За останній місяць борг Микити помітно збільшився. Ян уже не раз оплачував баловство Микити в нічному клубі, куди вони зачастили останнім часом. Але вчора Микита, подивившись на список свого боргу, подумав, що треба йти на роботу, тому що з тієї суми грошей, які виділяє йому батько на кишенькові витрати, не вистачить і півроку, щоб розрахуватися з Яном.
Микита давно перестав харчуватися в студентській їдальні, щоб хоч якось заощадити, але розваги віднімали набагато більшу суму. Хлопець твердо вирішив на пару місяців влаштуватися на роботу. Після недовгих роздумів він вибрав роботу на будівництві, де підсобним робітникам оплачували кожен вихід. Але спочатку треба було відпочити. Останнім часом він схуд, загальний стан погіршився й відчувалася сильна втома. Микита до останнього часу не скаржився на здоров’я, але часті запаморочення, головний біль і нудота виводили його із себе, він нервувався й погано спав. Іноді він починав без причини обливатися потом, немов його обдати окропом, серце прискорювало свій ритм, а пальці дрібно тремтіли. Благо, що такі напади тривали недовго і вже за півгодини все припинялося, паніка відступала. Мати помітила зміни в Микиті, але списала це на звичайну перевтому.
– Ти виглядаєш втомленим і змученим, – якось сказала вона синові.
– Якби ти знала, мамо, скільки зараз доводиться вчити! – відповів він.
– Ти втомлюєшся на заняттях, сидиш допізна в бібліотеці, а потім по ночах іще пишеш книгу. Твій молодий організм не справляється з такими навантаженнями. До того ж ця книга… Може, відкладеш її написання до канікул? – запитала вона, стурбована здоров’ям сина.
– Я впораюся, але не писати не можу.
– Тоді візьми гроші й купи в аптеці гарні вітаміни, вони тобі не завадять.
Мати дала йому гроші, але до аптеки Микита не потрапив. У той же день вони з Яном пішли відпочивати в клуб…
Микита поколупав виделкою вермішель. Розігрівати не хотілося, а холодна не лізла в горло. Сосиски він не став відварювати, й уперта плівка ніяк не хотіла відставати від них, що жахливо розлютило Микиту. Тоді він розрізав сосиску навпіл і виїв вміст. Усе було прісно та несмачно, як і цей, здавалося б, багатообіцяючий, залитий яскравим сонцем день. Микита запив їжу водою з-під крана. Настрій був гнітючий настільки, що він не мав сил натиснути на кнопку електрочайника.
Микита спробував поспати, але сон не приходив. Після декількох годин насильства над собою зрозумів, що повноцінно відпочити вдома не вийде. Він пішов гуляти містом. Сподівався, що, поштовхавшись у натовпі, розвіє тугу, і прийде бажання просто радіти тому, що ти – частина не тільки маси людей, а жива частинка земного життя, навіть Усесвіту. Але після годинної прогулянки нічого не змінилося. Микита повернувся додому, по дорозі купивши собі улюблене морозиво, яке, як потім виявилося, теж не принесло йому радості. Незадоволений всім і вся, Микита то лежав на дивані, то дивився телевізор, то спостерігав із вікна за метушнею дітлахів у пісочниці. Потрібно було зробити перерву в загулах, бо він не зможе розрахуватися з Яном. Сьогодні вони ще раз гарненько погуляють, щоб зняти депресію, а потім він влаштується на роботу. Додому приходитиме втомленим настільки, що не буде сил гуляти цілу ніч у клубі.
– Привіт, братику! – весело сказав Ян, зателефонувавши ввечері Микиті. – Як настрій?
– Огидний, – зізнався Микита.
– Які плани на вечір?
– Хочу відірватися на повну!
– Ха-ха-ха! – Ян так голосно розсміявся, що Микиті довелося відсунути слухавку від вуха й почекати, поки той пересміється. – Це по-нашому! Гуляти – так гуляти, а спати – так із королевою!
Клуб «Венера» зустрів Микиту і Яна звичним гуркотом музики, мерехтливими різноколірними вогнями й напівоголеними дівчатами-стриптизерками біля жердин. Тільки тут Микита міг відчути справжні веселощі! Тут не треба було прикидатися, можна бути самим собою і на собі відчути всю красу життя.
– То ти кажеш, хочеш гарненько погуляти перед початком трудової діяльності? – запитав Ян, намагаючись заглушити голосом гуркіт музики.
– Хотілося б!
– Може, «федора» спробуєш? – Ян нахилився до вуха Микити.
– Кого?
– Не кого, а що, – поправив його Ян. – Амфетамін. У нас його ще називають «феном», іноді – «снідом». Він встромляє ще крутіше.
Микита погодився, і незабаром вони з Яном у туалеті тримали в руках по пакуночку порошку.
– А чому він такий жовтий? – поцікавився Микита.
– Село! «Фен» буває білим, але в ньому може бути і сода, і штукатурка, і яку тільки туди гидоту не додають! Так що дивися й запам’ятовуй: він має бути жовтуватого відтінку. А як приймати будеш?