Губенко пожував цигарку і, не повергаючи голови, буркнув:
— Що там іще?
Яківчук поклав папку на коліна, провів по ній долонею.
— Ви вчора увечері були на Черемошні?
— А ви що, вже вбивство мені шиєте? — огризнувся.
— Нічого не шиємо. Просто опитуємо всіх, хто вчора увечері там був. І не треба гаркати. Я не люблю цього. Ти ж мене знаєш не один рік, — перейшов на «ти». — Отже, не заперечуєш, що був із рушницею? Ні. От і добре. Кого там бачив?
— Слюсара.
— У нього була рушниця?
— Ні, не було.
— Хто раніше з вас покинув став?
— Він.
— Ти ставив ятери чи тільки прийшов постріляти ондатр?
— Ха, щоб ятери ставити, треба мати блат зі сторожем.
— Стріляв?
— Двічі. Два рази підряд. Але нічого не підстрелив.
— О котрій годині це було?
— Точно не скажу, бо годинника забув дома. Але вже добре споночіло.
Яківчук замислився. Сторож твердить, що чув два постріли, і теж тоді, як стемніло. А що, коли Губенко ненароком підстрелив Товкача?
— Був під чаркою?
— Трохи…
— Пам'ятаєш місце, де стріляв?
— А чого ж.
— Тоді давай проїдемо по Черемошні.
Губенко відмовлятися не став, тільки поцікавився:
— І вже все?
— Цього я обіцяти не можу.
Яківчук глянув на годинник. Мали прибути експерти з області. Треба поспішати. Ліпше буде, коли Віктор не бачитиме, де вони будуть поратися.
На щастя, крім міліціонерів та кількох цікавих, що тупцювали на віддалі, на ставу більше нікого не було. Губенко враз посмутнів, у човен сідав неохоче, весь час косуючи на дільничного, ніби той збирався заподіяти йому щось погане.
— Оно там стріляв, — показав на чисте плесо.
Від того місця, де знайдено труп, було далеченько, метрів за п'ятсот.
— Що ж, пошукаємо пижів.
Шукали довго, проте не знайшли жодного, навіть клаптя. Не було й жодної посіченої очеретини. Правда, коли вірити Губенку, він стрілив уздовж плеса. Якщо дріб лягав кучно, то навряд чи зачепив рослини. Але ж де ділися пижі?
— Точно тут стріляв? — уже вкотре перепитав Яківчук.
— Тут… Але де ділися пижі? Може, качки поковтали?
— Качки? — здивувався Яківчук.
— Ага.
— Хай так. А поки що я вилучу у тебе рушницю, набої.
— Виходить… ви мені не вірите?
— Перевіряємо. — І, бачачи, що Губенко зовсім скис, спробував підбадьорити. — Не дуже переживай. Як душа часнику не їла, смердіти не буде.
Чи не вперше на оперативці Сидоренко слухав інформації оперативників мовчки, без реплік, не перебивав, був ніби чимось пригнічений. Всі, хто сидів у кабінеті, відзначили подумки: начальник за час, відколи з'явився у райвідділі, помітно змарнів. Згадали, що й хода його стала не такою, і на службу якось прийшов із брудним комірцем. Нині ж, певно, мовчав не лише тому, що притомився, а стримувала й присутність слідчого районної прокуратури. Слідчий і думки своєї ще не висловив, а по коротких репліках важко здогадатися, до чого хилить. Турчин примостився крайнім од дверей. Міг, не повертаючи голови, всіх бачити. Справа ускладнилася. Собака сліду не взяв. Звідти, де Товкач ставив останнього ятера, засідки не помітив. Судмедекспертиза встановила, що Товкач був нетверезий, а в таких увага, реакція притуплюються. Звідси напрошувалося: убивця знав, що Товкач напідпитку, а коли так, то — або разом випивали, або зустрічалися увечері. В обох випадках Товкач міг проговоритися про став і ятери. Та оперативники встановили — ні з ким, на кого могла б упасти підозра, він не зустрічався, а випив у чоловіка, якому під кінець робочого дня привіз піску. Залишалося таємницею: чому увечері Геннадій Нужний приходив до Товкача?
— Отже, смерть Товкача настала відразу внаслідок попадання дробу в голову й серце, близько одинадцятої вечора. Балістична експертиза показала: постріли зроблено з відстані близько сімдесяти п'яти метрів, пижі фабричні, такі, як у вилучених у Губенка набоях. Ідентифікаційне обстеження зброї показало, що постріли зроблено з такої ж (такої, а не цієї) рушниці, як у Губенка. Криміналістична експертиза ствердила: на речах Нужного знайдено залишки комбікормів, а на речах Самійленка і Дерев'яного тих залишків не виявлено. Виходить, речі Нужного перевезено машиною Товкача (він перед цим розвозив комбікорми), а Самійленка і Дерев'яного чимось іншим. Чи, бува, не УАЗом? Якщо так, тоді вбивця — Пилипчук. Але ж він того вечора допізна був удома, і взагалі відтоді, як розрахувався на комбікормовому заводі і став працювати у райсільгосптехніці, знав лиш одну дорогу — з дому на роботу й назад.