Капітан стомлено потер лоба.
— Та ні, після вашої розповіді про шоферів у мене ніяк не йде з голови те, якими невдячними бувають люди. Не кожний начальник дає таку поблажку шоферові, як ви. І от тобі дяка за доброту. Але ви всього ще не знаєте. Він і справді говорить, що тільки перепродував крадене, та у нас є незаперечливі докази: то він обікрав усі три квартири. Не сам, звісно, а ще з деким, хто теж працює на вашому заводі.
— Чому ж ви його не берете? — здивувався Дерев'яний.
— Пробачте, але того я вам не можу сказати. Про це дізнаєтеся пізніше.
— Ви ж не тягніть… А то розпродадуть, попропивають наше добро.
Турчин приховав іронічну посмішку.
Яківчук, із котрим Павло прибув на завод, стояв біля вагової і розмовляв із чоловіком у зеленій спецівці і такому ж береті. Капітан зупинився на невисокому ґаночку, щоб не заважати дільничному, одночасно роздивлявся навколо. Виробничі цехи розкинулися ліворуч, навпроти прохідної — вагова, у неї виправся громіздкий цех по виготовленню солом'яних брикетів, за ним — майстерні й гаражі. Звідси, від контори, їх не видно, але оперуповноважений і так знав, що вони прилягають до соснової посадки, яка спускається в яр, дном якого хлюпотить струмок. Якщо злочинець заносив крадене на плечах, то заходив тільки звідти.
Вхід до брикетного цеху з боку вагової. З нього не видно, що робиться біля майстерень і гаражів, бо вікна аж під стелею. Цех у суботу працював, майстерні — ні. Сторож удень прохідної не залишає, лиш уночі зрідка проходжується по території.
Розмовляючи, вони наблизилися до гаража. На заасфальтованому майданчику стояв самоскид без заднього моста. Водія не було.
— Давно тут? — кивнув Турчин на машину.
— З сьогоднішнього ранку.
Ліворуч од соснини виділилися невеличкі смужки городів.
— То чиї?
— Робітників заводу. Раніше там був пустир. Його розчистили.
— Ви не цікавилися: може, хтось був увечері на городі?
— А що там зараз робити?
— Мало що… Погляньте — з городів добре видно гараж. Так що…
Вони перетнули майданчик і пішли понад огорожею. У соснячку валялися клапті паперів, бляшанки з-під консервів, порожні пляшки. Загуркотіла машина. То приїхав Товкач. Із кабіни він не поспішав вибиратися, щось ворожив біля щитка приладів а чи й крізь лобове скло спостерігав за оперуповноваженим та інспектором. Лиш коли обидва попрямували до нього, зіскочив на землю. Усміхався, як старим знайомим. Привітався, однак руки не зважився подати першим.
— Що ви сьогодні робили?
— Возив зі станції кормові додатки.
Турчин став на колесо, заглянув у кузов. Дно було затрушено сіро-бурим порошком, а борти подекуди заквецяні у щось біле — чи то крейдою, чи вапняком. Враз Павла ніби осяяло: це ж на мішках, у яких були вкрадені речі, на килимах, якщо їх завезли машиною, мусить зостатися те, що до цього перевозили! Як усе просто. Аж дивно, чому ніхто цього й досі не допетрав? Капітан зіскочив на землю і задоволено блиснув чорними очима.
— Ну, як бензонасос?
Товкачеві брови сіпнулися угору.
— Що — бензонасос?
— Чи добре качає бензин? У минулу суботу працював погано…
Товкач поворушив щелепами, наче розжовував щось, буркнув:
— Нічого, качає.
— То добре, — посміхнувся Турчин. — А минулої п'ятниці що возили?
— Комбікорм. Розсипний.
— А в суботу?
— Вапняк. А чого ви мене допитуєте? Думаєте, знову зласився на ті паршиві три червінці?
— Од вас усього можна чекати.
— Чому це враз?
— Тому, що не вперше попадаєтеся з краденим комбікормом. Так що доведеться вам із нами проїхати у райвідділ.
— Ви… мене арештовуєте?
— Просто виникла потреба оглянути вашу машину. Дуже пильно оглянути. І відпустимо.
Руки у Товкача помітно тремтіли.
Машина з краденими речами та мішками, в які вони були напхані, засвіт вирушила в область, аби на дев'яту, як тільки відчинять лабораторію, вже бути там. Сивокінь попросив міліціонера, котрий усе те повіз, подзвонити відразу, лиш стануть відомі наслідки експертизи.
Турчин ніяк не міг діждатися того телефонного дзвінка і пішов до Сивоконя. Слідчий якраз допитував голову колгоспу Власюка. Був спокійний, зосереджений, хоч вчора, коли Турчин пригнав у райвідділ. машину і розповів про свої підозри й задуми, сказав, що тепер не буде спати всю ніч. Вміє чоловік тримати себе в руках.
Турчин примостився збоку, біля стіни, так, щоб обох бачити. Сьогодні вигляд у Власюка був далекий від того, який був усього кілька днів тому.