Захар Єфремович якийсь час перебував у прострації, поки його не осінила думка. Вона була несподіваною, як грім серед сонячного безхмарного літнього дня: ці стіни не були зігріті простим людським теплом, любов’ю й дитячими голосами. Весь будинок був просочений тваринним сексом, криками жінок від бурхливих оргазмів і бажанням мати побільше грошей. У ньому ніколи не горів вогонь кохання, який зігрів би стіни краще за цей камін. Від таких думок неприємно защеміло в грудях. Тільки зараз одному собі він міг признатися, що був маріонеткою в руках красивих, але жадібних жінок, які, цілком можливо, і стогнали в ліжку не від задоволення, а від передчуття, що отримають від нього кругленьку суму або відпочинок на островах. Як вони називали його позаочі? «Грошовий мішок»? Чи «товстий гаманець»? Захар Єфремович нервово розсміявся. Можливо, у нього є роги? Треба підійти до дзеркала й уважно себе роздивитися!
Коли істеричний сміх минувся, Захар Єфремович згадав про Вероніку. Це зустріч із нею перевернула все в його житті. Було відчуття, що він досі ходив в одязі навиворіт, усі бачили це й мовчали, а тепер вдягнувся правильно. Вероніка змогла зберегти свою чистоту, свіжість і щирість. Вона зовсім не схожа на інших його жінок. І нехай вона одягнена в дешевий турецький одяг, але він побачив блиск у її очах, який був не від вигляду зелених купюр, а від зустрічі з ним. Вона така добра й наївна, як дитина, хоча й працює лікарем. Здавалося, роки мало її торкнулися й вона залишилася тією самою синьоокою дівчинкою, яку він колись зустрів у селі. Тоді він був молодий і дурний, але тепер… Тепер він не віддасть її нікому. Ну і що з того, що вона заміжня? Щасливі жінки не зраджують своїм чоловікам. Вона довірилася йому, потягнулася назустріч, і він не має права вдруге не виправдати її надій. Потрібно зробити все, щоб вони були разом. Вероніка – саме та жінка, яка йому потрібна. У ній чудово поєднуються краса, лагідність і доброта. Вона знає, що таке справжнє почуття, перевірене часом. Стільки років пролетіло, а вона не забула його, значить, почуття ще не згасли. Він зможе її любити, не буде пропадати ночами у своєму клубі, а поспішатиме додому, до неї. Вероніка зігріє теплом своєї любові і його серце, і стіни цього будинку. А ще… Ще вона стане матір’ю його дітей. Вона буде гарною матір’ю, і в будинку (нарешті!) буде шумно від дитячого крику…
Захару Єфремовичу від збудження стало спекотно, у роті пересохло. Він майже побіг до холодильника, де в склянці був приготований для нього Аліною свіжий апельсиновий сік. Він залпом випив холодний напій, віддихався, кинув погляд на настінний годинник. Було за північ, а він забув подзвонити Олександру Івановичу.
– Вибач, друже, – сказав Захар Єфремович, набравши потрібний номер. – Спиш?
– Якщо говорю з тобою, то вже ні, – відповів сонний голос у трубці.
– Пробач, друже, що так пізно…
– Кажи, що сталося.
– Хотів дізнатися, як там мої підопічні.
– Через це ти мене розбудив?
– Я просто загубився в часі, – пожартував Захар Єфремович. У нього був гарний настрій, і щоб день закінчився на мажорній ноті, він просто зобов’язаний був поговорити з Олександром Івановичем. – Як вони?
– Дівчисько йде на поправку, її скоро випишуть.
– Потрібні ще гроші?
– Поки що ні. А ось у хлопця проблем більше. Днями йому зроблять другу операцію.
– Я ж оплатив той колінний протез чи як його там…
– Йому знадобиться тривалий час для реабілітації, – продовжив Олександр Іванович, – якийсь час він повинен буде ходити на милицях.
– Я куплю йому найсучасніші гарні милиці!
– Не в цьому річ. Він працював на будівництві плиточником, тепер у нього нога не буде повністю згинатися. Не знаю, чи зможе він повернутися на свою роботу.
– Іншої спеціальності в нього немає?
– Звідки? Він із дитбудинку, без роду й племені.
– Я щось придумаю, – тихо сказав Захар Єфремович чи то собі, чи то другу. – Менти нічого не пронюхали?
– У лікарні – ні. Постраждалі не змогли назвати не те що модель автівки, навіть колір не розгледіли. А твоя тачка не наслідила?
– Та начебто ні. Петрович її відремонтував якісно й швидко.
– Не здасть він тебе?
– Не мав би. Адже він торгує моїм товаром не перший рік. Сам знаєш, що на його СТО обслуговуються мало не всі таксисти міста, а вони – найкращі покупці.
– От вони якраз і можуть щось пронюхати. Цей контингент може першим здати, багато з них працюють інформаторами.