Усе ніби виглядало щиро, правдиво, але за ці дні стільки всього почуто, побачено, що хоч-не-хоч, а закрадався сумнів: чи це не черговий обман? Справі могли зарадити тільки факти, але вони були, так би мовити, однобокі, свідчили проти Губенка і компанії.
— От що, Губенко, підіть до Ленкімнати, там о свіжі газети, журнали. Почитайте, а заразом подумайте гарненько. Надумаєтеся раніше, ніж ми вас покличемо, приходьте, розказуйте.
— Ви не арештовуєте мене?
— Поки що ні.
— А потім?
— Якщо все те, що ви сказали, правда, — ніхто вас не заарештує.
Коли Губенко вийшов, Скрипка, потираючи коліна, котрі крутив ревматизм, звівся і, похрускуючи суглобами, пройшовся по кабінету.
— Додасться нам роботи, он, додасться, — мовив невтішливо. — А в мене відпустка на носі. І путівкою в санаторій пахне. Уперше за багато років. Ні, як уже не таланить, то не таланить.
— Послухаємо, що скаже Яковенко. А може, це не так, — бадьорив слідчого Павло.
Яковенко тримався зовні спокійно навіть тоді, як Турчин, повільно виважуючи кожне слово, заговорив:
— Минулої нашої зустрічі я сказав, що не вірю жодному вашому слову. Тепер от нам вдалося роздобути факти, які викривають вашу брехню. Проте, перш ніж викласти їх перед вами, я востаннє звертаюся: може, все-таки розкажете, як воно було насправді?
Поки капітан говорив, Яковенко дивився на свої великі руки з товстими потрісканими пальцями. Не відірвав од них погляду й після того, як оперуповноважений змовк. Хіба що брови опустив нижче — ховав очі.
— Мовчанкою не відбудетеся.
— Все було так, як я розказував, — буркнув, не підводячи голови.
— Не так. Тої ночі, коли згоріла скирта, ви на річці не ночували. Чи, може, я наговорюю? Тоді скажіть, коли під'їхали пожежні машини?
— Я не бачив… Вони їхали верхньою дорогою.
— Однак із того місця, де ви перебували, палаючу скирту було добре видно. Чому ви не поїхали її гасити?
— Боявся, щоб не звинуватили в підпалюванні.
— Цей же страх погнав вас додому. Навіть сітки-плутанки зоставили в річці. Чи не так? А мотоцикла, який пхали два чоловіки, ви бачили?
На зарослій білим пушком шиї Яковенка заблищав піт — не краплинами, як то буває, а розлився відразу, ніби з чашки хлюпнули водою.
— І далі будете мовчати? Може, покликати Губенка, і хай він вам нагадає, як усе було?
Яковенко мовчав.
Запросили Губенка. Він якось приречено переступив поріг і зупинився, потім пройшов іще кілька кроків і сів. Його попередили, щоб говорив тільки тоді, як будуть звертатися безпосередньо до нього. У кімнаті повисла напружена тиша, бо Скрипка і Турчин не поспішали обзиватися. В капітана десь на денці серця заворушився сумнів: а що, коли Губенко зараз бовкне щось таке, що не вкладається в жодні рамки, переверне все догори дном?
— То що будемо робити, Губенко?
— Робіть, що хочете. Я сказав правду.
— Якщо він у всьому зізнався, то чого вам треба від мене? — подав голос Яковенко.
— Почути правду. А ви цього не хочете. Що ж, доведеться витрачати час. Скажіть, Губенко, що зробив Яковенко, коли побачив палаючу скирту?
Губенко, дивлячись собі під ноги, тихо промовив:
— Завів мотоцикла і поїхав додому. Сітки залишив у річці.
Яковенко важко зітхнув і встромив руку в кишеню, певно, хотів закурити, але згадав, де він, і витяг руку назад. Знову зиркнув на Губенка. Той сидів нерухомо і все ще дивився собі під ноги.
— Губенко, скажіть йому, що брехати вже не треба.
Той голови не підвів, попрохав:
— Розкажи, Артеме, як було насправді, бо тут таке закручується, що страшно подумати.
Очі Яковенка гостро заблищали.
— Хай би ви краще собі шиї поскручували, де тільки взялися на мою голову! — вигукнув. — Зроду-віку не був у міліції, а тут маєш…
— Давайте по суті.
Яковенко, проковтнувши слину, рівним голосом переповів усе, що вже чули від Губенка. Обом їм поставили ще кілька запитань і відпустили. Слідчий, почекавши, поки за ними зачиняться двері, промовив:
— Все-таки я вбивства з Губенка не знімаю.
— Мотиви?
— Ніяких мотивів. Поцілив випадково. Тільки ж як це довести? Висновки судово-балістичної експертизи вагомі, незаперечні, але… Ще хоч би якийсь доказ. Я так надіявся на Яківчука…
— Не панікуйте передчасно: може, йому вдасться роздобути щось вагоме. Він же дружинників підняв, помічників у нього — як ні в кого… Ви от порадьте, як нам вийти на спільників Товкача?
— А вони в нього були?