Мною заволодів якийсь первісний тваринний інстинкт, і я не стала цьому інстинктові опиратися. Хіба ж не в цьому полягає одна з основних принад сексу? Ми зриваємо з себе одіж, наші комплекси, наші стримувальні чинники — усі суспільні умовності. Усе набуте за тисячу років цивілізації — уявлення про добро та зло, — геть усе викидається у вікно на вулицю, і ми повертаємося до свого тваринного єства. Секс — це істина, схована під нашаруваннями брехні. Ми — живі істоти, ми стогнемо, кричимо, шаленіємо!
Якраз перед величною кульмінацією — а вона справді була величною! — я розплющила очі й подивилась на вродливе обличчя Пола наді мною. Потонувши в сіро-синій глибині його очей, я раптом збагнула.
Це було як офіційне підтвердження.
Як посвідчення того, що ми знову повернули собі одне одного.
Розділ 67
— Господи, Лорін, — видихнув Пол, знесилено хекаючи поруч зі мною. — Який біс у тебе вселився? Ну й цицьки ти собі наростила!
— Знаю, — сказала я, грайливо довбонувши його в груди. — А тепер розкажи мені ще раз отой прикол про потрійну зарплатню.
— Основний прикол полягає в тому, що це — зовсім не прикол, — відповів Пол, уп'явшись очима в стелю. — Як це зазвичай буває? Ти ішачиш день при дні, втягнувшись у нескінченну гонитву за недосяжним. І раптом — раз! Тобі випадає шанс. Навіть потрійний шанс.
Перекотившись на мій бік, Пол цьомкнув мене в живіт.
— Слухай, а про ім'я ми так і не подумали. Ти маєш якісь пропозиції? — спитала я.
— Ну, скажімо, Еммеліна, — відповів Пол. — Звучить трохи понтувато й офіційно, але якщо донька матиме хоч наполовину таку царствену зовнішність, що й її матуся, то це ім'я їй чудово пасуватиме. Окрім того, треба ж їй мати хоч якусь перевагу над однолітками в дитсадку!
— Еге ж, — сказала я. — Бачу, що ти над цим уже встиг подумати. А ти не подумав, що може бути хлопчик?
— Гм, — замислився Пол. — Побачимо. Тоді найкраще підійшло б ім'я Мелвін — як ти гадаєш, добре звучить? А ще я завжди був небайдужим до імені Корнелій. А скорочено це ім'я звучало б як «Корні», тобто сентиментальний. Що скажеш?
— Це ти в нас сентиментальний, хлопчику мій, — зазначила я та грайливо полоскотала Полові живіт.
Він захихикав та сів у ліжку.
— Тепер ми матимемо купу вільного часу! І не будемо заощаджувати на мийці автомобіля! — вигукнула я, весело розсміявшись. Отакі вже ми були з Полом — несерйозні й шалапутні.
— Ха-ха, дуже смішно, Лорін, — сказав Пол. — Я цілком серйозно. Ти, нарешті, зможеш кинути свою важку й нікудишню роботу.
Я здивовано витріщилася на нього. Досі Пол завжди підтримував мої кар'єрні амбіції. Невже це він серйозно?
— Я ніколи цього раніше не казав, бо знав, наскільки важливою є для тебе робота поліціянтки, — вів далі Пол. — Але ж тепер розсудімо спокійно та розважливо. Ну, по-перше, фактично необмежений робочий день. Постійна загроза загибелі. Запах смерті. Ти ніколи не бачила в дзеркалі, якою виснаженою ти часом повертаєшся додому? Це просто якийсь жах, кажу тобі. Я ненавиджу твою роботу. І завжди ненавидів, чесно кажучи. Вона просто виїдає тебе зсередини.
Я уставилася перед собою, пригадавши останню конфронтацію з напарником Майком Ортісом. Мабуть, Пол таки мав рацію. Я любила свою роботу, але сім'я — важливіша. І я довела це впродовж останнього тижня.
— Може, ти й маєш рацію, — нарешті сказала я. — Це те, про що ми завжди мріяли. Ти, я та наша дитина. І ось наша мрія здійснилася. Це… це просто клас! Просто фантастика! Сюр! Еге ж?
— Ти для мене — все, — мовив Пол зі слізьми в очах. — І завжди була. Ця пропозиція щодо роботи… Це просто пропозиція. Я зроблю так, як ти забажаєш. Ми можемо переїхати. А можемо залишитися — як хочеш. Я можу навіть покинути свою роботу — якщо ти забажаєш.
— Ну що ти, Поле, — сказала я, витираючи йому очі. — Хіба ж ти не здобув свій омріяний шанс?
Розділ 68
Коли наступного ранку я прийшла на роботу, то робочий стіл Майка був порожнім. Я поцікавилася в боса, куди подівся мій напарник, і Кін нагадав мені, що полісменові, який потрапив у перестрілку, належить двотижнева відпустка.
Коли я сіла за стіл, то почуття провини за мою огидну поведінку з Майком ножем вразило мене в серце. Що ви на це скажете, га? Знаючи, що Майкові й так нелегко, що він — людина надзвичайно вразлива й емоційно, і психологічно, я, втім, погрожувала йому. Нікудишній з мене партнер. Нікудишній друг.