Слабка надія була на те, що в ролі благодійника був керівник їхньої групи Аркадій. Але коли той прийшов відвідати Діану з трьома жовтими тюльпанами, яким зараз була копійчана ціна, і двома яблуками, надії не залишилося. Невже таємний шанувальник? Або такий, як Іван Іванович? Від згадки про цього гладкого борова Діану почало нудити.
Коли її взяли на двомісячне стажування в групу моделей, вона була на сьомому небі. Здавалося, така майже неземна мрія – і так легко здійснилася. Вони з Тимуром тріумфували, незважаючи на те, що за навчання довелося віддати майже всі заощадження. Це був перший крок у модельному світі, але відкривалися великі перспективи після того, як Аркадій помітив здібності Діани. Із групи, у якій вони навчалися, він відібрав двох дівчат для свого робочого колективу. Це була майже перемога!
– От бачиш, якщо в тебе є всі дані, – сказав тоді Тимур, – можна потрапити на подіум, минаючи і ліжка, і зв’язки! А я знав, що тебе візьмуть! Ти ж така красуня!
– Навіть не віриться, що з двадцяти дівчат відібрали мене й Оксанку.
– А як могло бути інакше?! – не вгамовувався Тимур. – У тебе приваблива незвичайна зовнішність, довгі рівні ноги, а про волосся я взагалі мовчу!
– Цікаво, на кого я схожа, – сказала Діана, – на матір чи на батька?
– Не муч себе здогадками. – Тимур обійняв Діану за плечі. – Потерпи трошки, і тоді ми все дізнаємося про батьків.
– У нас ні близьких, ні далеких родичів, – із сумом констатувала Діана. – Від кого ми дізнаємося, якими вони були?
– Це в особовій справі записано, що нікого в нас немає. Ми народилися в селі, а там усі одне одного знають, і півсела – родичі. Ось зробимо, що намітили, тоді й поїдемо. Добре?
Діана погодилася з братом. Відтоді минав третій рік, а вони так нічого й не дізналися про своїх батьків. Було б непогано, якби їхнім покровителем виявився хтось із родичів, але це зі світу фантастики. Час звикнути, що в них немає зовсім нікого. Вони самі і вже давно нікого не чекають, ні на кого не сподіваються. Але чому їй досі сниться тітка Вероніка? Уві сні Діана бачить її добрі очі, відчуває, як щоки´ торкаються її теплі губи, а навколо так по-дитячому смачно пахне апельсинами… Діана зітхнула, повернула голову й подивилася у вікно. Схоже, весна вирішила остаточно вступити у свої права. Про це красномовно говорили й бездонна блакить неба, і набряклі бруньки на гілці яблуні, яку Діана могла бачити, не встаючи з ліжка, і невгамовне цвірінькання швидких горобців.
У двері хтось легенько постукав. «Отакої! – подумала Діана і всміхнулася. – Явно в нас із Тимуром багатий і впливовий покровитель, якщо медперсонал не входить до палати без стуку».
– Увійдіть! – крикнула вона.
Лікар приніс важкий пакет, поставив його біля тумбочки.
– Це наказали вам купити, – сказав, привітно всміхнувшись, і відразу почав оглядати хвору.
– Може, ви все-таки зізнаєтеся, хто вам наказує здмухувати з мене пилинки? – спитала Діана вже без надії.
– Голубонько, я вам не раз говорив, що цього ніхто не знає: ні я, ні завідувач відділення. Краще скажіть, що вас турбує?
– Нічого. Я почуваюся добре. Мене скоро випишуть?
– Вам у нас не сподобалося? Щось не так? – стурбовано запитав лікар.
– У мене вже боки болять від лежання в ліжку.
– Якщо так, то завтра здасте всі аналізи. Треба переконатися, що все у вас нормально.
– Які аналізи? – запитала Діана, при цьому її голос злегка затремтів.
– Усі аналізи крові…
– Крові? – перепитала Діана.
– Так, крові. Ви боїтеся уколу голки у вену?
– Лікарю, – схвильовано сказала Діана, – я хочу сьогодні ж виписатися з лікарні. Підготуйте мені, будь ласка, епікриз, поки я зберу свої речі.
– Але, – чоловік здивовано розвів руками, – я не можу вас виписати, не переконавшись…
– Тоді напишіть, що хвора самовільно залишила відділення.
– Мені може за це влетіти.
– Тоді йдіть і підготуйте виписку, – сказала Діана. Вона рішуче підвелася з ліжка й заходилася кидати свій одяг у порожній пакет. Лікарю нічого не залишалося, як вийти з палати.
Діана явно нервувалася. Звичайно, вона не збиралася довго затримуватися в лікарні, щоб не втратити форму. Занадто важким був її шлях на подіум від простого стажиста до супермоделі, а потім і до топ-моделі. Про те, як нелегко їй далися ці сходинки вгору, ніхто не знає, навіть Тимур.