Діана чомусь перестала відповідати на дзвінки. Уранці вона, як зазвичай, прислала Микиті СМС-повідомлення, а ввечері не зателефонувала. Він не міг знайти собі місця. Пішов до медсестри й попросив заспокійливе. Микита набирав номер Діани цілий вечір, але в неї був вимкнений телефон. Цілу ніч він не стулив очей, намагаючись їй додзвонитися. Уранці лікар застав його за цим же заняттям.
– Ви знали, що у вас гепатит? – запитав лікар.
– Здогадувався, – відповів неуважно й байдуже Микита. Скажи йому зараз, що в нього найважче й невиліковне захворювання, він відреагував би так само.
– Я призначу вам лікування.
Лікар говорив щось іще, але до свідомості Микити його слова не доходили. Йому потрібно було терміново дізнатися, де Діана, чому вона мовчить і що з нею трапилося. Він не мав номера телефону Тимура, той нікому його не давав, але тільки брат Діани міг знати, де вона. Коли лікар пішов, Микита заметушився й почав збиратися.
– Ти куди? – запитав Ян, який після перенесеної ломки майже постійно лежав у ліжку.
– Скоро повернуся, – сказав Микита. – Прикрий мене в разі чого.
Тимура в клубі не було, Сеня сказав, що він прийде на роботу десь о другій дня. Микита пішов погуляти містом. Зривався сніг, дув пронизливий холодний вітер і обпікав обличчя. Микита підняв комір курточки, засунув руки в кишені, але це не врятувало від холоду, який пробирав до кісток. На Микиті була осіння легка курточка, бо зимової взагалі не було. Чи знає про це мати? Напевно, варто зізнатися їй у тому, що він обміняв свою теплу куртку на «фен».
Між двома кіосками на автобусній зупинці Микита знайшов захищене від вітру місце. Він дістав із кишені телефон і вкотре набрав номер Діани, але її мобільний досі був вимкнений. Знову і знову натискав кнопку виклику, сподіваючись почути ангельський голос. Незабаром телефон розрядився, і Микита так голосно і брудно вилаявся, що люди на зупинці подивилися в його бік із побоюванням і відійшли подалі. Нікому до нього не було діла. У кожного свої проблеми, мрії, цілі, а в нього одна – доза… І все-таки куди зникла Діана?
Микита кивком голови відкликав Тимура вбік.
– Де Діана? – запитав Микита.
– А ти не знаєш?
– Знаю, що вона поїхала на пару тижнів у справах. Учора її телефон перестав відповідати. Це ти її накрутив проти мене? – прошипів Микита, наступаючи на Тимура.
– Ні, це ти її десь заховав, – сказав крізь зуби Тимур. – Чортів наркоман!
– Усе! Досить! – Микита, важко дихаючи, підняв руки вгору й відступив. – Давай поговоримо по-чоловічому. Так, я сволота, я наркоман і визнаю, що не гідний навіть однієї волосинки з її голови. Але я хочу змінитися, стати нормальною людиною, тому сам пішов на лікування.
– Таких, як ти, треба відстрілювати, а не лікувати! – сказав Тимур, блиснувши очима.
– Можливо, але зараз мова не про те. Мене цікавить, де Діана.
– Мене теж це цікавить, – сказав Тимур. – Вона поїхала з міста, так мені сказала, а на днях зателефонував з її роботи Аркадій, поцікавився, де вона. Я подумав, що це розіграш, і поїхав до нього в офіс. Аркадій сказав, що дав усім дівчатам відпустку на два тижні, щоб вони відпочили й принесли медичні довідки. Уже всі принесли, а від Діани ні слуху, ні духу. Аркадій дзвонив їй, але вона не бере слухавку. У той же вечір мені, як завжди, Діана зателефонувала сама. Я відразу ж розповів, що її шукає Аркадій, і запитав, чому вона мене обдурила. Вона розсміялася й сказала, що їй треба було перед поїздкою відпочити й трохи скинути вагу. Діана не хотіла, щоб їй заважали, і поїхала на відпочинок сама.
– Ти нічого дивного не помітив?
– Тільки те, що Діана раніше без мене не те що на відпочинок – на річку сама не ходила, – сказав Тимур.
– Цікаво, – всміхнувся Микита й стенув плечима. – Може, вона виїхала на відпочинок із кимось?
– Можливо. Цілком можливо, що вона зустріла порядну людину, – сказав Тимур із прихованим підтекстом, від чого обличчя Микити спотворила гримаса злості. – Але дивно те, що до цього Діана нічого від мене не приховувала. У нас одне від одного не було секретів.
– Тільки той, що ти ніякий не офіціант, а барига, – Микита єхидно хихикнув.
– Ти теж далеко не кришталево чиста людина, – зауважив Тимур. – Я не здивуюся, якщо дізнаюся, що сестра зустріла гарного хлопця і, щоб ти від неї відчепився, вирішила з ним усамітнитися.
Микита скипів.
– Ти, Кульгавий! – сказав він і схопив Тимура за барки. – Не смій!
– А то що буде? – Тимур чіпкими сильними руками стиснув його тонкі руки.
– Коли ти з нею востаннє розмовляв? – запитав Микита. Його руки були затиснуті так, немов потрапили в металеві лещата.