Сидоренко сидів за столом, хмурив брови і незмигно дивився на двері, ніби чекав когось. Оперативникам ця мовчанка починала обридати, вони почали перешіптуватися. Лиш Мамітько, примостившись біля приставного столика, замислено розглядав свого блокнотика, зрідка щось записуючи до нього. Сивокінь, чи то для того, щоб звернути на себе увагу, а чи в горлі зашкребло, кашлянув, а далі й зайшовся кашлем. Начальник зворухнувся, глянув на слідчого.
— Що, товаришу капітан, застудились? — посміхнувся не зовсім привітно.
— Певно ж…
— Поставте на ніч гірчичники і випийте липового чаю. Кажуть, допомагає. — Мовив уже серйозніше: — А скликав я вас для того, щоб підсумувати нашу роботу. Не знаю, як на кого, а на мене — зроблено немало. Проте зібрати первинний матеріал — це ще не все. Це півділа, а то й менше. Треба його систематизувати, проаналізувати, зважити всі «за» і «проти», аж тоді доходити висновку. Грунтуючись на висновку, можна будувати версію.
«Він що, зібрався нам лекцію читати? — дивувався Турчин. — Не інакше як не знає, з якого боку підступити до справи, от і дзвонить».
— Але перш ніж зробити висновок, давайте подивимося конкретно на те, що ми маємо. — Начальник на мить замовк, кинув погляд на папір, який лежав перед ним. — Правда, про першу крадіжку знаємо мало, зате щодо другої — трохи є. Хоч, якщо відверто, то доброї зачіпки нема. Килими на горищі в того п'яниці? Не те. Нам треба думати, як можна непомітно винести з квартири стільки речей. З Самійленками легше. Тут у злодіїв спільницею була ніч. Можна, як робить припущення товариш Турчин, речі повикидати через балкон, можна і винести через парадний вхід, а от у Нужних… Погодьтеся, тут є над чим подумати. Винесли чи вивезли? Товариш Іваненко на дні яру знайшов свіжі сліди. Він твердить, що яром можна пройти непоміченим. Я підтримую його. Та й не тільки я. Противників цього варіанту не бачу. Але в нас є ще й інший варіант — крадене вивезли. І справді, хіба багато треба для того, щоб вискочити з воріт і вкинути речі в машину? Дві-три хвилини. Зрештою, проімітуємо. Якщо вкрадене вивезли машиною, то цілком можливо, що саме тією, яка стояла на вулиці, по сусідству з Нужним, — між дев'ятою й десятою годинами. Сподіваюся, товаришу Турчин, до завтра ми будемо знати, що то за машина? До пошуків підключіть автоінспекцію. До речі, чому нема старшого автоінспектора?
— Я вже вам доповідав, — Мамітько різко шарпнувся, здається, хотів підхопитися на ноги, але передумав. — Він на місці шляхово-транспортної події.
— Я ж вам казав: викликати!
— Але…
— Ніяких «але»! Товаришу капітан, ви мене зрозуміли, що від вас вимагається?
— Так. Тільки ж тут таке… що за сьогодні можна і не знайти. Товариш Кіндратенко вас характеризував як працівника вдумливого, енергійного. Сподіваюсь, характеристика об'єктивна?
— Не знаю, — дратувався Турчин.
Оперативники сиділи з опущеними головами: згадка про їхнього колишнього начальника (всі вони службу починали при ньому), зродила в їхніх серцях смуток. Не так проводив оперативки Кіндратенко. Він більше слухав, ніж говорив, а вже як говорив, слова його, мов цвяхи, засідали в голові і непокоїли до того часу, поки їх не позбудешся. А цей…
— Ви розумієте, — сказав Сидоренко, — що не можна пошуки обмежувати однією машиною. До воріт могла підскочити й інша. А ту, що стояла неподалік од місця події, треба розшукати, аби дізнатися, чи шофер її нічого не помітив. Не міг він нічого не бачити.
— Як відомо, з квартири Нужних було винесено вісім килимів, — озвався Сивокінь. — На горищі в Яцкевича знайдено лише три. Чим таке пояснити?
Сидоренко зиркнув на слідчого. Всі насторожилися, чекаючи різкого зауваження. Проте начальник стримався.
— Пояснень можна знайти сотню. У злодіїв чи злодія була домовленість із шофером під'їхати на певний час, але до цього часу вони не встигли впоратися з усім. Машина поїхала, хтось зостався й поховав килими, сподіваючись перенести їх у надійне місце вночі. Друге. Щоб укинути в машину все крадене — загайно. Третє. Підкинули на горище, щоб скомпрометувати п'яницю й спрямувати слідство по неправильному шляху.
— А ви не припускаєте, що злодієм міг бути Яцкевич?
— Припускаю. Тільки подумайте: якби він, хай не сам, хай іще вкупі з кимось, обікрав квартиру, то, окрім килимів, ми знайшли б іще щось. А потім… Я трохи знаю п'яниць: якби у Яцкевича завелися гроші, він би давно цмулив…
«А в нього таки є олія в голові», — вже привітніше глянув на Сидоренка Павло.
— Щоб прояснити все з цим Яцкевичем, треба встановити, де він був сьогодні вночі і вдень, з ким зустрічається, дружить. І останнє, на що маємо звернути найпильнішу увагу: хто міг і в Самійленків і в Нужних украсти і підробити ключі. Треба придивитися до людей, які їх оточують, не минати й найближчих друзів. Мені здається, що обидві квартири обкрадено одними руками. В мене все. Може, хто щось має? Капітане Турчин, ви будете займатися справою, то невже нічого не скажете? Невже вам усе ясно?