки!
У Жинь аж серце забилося частіше від самої думки про те, що це може означати. Якщо вони матимуть справний дирижабль, то їм відкриються всі різновиди тактичних маневрів. Розібратися з призахідницьким флотом у повітрі їм буде не під силу через чисельну перевагу ворогів, але вони можуть використати подорожі повітрям для стількох цілей...
— Це стільки всього вирішує! Об'ємні перевезення. Швидке постачання припасів. Перетин річок...
— Не так швидко. — Кітай постукав по мідному циліндру, що обертався серед хаосу нутрощів машини. — Я нарешті з'ясував джерело живлення. Дирижабль спалює вугілля, але дуже неефективно. Ці штуки збудовані з найлегшого матеріалу, але все одно страшенно важкі. Вони не можуть лишатися в повітрі довше одного дня і додаткового вугілля також із собою взяти не можуть, інакше впадуть.
— Зрозуміло, — сказала вона, розчарована.
Це частково розкривало основну таємницю: чому Неджа задіював свій флот так обмежено впродовж переходу через гори Баолей. Дирижаблі швидко впали б під вагою снігу. Але навіть з ними призахідники однаково не отримали повної влади над небом. Вони досі залежали від наземної підтримки з паливом.
— Це краще, ніж нічого, — сказав Кітай. — Протягом наступного тижня я спробую його підняти.
— Ти неймовірний, — пробурмотіла Жинь.
Кітай завжди був таким чудесно розумним. Його винаходи вже й не мали б її дивувати після того, як він знайшов спосіб змусити її літати, але дізнатися, як працює дирижабль, — досягнення зовсім іншого масштабу. Це чужоземна технологія. Технологія, яка, ймовірно, на століття випереджає всі здобутки нікарців. І якимось чином він розібрався з принципами її роботи за лічені дні.
— І ти все з'ясував, просто поглянувши на нього?
— Я розібрав частини, які здавалися знімними, а потім довго роздивлявся деталі, зняти які не вийшло. — Він прочесав пальцями чуб, вивчаючи двигун. — Основні принципи доволі прості. І я ще багато чого не знаю.
— Але тоді... тоді як? — Вона кліпнула, дивлячись на складні металеві механізми. Вони здавалися до страшного складними. Вона не знала б, де й почати. — Ну тобто, як ти з усім розібрався?
— Я й не розібрався, — він стенув плечима. — Не можу. Я не знаю призначення половини цих речей, того, що вони роблять. Вони для мене загадка і такими й залишаться, аж доки я не знатиму основ цієї технології, а їх я не знатиму, допоки не вивчу креслення в Сірих вежах.
— Але якщо ти не знаєш навіть основ, тоді як..
— Мені вони не потрібні, розумієш? Це неважливо. Ми не будуємо дирижаблів самотужки, просто маємо навчитися піднімати в повітря ось цей. Мені лише треба поштурхати його, аж доки я не відтворю початкові робочі обставини.
Жинь завмерла.
— Що ти сказав?
— Сказав, що мені лише треба поштурхати його, допоки.. — він не договорив і якось дивно глянув на неї. — З тобою все гаразд?
— Так, — приголомшено промовила вона.
Кітаєві слова відлунювали в її розумі, наче калатання дзвонів «Початкові робочі обставини».
Велика Черепахо, невже все так просто?!
— Трясця! — сказала вона. — Кітаю, я зрозуміла!
Нарешті Жинь могла силою витягти своїх новобранців до Пантеону.
Це таке просте рішення. Чому вона не бачила його раніше? Вона мала почати звідси, з відтворення початкових робочих обставин її власної зустрічі з божественним.
Уперше вона прикликала Фенікса аж за рік до того, як Дзян привів її до Пантеону. Вона не знала, що робить. Пам'ятала лише, що била Неджу на рингу, мало не вибивши з нього життя, бо він дав їй ляпаса і вона не змогла стерпіти приниження, а потім вибігла з будівлі в холодне повітря надворі, бо не могла вмістити хвилі сили, що розгорялася в ній.
Того дня вона не прикликала полум'я. Але торкнулася Пантеону. І це стало каталізатором для всього, що сталося потім: коли вона зустрілася з богами, це прорвало діру в її світі, яку могли заповнити лише постійні зустрічі з божественним.
Що привело її до богів ще навіть до того, як вона дізналася їхні імена?
Гнів. Горіння, невсипуща лють.
І страх.
— Що найгірше вам доводилося переживати? — запитала Жинь у своїх новобранців.
Як зазвичай, вони відповіли спантеличеним ваганням.
— Ти ж не... — Піпадзі вагалася. — Ти ж не хочеш, щоб ми й справді про це говорили...
— Хочу, — сказала Жинь. — Розкажіть. Опишіть найгірше, що вам випало на долю. Щось, чого ви більше ніколи не хочете пережити.
Піпадзі здригнулася:
— Бляха, я не...
— Я знаю, відкривати душу важко, — сказала Жинь. — Але біль — це найшвидший шлях до Пантеону. Знайдіть свої шрами. Проведіть по них ножем. Натисніть на себе. Який спогад щойно сплив у пам'яті?
На обличчі Піпадзі з'явилися дві червоні плями. Вона дуже швидко закліпала.
— Гаразд Подумай хвилинку про це, — Жинь повернулася до Дуліня. — Як довго ти пробув у поховальній ямі?
Він запнувся:
— Я...
— Два дні? Три? Ти вже майже почав розкладатися, коли ми тебе знайшли.
Голос Дуліня прозвучав здушено:
— Я не хочу думати про це.
— Ти мусиш, — наполягала Жинь. — Це єдиний спосіб, щоб усе спрацювало. Спробуймо інше запитання. Що ти бачиш, коли перед тобою обличчя муґенця?