І знов-таки Жинь вчинила всупереч порадам Суньдзи.
На півдні вона билася за те, щоб відібрати територію у Федерації. Це була визвольна війна. Але тепер її армія не мала домівки і воювала за територію, де вони ніколи не жили. А доки контроль буде в руках Федерації, вони не зможуть спокійно повернутися в рідні провінції. Намагаючись утримати територію, вона лише розпорошила б свої війська, доручивши їм нагляд за відвойованими районами. І саме тому Неджа був приречений на поразку, він мусив розділити своїх людей між північним і південним фронтами.
З огляду на все це, Дзіньджоу не мало особливої цінності.
Жинь не переймалася збереженням цього міста. Вона не хотіла заволодіти економікою Дзіньджоу. Їй хотілося відрізати Неджу від його багатств.
«Те, чого не можу мати я, не дістанеться і йому».
Дзіньджоу було яскравою демонстрацією сили. Дзіньджоу було посланням.
Коли її війська підійшли до товстих кам'яних брам міста, Жинь не відчула того знервованого захвату, який завжди відчувала перед боєм. Вона не тривожилася про результат, бо це не було протистоянням стратегії, чисельності чи правильного вибору часу. Це не була випадкова битва.
Цього разу перемога була гарантована. Вона бачила, на що здатні її шамани, і знала, що байдуже, наскільки гарну оборону має місто, — їм нема чого протиставити армії, здатній зрушити саму землю.
Доля Дзіньджоу була наперед визначена Жинь просто було цікаво побачити, як сильно вона може його понівечити.
Але спершу вони мусили розібратися з етикетом на полі бою. Розважливість перемогла, бо переміг Кітай. Жинь не змогла б прогодувати й одягти свою армію, якби не зібрала достатньо ресурсів по ходу, а зі спаленого і спаплюженого міста отримати припаси значно важче.
— Я знаю, ти рвешся в бій, — сказав Кітай. — Але якщо почнеш руйнувати стіни, не давши їм навіть шансу здатися, то ти будеш просто дурною.
— Перемовини дадуть їм час підготуватися до оборони, — заперечила вона.
Від цих слів він пустив очі під лоба:
— Яка оборона вистоїть проти тебе?
Перший посланець, якого вони відправили, повернувся майже одразу.
— Капітуляції не буде, — доповів він. — Вони, гм, розсміялися мені в обличчя.
— Нехай, — Жинь підвелася. — Виходимо о п'ятій. Покличте хтось Дуліня й Піпадзі...
— Зачекай, — озвався Кітай. — Ми не дали їм чесного застереження.
— Чесного застереження? Ми щойно запропонували їм здатися!
— Вони вважають нас армією нечесаних селюків з іржавими мечами й навіть без натяку на артилерію, — Кітай суворо глянув на неї. — Вони не знають, на що себе прирікають. А це нечесно.
— Суньдзи казав...
— Гадаю, ми обоє погодимося, що підручник Суньдзи давно перестав мати стосунок до цієї війни. І коли Суньдзи писав про збереження інформаційної невідповідності, щоб ворог тебе недооцінював, він говорив про чисельність військ і припаси. А не про божественні сили на кшталт розчахування землі. — Кітай розгладив на столі шматок пергаменту. Він навіть не чекав, доки вона відповість, перш ніж почати писати ще один офіційний лист. — Ми дамо їм ще один шанс.
Вона незадоволено пхикнула:
— Що? Отак просто розкриєш їм нашу нову зброю ще до того, як вони побачать перший бій?
— Мене трохи бентежить, що ти вважаєш людей зброєю. І ні, Жинь, я лише скажу їм, хай обміркують, скільки невинних життів опиняться під загрозою. У деталі не заглиблюватимуся. — Кітай якийсь час продовжував писати, а потім підняв очі й потягнувся до чола, щоб смикнути пасмо волосся. — Хоча це підтверджує одну річ Неджі в місті немає.
Жинь спохмурніла:
— Звідки ти знаєш?
Вони гадали: шанси на те, що Неджа залишиться особисто обороняти Дзіньджоу, п'ятдесят на п'ятдесят. З одного боку, в цьому місті зосередилося багато коштовних ресурсів, і слабко вірилося, що Республіка погодиться так просто його здати,— самого лишень запасу вугілля вистачило б для того, щоб дирижаблі літали вічно. З іншого боку, з кожного отриманого звіту ставало зрозуміло, що Неджа втік якомога далі на схід. І Дзіньджоу, хоч і заможне, не мало сильних оборонних споруд. Це місто було засноване на торгівлі, а торговельні міста збудовані так, щоб запрошувати зовнішній світ, а не відгороджуватися від нього. З боку Неджі було б нерозумно розміщувати тут основні позиції.
— Ми знаємо, що його тут немає, бо якби був, суддя неодмінно згадав би його ім'я, — сказав Кітай. — Або він прийшов би на перемовини особисто. Тепер уся країна знає, на що він здатний. І знають, що він слугував би значно кращим залякуванням, аніж будь-що, на що вони спромоглися б.
— Можливо, він намагається влаштувати нам засідку, — сказала Жинь.
— Можливо. Але Неджа спирається на принципи Суньдзи ще більше за тебе. Не тисни там, де вже є опір, не виснажуй війська, якщо вже опинився в невигідному становищі, — Кітай похитав головою. — Ми не можемо бути впевнені. Але на місці Неджі я б не намагався вбити тебе тут. Замало доступу до води. Ні, я думаю, що це місто він тобі віддасть.
— Як романтично, — вишкірилася вона. — Тоді змусьмо його про це пожалкувати.
На якийсь час вони розбили табір за стінами Дзіньджоу, передаючи підзорну трубу туди-сюди, поки чекали на повернення своєї делегації. Минали хвилини, потім години. Зрештою Жинь стало нудно, й вона повернулася до свого намету, де на підлозі колом сиділи її новобранці, чекаючи на виклик.
— Вони не збираються здаватися, — сказала вона. — Всі готові?
Ляньхва кусала губу. Дулінь тремтів і розтирав лікті, немов страшенно змерз. Вони так скидалися на знервованих сінегардських студентів перед складанням іспиту, що Жинь мимоволі відчула легкий спалах веселощів. Лише Піпадзі здавалась абсолютно, беззаперечно спокійною, прихилившись до стіни і схрестивши руки на грудях, як власниця чайної, яка чекає, доки її обслужать.
— Пам'ятайте, це інакше, коли є тіла, — сказала Жинь.
Вони вже багато разів обговорювали, як усе зміниться в жерлі бою, як безпечна передбачуваність практики буде зовсім не схожа на реальну битву; але їй хотілося ще раз втовкмачити це їм у голови. Вона хотіла, щоб це було останнім, що вони матимуть на думці перед тим, як побачать бій.
— Вигляд крові приголомшить вас. І стане значно важче, коли ви почуєте крики. Боги будуть у захваті. Вони ніби дикі пси, що відчувають страх: щойно внюхають хаос, пересилити їх стане значно важче.
— Ми вже бачили тіла, — сказала Піпадзі.
— Все інакше, коли це ви їх ламаєте, — заперечила Жинь.
Дулінь зблід.
— Я не намагаюся вас налякати, — швидко сказала Жинь. — Просто хочу, щоб ви були готові. Але ви зможете. Ви до цього готувались і знаєте, чого чекати, а тому втримаєте контроль. Що ви робитимете, якщо відчуєте, що бог бере гору?
Вони заскандували в унісон, наче школярі:
— Розжуємо подушечки.
У кожного в кишені було вдосталь опіуму для смертельного передозування. Вони точно знали, скільки проковтнути, щоб вирубити себе до непритомності.
— А що ви робитимете, якщо ваші побратими перестануть себе контролювати?
Піпадзі розім'яла пальці:
— Розібратися з ними до того, як вони розберуться з нами.
— Гарна дівчинка, — сказала Жинь.
Двері різко розчинилися. Всі вони мало не підскочили.
Це був розвідник.
— Із Дзіньджоу надіслали звістку, генерале. Капітуляції не буде.
— Для них же більше втрат, — Жинь змахнула своїм підводитися. — Ходімо й покажемо їм, на що ви здатні.
На другий рік навчання в Сінеґарді майстер стратегії Ірдзях навчав групу Жинь грати в давню гру під назвою сянці. Раніше він уже не раз змушував їх грати в звичайні стратегічні ігри: аіккі для далекоглядності й рішучості, маджонг для дипломатії та використання інформаційної асиметрії. Але з сянці Жинь мала справу вперше. Перелік основних правил складав три буклети, і це не враховуючи численних додаткових сувоїв з описами стандартних вступних маневрів.