— Молодь як молодь, — знизав плечима Турчин.
— Нічого певного? Погано. Сходили б у кіно, на танці, згадали б парубоцькі роки.
— Таке скажете.
— А чого. Рано себе в старики записали. Я, коли вже на те пішло, в такому віці, як ви, ще парубкував. А ви знічуєтеся, коли вам говорять про танці.
Як вийшли од начальника, Мамітько штовхнув Турчина ліктем:
— Здає шеф…
— Нічого не здає, — заступився за Кіндратенка Турчин. — Просто настрій поганий.
— Останнім часом він став псуватися в нього дуже часто.
— Певно, тому, що ми стали працювати гірше.
— Все одно це не привід, щоб дутися, бурчати… Що не кажи, а старість дає про себе знати.
Турчин промовчав — розмова ця була йому неприємною. Коли Любі сказав про танці, очі її зробилися великими.
— Ти що, жартуєш?
— Які жарти? Я правду кажу. Дуже рано ми себе в старі записали.
— Ні, на тебе таки щось навіялося. А може, це треба для роботи? — глянула проникливо.
— Де від тебе дінешся! — Махнув безнадійно рукою. — Вгадала: для роботи.
— Так би й сказав. А то про молодість торочиш.
— Але ми з тобою й справді молоді. Ти на танцях не матимеш відбою од кавалерів.
… Танцмайданчик був у старому тінистому парку, що вклинився у містечко з півночі. Музика самодіяльного естрадного ансамблю, підсилена апаратурою, була така гучна, що Турчин дивувався, як її майже щовечора зносять любителі танцю. Очамріти можна.
Не встигли Турчини зайти на танцмайданчик, як до них підступив Володимир Мірошниченко. Він працював у міліції помічником чергового. Був у цивільному.
— І ви? — не приховував здивування.
— І ми, — посміхнувся Павло. — Прийшли згадати молодість…
Йому кортіло розпитати в Мірошниченка про тих, хто його цікавить, попросити, аби показав їх, можливо, з кимось познайомив, але, глянувши на Любу, яка скривилася від надто гучної музики, не став цього робити. Та все ж танцювати пішла. Після кількох танців до них знову підійшов розчервонілий Мірошниченко.
— Ну, як відпочивається?
— Порядок.
— Аби порядок.
Володя явно не знав, про що розмовляти з капітаном. А Турчин тим часом вдивлявся в різноколірний гамірливий натовп. Спитав:
— Ви Сашка Марченка знаєте?
— Хто ж його не знає. Корчить із себе принца датського. Він тут. Гляньте — третій зліва від отого чорного патланя. Бачите?
— Бачу.
Хлопець як хлопець: у сірому костюмі, білій сорочці з розстебнутим комірцем, у роті, як і в багатьох, димить цигарка, поверх голів дивиться кудись у темряву парку. Довкіл нього гомонять, а він мовчить.
— А патлань що за один?
— Іван Зозуля. Шофер автопідприємства.
— Вони друзі?
— Як вам сказати… Не відвертаються один від одного, але й особливої симпатії один до одного не виявляють.
— Певно, і Віктор Моргун вам відомий?
— А чого ж. Помітили оту пишну білявку? Біля неї в рябому піджаку — Моргун.
— А з ним Марченко дружить?
— З цим трохи є. Якщо відверто, хлопці до Марченка не дуже горнуться. Хоча дівчата липнуть — грає в оригінальність, а їм такі подобаються.
Коли прозвучали перші звуки вальсу, Мірошниченко, ніби здогадавшись, що капітанові треба побути самому, запросив Любу. Вона жартома погрозила Павлові пальцем: була певна, що то він підмовив свого молодшого колегу до цього.
Сашко Марченко, як і раніше, димів цигаркою і поглядав на всіх спогорда. Худорлявий, крутолобий, із рівним носом. Густі широкі брови, що зрослися на переніссі, надавали вугластому обличчю похмурого вигляду. Не таким уявляв парубка Турчин. Був на особливому обліку в дільничного, скуштував арешту за дрібне хуліганство. Скоріше це можна було подумати про Моргуна: одягнутий строкато, чуб спадав аж за комір, а рот не затуляв і на хвильку. Як вів свою партнершу до перил, то безцеремонно всіх розштовхував, а завбачливі самі давали йому дорогу.
— Саш, як тобі Сонька? — підморгнув Вітька в бік білявки.
— Мішок м'яса, — не повернув голови Марченко.
— Хочеш, я тебе познайомлю з цим мішком?
— Сам жуй.
— Перебираєш харчами.
— Я не собака, аби кидатися на м'ясо.
Вітька голосно зареготав.
«Ні, в такого не здригнеться рука. Для нього що людина, що тварина, що рослина — однаково».
Вибравши зручний момент, капітан спитав у Мірошниченка:
— Володю, ви не пам'ятаєте, за що Марченко отримав вісім діб арешту?
— Із дружинниками поскандалив. Прийшов на танці під мухою, один із дружинників щось сказав йому, певно, зробив зауваження, а він обізвав його… Ну, і пішло… Виявляється, той, що чергував у дружині, колись працював у м'ясному магазині і не доважив Сашковій матері м'яса.