– А Микита?
– Я привезу його додому сам. Мені треба з ним поговорити і владнати справи з потерпілим. Та не хвилюйся ти так! Усе буде добре!
– А гроші?
– Я ж сказав, що завезу Микиту додому. Приготуй нам по чашечці чаю. Добре? – Ден підбадьорливо підморгнув Вероніці.
Вона бачила Микиту на задньому сидінні міліцейської машини. Навмисно пройшла повз, немов не помічаючи переляканих синових очей за склом. Він провів поглядом матір, яка сіла в таксі й кудись поїхала.
Микита не міг бачити, що за ним спостерігає з вікна клубу ще одна людина. Тимур задоволено всміхнувся. Він зробив усе, щоб на пакетику з порошком не залишилися відбитки його пальців. Тепер можна зітхнути спокійно: Микита не потривожить його сестру…
Щойно зачинивши за Деном двері, Вероніка без стуку увірвалася до синової кімнати.
– Це правда? – спитала вона в Микити.
– Що ти маєш на увазі? – запитав він спокійно, ніби нічого не трапилося.
– Ти вживаєш наркотики?! Ти наркоман?! Дивись мені в очі й відповідай! – зажадала вона. – І не здумай мені брехати! Брехнею я вже сита по горло!
– Мені підкинули той пакет із порошком.
– Хто й навіщо?
– Звідки я знаю?! – роздратовано відповів Микита. – Може, це зробив той хлопець.
– У якого ти вкрав телефон… – сказала Вероніка. – Навіщо ти взяв чуже? У тебе є свій. Мій син злодій і наркоман?
– Я не злодій! І я не крав той телефон! Мій розрядився, я забув його поставити вчасно на зарядку, попросив у нього зателефонувати, він не дав. Тоді я сам узяв у нього з кишені телефон, щоб подзвонити, а він поліз у бійку. Що я мав робити? Чекати, поки він мені морду наб’є?!
– І вітрина в барі сама розбилася?
– Це вийшло випадково, у бійці.
– Ти мені не відповів на основне моє запитання: ти вживаєш наркотики? Ти їх нюхаєш, ковтаєш чи колеш у вену? – не відступалася Вероніка.
– Я не наркоман! – раптово закричав він. – Не наркоман! Не наркоман! Не наркоман! Усе зрозуміло?!
– Не кричи на матір! – спалахнула Вероніка. – Я тебе витягла з міліції за немаленькі гроші! Тебе могли запроторити за ґрати!
– Ну й нехай би запроторили! Хто тебе просив втручатися?! Я просив? Ні, не просив. Тоді навіщо ти мене витягла? Щоб потім усе життя дорікати?
– Микито, – сказала Вероніка, – давай обоє заспокоїмося. Я розумію, що ми пережили стрес. Але я – твоя мати, і я хочу знати правду. Покажи мені свої вени, щоб я заспокоїлася, – попросила Вероніка. Вона підійшла до сина, узяла його за руку й спробувала закатати рукав сорочки. Микита так різко відсмикнув руку, що Вероніка мало не впала.
– Не смій мене контролювати! – закричав він у гніві. – Я не маленький хлопчик, щоб мені підтирати дупу! Дай мені спокій! Вийди з моєї кімнати!
Вероніка від несподіванки зробила кілька кроків назад. Таким Микита ніколи не був. Вона хотіла щось сказати, але не змогла. Плачучи, вона вибігла з кімнати.
Розділ 54
Аркадій зібрав групу моделей у повному складі. Він обвів усіх дівчат поглядом, задоволено потер руки.
– Та-а-к! Справи наші йдуть непогано, – сказав він, звертаючись до дівчат. – А ви, як я бачу, трохи втомилися.
Дівчата зашуміли, закивали головами.
– Я теж не гуляю, – продовжив Аркадій, – займаюся документацією, оформленням віз та іншими формальностями. І ось що я вирішив. Я вам дам два тижні відпустки.
Його останні слова заглушили оплески й схвальні вигуки.
– Почекайте! – Аркадій підняв руки вгору, і всі притихли. – Я ще не все сказав. Відпустка – це повноцінний відпочинок, але не час для обжерливості. Я вивісив список тих, хто може забути про це й примудритися набрати вагу. «Списочники» повинні з’являтися тут для контролю ваги кожні три дні.
Дівчата невдоволено зашуміли.
– І ще. Сходіть у поліклініку і принесіть довідки про те, що ви не ВІЛ-інфіковані. У мене все, – закінчив Аркадій і пішов, щоб не чути обурені вигуки моделей, які й так уже проходили медогляд.
Ніхто не помітив, як зблідла Діана від новини. Слова Аркадія були для неї несподіванкою й справили ефект бомби, яка раптово розірвалася просто під ногами. «Кінець! Це мій кінець!» – майнула в неї думка перед тим, як усе навколо закрутилося й Діані стало зле. Аркадій приніс нашатирний спирт, поводив відкритим флакончиком у Діани під носом.
– Не жартуй так більше, – сказав він Діані. – Ось якраз тобі не треба читати список. Іди додому, відпочивай та їж, що заманеться. Тобі точно не загрожує зайва вага.
У поліклініку Діана їхала з невиразною надією. Вона знайшла кабінет, де аналізи на ВІЛ-інфекцію можна було здати анонімно. Не знаючи, на що сподіватися, вона трохи заспокоїлася, покидаючи кабінет. Бувають же випадки, коли в лабораторії переплутуються аналізи або прізвища. Колись вона читала в пресі, як неправильно зробили аналізи й цілком здоровій людині поставили страшний діагноз…