Сірий не витримав напору й, нарешті, захряснув свій записник.
— Прекрасно, — сказав він. — Але для офіційного протоколу я мушу поставити вам іще одне запитання. Детективе, ви були головним слідчим у цій справі. Ви збиралися зайти до клубу, щоб розпізнати двох дуже небезпечних підозрюваних, що їх ви вважали винними в убивстві детектива Тайєра. Чому ж ви не викликали на підмогу спецзагін?
Кілька секунд я мовчала, заскочена зненацька. Викликати на підмогу спецзагін було стандартною процедурою, передбаченою статутом, і я її не виконала.
Я розкрила була рота, але цієї миті в розмову втрутився мій шеф.
— Це я дозволив їй продовжувати операцію.
Я глянула на Кіна, ледь приховуючи подив. Він теж глипнув на мене, немов кажучи виразом свого обличчя: «Стули пельку й мовчи».
— Я дійшов висновку, що ми не мали часу чекати, тому й дав добро діяти відповідно до обставин, що склалися, — провадив Кін. Після цього він підвівся, підійшов до дверей і розчинив їх, даючи Сірому та Синьому зрозуміти, що зустріч закінчено.
— Моєму детективові час братися до роботи, — пояснив він.
— Дякую за підмогу, мій укоханий шефе, — промовила я, коли за гівнюками з адмінвідділка зачинилися двері.
— Нема за що. А ви з напарником — герої. І так думаю не лише я, а й кожен коп нашого відділка, який себе поважає, — сказав лейтенант, знову сідаючи у свій фотель. — І взагалі — хай ідуть у сраку ці вилупки з адмінвідділка.
Розділ 61
Коли я виходила з кабінету Кіна, на мій стільниковий потелефонував напарник.
— Ці смердючі щури вже вийшли з приміщення? — поцікавився Майк.
— Двоногі щури — так, вийшли, — відповіла я.
— Зустріньмося й перекусімо в «Пайперсі», — запропонував Майк. — Я пригощаю.
Я доїхала до ресторану «Пайперс кілт», що на 231-й вулиці в Кінґзбріджі, десь хвилин за двадцять. Улюблена забігайлівка копів та працівників прокуратури Бронксівського району була радше баром, аніж рестораном, причому з неймовірно смачними гамбургерами. Була тільки десята тридцять ранку, тому заклад стояв іще майже порожній — за винятком мого напарника, що сидів, забившись у кабінку в найдальшому закутку. Умостившись за стіл, я цокнулася своєю пляшкою дієтичної кока-коли з пляшкою «Гайнекена», що її тримав Майк.
— Як твоя голова? — спитав він.
— Так, як ти й сказав, друже мій: ураження м’яких тканин, — відповіла я, стенувши плечима. — І як винагороду за талан я мушу тепер носити оцю чепурненьку пов’язочку.
Майк посміхнувся.
— Як ти гадаєш, що ті чуваки з адмінвідділка напишуть у своєму звіті?
— Не знаю, — сказала я. — Я надто заповзято огризалась і підколювала їх, щоб зробити якийсь реалістичний висновок. Мабуть, у найгіршому випадку я дістану догану за недотримання інструкції, згідно з якою я мала викликати спецзагін. Упевнена, що комісар не буде сильно на нас наїжджати, враховуючи ту неймовірну швидкість, із якою ми розгребли для нього цю купу лайна.
— Та отож, — погодився Майк. — А я про це й не подумав.
Офіціантка принесла нам чізбургери та булочки з маслом.
— Ой, а тут і бекон? — сказала я, з посмішкою глянувши на свою тарілку. — Майку, не треба було замовляти.
— За тебе, напарнице, — мовив Майк, підіймаючи пляшку з пивом. — Додаткову милю для схуднення після бекону пробіжу замість тебе я.
— Я так удячна тобі, напарнику, — сказала я, наминаючи неймовірно смачний чізбургер. Не знаю, може, то на мене так вагітність подіяла, але раптом я відчула вовчий апетит. Жодного разу відтоді, як вісім місяців тому я кинула палити, їжа не видавалася мені такою смачною, як зараз. — Не пам'ятаю, подякувала я тобі чи ні, — вела далі я, запихаючи в рот черговий шмат бекону. — Дякую, що врятував мені життя там, у депо.
— Облиш, Лорін, — відказав Майк, тицьнувши пляшкою в мій бік. — Ти прикриваєш мене, я прикриваю тебе. На мою думку, відділ поліції — це ти і я. Пам'ятаєш оту рекламну вставку про Лас-Вегас? Що відомо нам двом — не відомо більше нікому. До речі, хотів тобі дещо показати.
Майк поставив свою пляшку й узяв із сусіднього стільця якісь папери.
Навіть у напівтемряві ресторану я помітила, що то були роздруківки. Щойно я побачила численні рядочки цифр, як чізбургер у моєму роті вмить перетворився на дерев'яний цурпалок, политий кетчупом.
— Я знайшов оце вчора у факс-апараті, — пояснив Майк. — Телефонна компанія чомусь знову прислала копію роздруківки місцевих телефонних дзвінків Скотта. Як тобі, га? Ця роздруківка майже аналогічна тій, що ти поклала мені на стіл, от тільки на ній повсюдно — твій телефонний номер.