Тимуру пощастило – він майже відразу влаштувався на роботу. На автомийці його поставили виписувати чеки клієнтам і відчиняти-зачиняти ворота за автомобілями на території підприємства. Звичайно, оплата була мінімальна, але краще вже щось, ніж зовсім нічого. Він з ентузіазмом взявся до виконання своїх обов’язків, але через тиждень зрозумів, що треба йти звідти, і якомога швидше. Хлопці з мийки вечорами іноді брали дорогі чужі автомобілі, щоб «покатати дівчат». Тимуру потрібно було пропускати авто у ворота, а він не хотів відповідати за наслідки таких прогулянок, тому написав заяву на звільнення.
Робочі руки скрізь були потрібні, але як тільки роботодавці бачили його на милицях, відмовляли в прийомі. Після двох тижнів митарств Тимур зрозумів, що їм не буде чим оплачувати його наймане житло.
– Будемо жити разом, – сказала Діана.
Тимур недовго пручався – це був єдиний правильний вихід. Він перебрався до квартири Діани й поставив собі кушетку в коридорі. Діана обурювалася, кричала, що вона на знак протесту перейде спати на лоджію, але потім усе владналося. Вона змирилася, а ось Тимура мучила совість, що він не може купити Діані нормальні меблі й платити за своє житло.
Кілька днів тому Тимура прийняли сторожем на автостоянку. Працював він добу, потім дві відпочивав, але заробляв менше прожиткового мінімуму. Він бачив, що Діана з кожним днем виглядає все гірше й гірше, і звинувачував у цьому тільки себе. Це він не може забезпечити їй нормальне харчування та відпочинок. Їй би зараз поїхати на море, позасмагати, відіспатися, поїсти вдосталь фруктів, а нема за що. Іноді йому в голову приходили зовсім божевільні думки.
Одного разу він не міг заснути до ранку, розробляючи план пограбування банку. Перші промені ранкового сонця розсіяли його маревну думку, як нічний туман. Дурнішого нічого йому до цього в голову не приходило. Адже в разі провалу він залишив би Діану напризволяще. Вона сама не змогла б вижити в цьому жорстокому світі. І хоча вони однолітки, вона дивиться на світ очима незіпсованої дитини. Хіба зможе вона за себе постояти? І хто про неї подбає, якщо вона раптом захворіє? Їй нікому буде й склянку води подати. Проте Тимур часто ловив себе на думці, що готовий піти на злочин заради благополуччя сестри.
В один із вечорів Тимур гуляв містом й випадково опинився біля входу в нічний клуб, куди стікалася на гуляння молодь. Він зупинився і заздро спостерігав, як паркувалися дорогі автомобілі, як із них виходили молоді люди та йшли до клубу. Під’їхав блискучий доглянутий «лексус» сріблястого кольору. З нього вийшов уже немолодий чоловік у дорогому костюмі й попрямував до дверей. Тимур зауважив, що чоловік не поставив автівку на сигналізацію. Високий бритоголовий молодик послужливо відчинив перед ним двері. Вони перекинулися кількома фразами, і чоловік увійшов до приміщення.
Незамкнений «лексус» не давав Тимуру спокою. Чому чоловік так безтурботно залишив автомобіль? Чи була це випадковість, чи він робить так завжди? Тимур гнав від себе думку про те, що такий автомобіль можна здати на розбирання за непогані гроші, якщо, звичайно, вдасться непомітно вигнати його за місто й десь на пару днів приховати. Але бажання швидко виправити скрутне матеріальне становище взяло гору. Усі вільні вечори він проводив у нічному клубі. Тимур оглянув усе навколо й ніде не помітив камер спостереження. Це додало йому впевненості. А водій «лексуса» постійно залишав свій автомобіль незамкненим і надовго йшов у клуб.
Тимура все ще терзали сумніви, коли в один із вечорів власник дорогого автомобіля залишив свого «коня» незачиненим, але раптом на хлопця накотилася рішучість. Тимур якомога швидше підійшов до дверцят водія, ще раз озирнувся. На його щастя, на зазвичай галасливій вулиці нікого не було. Дверцята легко відчинилися, і Тимур побачив ключі в замку запалювання. Усе складалося якнайкраще, коли б не милиці, які зачепилися за сидіння, і Тимур забарився. Він не помітив, як ззаду підскочив бритоголовий парубок і спритним, швидким, досвідченим рухом заламав йому руки назад.