– Питайте що завгодно.
– Я не зовсім зрозуміла, чому ви не вказали в записці, хто ви є.
– Спочатку хотіла, але потім подумала, що вони можуть тримати на мене обра`зу або зовсім мене не пам’ятають. Хіба мало яка там жінка назвалася тіткою Веронікою? Коли зателефонує Тимур, я зустрінуся з ним та Діаною і все поясню. Не знаю, чи зрозуміють вони мене, чи пробачать, але мені треба висловитися, попросити вибачення, полегшити душу. – Вероніка помовчала, а потім додала: – Я хочу їм розповісти про їхню матір, Уляну. Гадаю, що вони нічого про неї не знають. Вона була дуже добра, душевна та красива. Цікаво, Діана така ж красуня?..
Розділ 40
До початку занять в інституті залишалося два тижні, а Микита так і не влаштувався на роботу. Щоранку він казав собі, що завтра обов’язково піде працювати. Приходив вечір, і його магнітом притягували розваги в нічному клубі. Він ішов туди, і всі проблеми та турботи залишалися позаду. Там було багато друзів і подруг, багато музики й веселощів. Коли екстазі втратив свою магічну силу, Микита перейшов на прийом амфетаміну. Звичайно, безкоштовно його ніхто не давав, постійно потрібні були гроші. Щоб розрахуватися з Яном, Микита після маминої обручки продав свій фотоапарат і відеокамеру. Добре, що батьки зайняті роботою настільки, що не помітили пропажу. Потім із дому непомітно зник новий столовий набір на дванадцять персон. Благо, гості до них не приходили вже сто років, тому нікому не спало на думку перевірити вміст великої коробки, що стояла тихо-мирно на шафі для одягу. Щоб пропажа не виявилася під час прибирання, Микита поклав туди цеглину. Вага була та сама, коробка ретельно закрита й перев’язана мотузкою. Як стояла, так і стоїть на своєму місці, стоїть і мовчить. І нікому до неї немає діла.
Далі Микита «приробив ноги» старовинній іконі, яка дісталася матері від предків. Ця ікона припадала пилом у шафі. Напевно, усі про неї забули, а ось Микиті виручена за неї сума була дуже до речі – він був тоді зовсім на мілині. Звичайно, буде неприємно, коли мати побачить, що ікона зникла. Тоді сліз і істерик не уникнути. Зрештою, не буде ж вона вічно тримати на нього зло через якусь картинку на дошці? А помолитися можна і в церкві.
Дещо довелося продати з особистих речей. До зими ще далеко, тому в шафі Микити не залишилося верхнього зимового одягу. Його батьки не зрозуміють, їм неможливо пояснити, що є речі, які дорожчі за всі тарілочки у квіточку або зимові куртки. Після прийому «фену» весь світ наповнюється яскравими, насиченими кольорами, яких стає більше, ніж у звичайному житті. Немов потрапляєш в інший, прекрасніший світ. Музика сприймається по-іншому, її звуки стають чистішими, вона наповнює всю душу, проникає в кожну клітинку тіла, розтікається приємною знемогою. Час змінює звичний плин. Він немов сповільнює свій біг, і за короткий проміжок всього відбувається набагато більше. Це ж так чудово – відчути, як змінюється плин часу! В одну мить танцювальники можуть рухатися швидше, потім, як за помахом чарівної палички, уповільнюють свої рухи, а ти можеш прискорити свої.
Єдине, що іноді викликало тривогу в Микити, – це усвідомлення того, що з кожним днем посилювалося бажання все частіше і частіше відчувати кайф від «фену». Він не хотів і не збирався потрапити в залежність від «федора», вважаючи, що зменшить частоту його вживання з початком навчального року. Тоді не буде стільки вільного часу, як зараз, і можна буде ловити кайф тільки по вихідних. Та й де брати стільки грошей? Батько буде виділяти йому гроші на проїзд, харчування та кишенькові витрати, а ще треба купити до зими нову куртку. А поки літо. У нього є ще два тижні для повноцінного відпочинку.
З наближенням вечора Микита пожвавився, немов прокинувся після зимової сплячки.
– Мамо, тату! – крикнув він. – Я йду! Буду пізно!
– Може, час уже кидати роботу? – спитала мати з кухні. – Скоро почнуться заняття, а ти не відпочив. На тебе вже страшно стало дивитися, шкіра та кістки залишилися.
Микита посміхнувся. Коли предки почали йому дорікати за нічні походеньки, він скромно опустив очі і «зізнався», що працює офіціантом у нічному барі. Мати була розчулена до сліз, батько схвалив його благородний порив, а Микита подумав про те, які довірливі в нього батьки. Нехай уже мати, вона виросла в селі, нічого в житті не бачила, бо рано вискочила заміж, але батько…
– Ні, мамо, – сказав Микита, – ви працюєте без відпустки, без вихідних, а я повинен сидіти склавши руки?
– Правильно, Микито, – заступився за нього батько, – хочеш жити нормально – треба гарувати день і ніч.
– Що я й роблю, – сказав Микита вже біля порога.