— І чого ти, Вітьок, такий скопідон? — скривилася Тоня. — Ти ж не жебрак.
— Розтратився… Що вчора розтратився. Ти вже забула?
— Не пригадую. Хлопці брали — це точно. Ванько банку приніс…
— Гаразд, завтра викладусь на всі сто, — Моргун рішуче тріпнув патлами.
— Згода. Почекаємо до завтра. А зараз — танцювати, — Тоня підхопила Збучека під руку й повела на танцмайданчик.
«Дівка з норовом. Такій пальця в рот не клади, — подумав Мірошниченко. — А хто такий Ваиько? Чи не Іван Зозуля? Він один із цієї братії вміє водити машину».
Коли Тоня й Збучек підійшли до майданчика зовсім близько, Моргун презирливо скривився:
— Ото роги й копита. — І враз, повернувшись до Мірошниченка: — А що, Сашко й справді в міліції на гачку?
— Лихо його знає… Може, щось і є. Цим ділом займається карний розшук.
— Темниш, паря. А ще в друззя набиваєшся. В такій формі, дорогий, полька не піде. Так що — адью!
Мірошниченко тільки безпорадно кліпнув очима.
Вислухавши Мірошниченка, Турчин сказав:
— Не так уже й погано. Але, прошу мене правильно зрозуміти і не гніватися: діяли ви, м'яко кажучи, не зовсім пристойними й достойними для міліціонера методами.
— Маєте на увазі горілку? Так то ж був тільки тактичний хід.
— В нашій роботі ніяких недозволених ходів робити не можна. Запам'ятайте це раз і назавжди. Безперечно, я теж дав маху. Треба було нам все обмізкувати, а то випустив вас, як із мішка. Хоча — з бідою не знатимешся, то й добра не знайдеш. Ви тепер краще знаєте цих чотирьох. Коли уявити, що серед них є злочинці, то хто? Поспішати з відповіддю не треба.
Не підводячи голови, Володимир тихо сказав:
— Датський принц, ну, й Моргун.
Турчин ждав од сержанта більшого.
— Піддалися емоціям, Володю. В нашому ділі треба, щоб серце було гаряче, а розум холодний. Здається, так говорив Дзержинський? Коли ж те й друге гаряче, або навпаки — можна наламати дров. Марченка доведеться зі списку потенціальних злочинців викреслити. Вас це дивує? Даремно. Найперша тому підстава — злочинців було кілька, а він ні з ким близько не зійшовся. Чи, може, є в нього добрі приятелі?
— Я придивлюся ще.
— Добре, придивіться. Вам упала в очі його нахрапистість. Бувають серед злочинців такі типи. Однак, здається мені, злість Марченкова йде від образи, від недовіри до людей. Він дуже вразливий. Згадайте, як із дружинником вчинив? Моргун. Цей, із усього видно, балаболка, але балаболка слизька. Я мало вірю, що він причетний до злочинів, але придивитися до нього пильніше не завадить. А хто такий Іванко, ми дізнаємося легко, якщо вони випивали в людних місцях. Можливо, то Іван Зозуля — саме той, хто нам потрібен. Дівчина його курить?
— Ще й як смалить!
— Нам треба роздобути недопалки «подруг» Збучека, Моргуна й Зозулі. Добре було б, якби вдалося взнати, хто з цієї компанії бував у Омельчука, Сашкового дядька, і там міг побачити ломика, яким скручено замок на ларку.
— Я постараюся.
— Надалі будьте обережні, без погодження зі мною нічого не затівайте. І ще одне. Я через лупу уважно оглянув обидва недопалки. Не знаю, що скаже експертиза, але певен — вони належать різним людям. На тому, що знайшли неподалік ларка, де стояла машина, зубів не знати, а на Тониному сліди від них дуже виразні. Ви не помітили — Тоня, як курила, хвилювалася?
— Наче поводилася нормально. Точно, правда, не скажу.
— Погано. Ех, якби ми знали, якою вона була тоді…
— Дав маху, — зітхнув сержант.
— Вам те здалося дрібницею. Тільки в нашій роботі дрібниць не буває. Запам'ятайте це назавжди. Адже віднині ви входите до слідчо-оперативної групи і від чергування звільняєтеся.
Мірошниченко схопився зі стільця.
— Спасибі за довір'я!
Турчин ледь схилив голову й посміхнувся краєчками губів: молодий, зелений. Сам таким був. За Володимиром зачинилися двері, капітан пройшовся по кабінету. В нього зроджувалося відчуття, ніби нарешті натрапили на слід злочинця. Але радості було мало, дуже вже довго шукали той слід.
Ще того дня, як обікрали ларьок, Павло подзвонив до обласного управління і поцікавився, чи не сталося подібного в сусідніх районах. Дзвонив і пізніше, а вчора ще раз переговорив із районами і дізнався, що в одному з них за три дні до того, як у Сухій Волі було вчинено напад на хлопця, якийсь «газик» в одному колгоспному дитячому садку поламав штахет. Машини не шукали, хоч і знайти було не так важко: на клумбі зосталися сліди від коліс, а на поламаних штахетинах — відпрацьоване мастило, фарба. Клумбу вже встигли перекопати, поламані штахетини спалити у плитці. Пригоду, зважаючи на її дріб'язковість, не зареєстрували.