– Оце кайф! – чи то сказав, чи подумав Микита і в неземному блаженстві прикрив очі, щоб віддатися ейфорії до останку…
У Микити тепер був невеликий кредит коштів за ноутбук, і назавтра йому захотілося повторити вчорашній вечір. Цілий день він перебував у депресії, не хотів ні їсти, ні спати. Занадто короткими були хвилини задоволення. Усе відбулося настільки швидко, що він не встиг як слід насолодитися. Він побував в іншому світі, де немає ніякого негативу, де цілковита відсутність поганих думок, де ніщо не тривожить і ні про що не треба думати. Повернення в цей порожній світ, де вічно нервова, забита й чимось перелякана мати в заштопаному одязі, батько, який, окрім роботи, їжі та сну, нічого навколо не помічає, нудні викладачі в інституті й пожовклі від давності шпалери, було немов повернення з раю в пекло. І нехай він був у раю зовсім небагато, але він там був! А що тут? Час до побачення з Діаною тягнеться нестерпно довго. Годинники завмерли, не бажаючи їхньої зустрічі. Дурний час! Він не знає, що його можна змінити, і зробити це не для когось, а для себе.
Микита не пішов на заняття. Він був удома, але до його прогулу нікому не було діла. Він не потрібний ні матері, ні батьку. Микиті здавалося, що якби він зник, то навряд чи батьки помітили б його відсутність. Цікаво, на який би день вони зрозуміли, що єдиного сина немає поруч? А хіба вони зараз його помічають? Вони можуть тільки перевірити присутність його фізичного тіла в спальні вночі. Тужливо, сумно, прикро. І коли вже настане вечір?..
І був вечір, точнісінько такий, як і попередній. І знову було на душі спокійно й затишно.
Розділ 45
Вероніка тряслася в гримотливому трамваї, набитому пасажирами. Їй вдалося присісти біля вікна на одній із зупинок. Поруч сів повний, схожий на великий гарбуз чоловік. Своїм важким тілом він затиснув Вероніку, але їй від цього стало навіть зручніше. Хотілося стиснутися до розміру мікрочастинки й розчинитися серед людей. Її душили сльози образи й приниження. Захар домігся свого, змусивши Вероніку приїхати до нього додому. Марні були сльози й благання відпустити її на всі чотири сторони й забути про неї. Він був наполегливий, нахабний і грубий. Вероніка намагалася показати, що не відчуває до нього ніякого сексуального потягу, але він вдавав, що не помічає цього. Зараз вона почувалася зґвалтованою. Або дівчиною, яка вирішила стати повією, у свій перший робочий день… Соромно, принизливо й бридко.
Вероніка не знала, як їй жити далі. Невже доведеться завжди тремтіти від страху, очікуючи чергової підлості від Захара? Найприкріше було те, що їй навіть звинувачувати не було кого. Вона сама зробила помилку, за яку доведеться розплачуватися. У кожної помилки є своя міра, своя ціна. Яка ж ціна її помилки?
Вероніці так і не вдалося поговорити з Кірою по душах. Подруги не було вдома чотири дні, а коли вона зайшла до Вероніки, то вся світилася від щастя.
– Ти можеш мені розповісти, якого ти принца зустріла, що так сяєш? – запитала її Вероніка.
– Зможу, але не зараз, – відповіла Кіра. – Не ображайся, але є речі, про які краще не розповідати.
– Не розумію, – сказала Вероніка.
– Потім. Ти все дізнаєшся потім.
– Він одружений?
– Не зовсім, – сказала Кіра, відводячи погляд убік. – Ти краще розкажи про себе. Що там у тебе сталося?
– Просто було сумно, – сказала Вероніка, – не було з ким поговорити.
– А твій очкарик? Де він був?
– Їздив кудись на чотири дні.
– На чотири?! За чотири дні можна здійснити подорож по всій країні! Чи не здалася тобі дивною його відсутність?
– Не знаю, – зітхнула Вероніка, – нічого не знаю.
Вероніка тоді так і не зважилася на відверту розмову з подругою, усе ще сподіваючись у глибині душі, що Захар їй більше не зателефонує. А коли він знову зажадав зустрічі, Вероніка подзвонила Кірі, готова викласти все начистоту й попросити поради, але Кіра знову кудись зникла на два дні. Подруга побіжно сказала, що вони зняли квартиру для зустрічей. Вероніка не кинула клич про допомогу, а зараз пошкодувала про це. Можливо, Кіра змогла б щось порадити?
Неллі Сергіївна виглядала гірше, ніж зазвичай.
– Що сталося? – запитала Вероніка, викладаючи закуплені продукти.
– Не знаю, – винувато сказала старенька. – Уночі почалася блювота. Мене й зараз нудить.