– Ви себе погано почуваєте, – сказала Вероніка.
– Саме тому ми повинні поспішити.
Вероніка не стала говорити Назару про подарунок Неллі Сергіївни. Чоловік може зрозуміти неправильно, побачивши золоті сережки. Дочекавшись, коли Назар піде в спальню, Вероніка дістала свою шкатулку, де зберігала прикраси. Вона подумала, що одні сережки подарувала їй мама на випускний вечір, а другі Неллі Сергіївна, яка стала їй близька останнім часом. Відкривши скриньку, Вероніка не побачила там своєї обручки. Вона вийняла весь вміст ящика, вирішивши, що обручка могла випасти зі шкатулки. Переривши все, Вероніка обручку таки не знайшла. Вона дочекалася Микиту, який повернувся додому близько одинадцятої вечора.
– «Жива ти ще, моя старенька?» – продекламував він, заставши матір на кухні. – «Живий і я. Привіт тобі, привіт».
– Де моя обручка? – запитала Вероніка, поставивши на стіл відкриту скриньку.
– Обручка?
– У нас завівся щур?
– Ну навіщо так грубо? – запитав Микита розв’язно. – Чи варто здіймати галас через якесь кільце? До речі, я його не брав! Мої руки чисті! – Він покрутив долонями перед її обличчям.
– Тоді піди й розбуди батька, запитай, навіщо йому знадобилася моя обручка. До речі, де твій ноутбук?
– У ремонті, – збрехав Микита, не вагаючись ні хвилини. Раніше він ніколи не брехав, а зараз виявилося, що говорити неправду дуже просто. Тобі не треба викручуватися, шукаючи виправдання своїм учинкам. Коли брешеш, виявляється, більше вірять. – Ноутбук зламався, а за ремонт заплатити нічим. Довелося взяти в борг твоє кільце. Але ти не переживай, мамо, я обов’язково тобі його поверну.
– Повернеш? – запитала Вероніка з іронією в голосі.
– Не поверну це, але куплю інше. Обіцяю!
– Чому ти не попросив у батька грошей на ремонт?
– Він і так дає мені на харчування, оплачує навчання і те-де і те-пе.
– Гаразд, – зітхнула Вероніка. – Іди спати, завтра поговоримо.
– Ма, а ти можеш поки не говорити про обручку батькові? – запитав Микита біля дверей.
– Скільки це «поки»?
– Поки я не куплю тобі нову.
– Я подумаю, – сказала Вероніка.
– Дякую, – сказав Микита й послав матері повітряний поцілунок.
«Навіть не спитала, як мої справи в інституті, чи хочу я їсти», – подумав він з образою й повернув ключ у замку своєї кімнати.
Розділ 46
Призначене побачення з Діаною не відбулося. Коли Микита подзвонив, щоб домовитися про зустріч, дівчина сказала, що прихворіла і їй треба відлежатися вдома. Микита набрався сміливості й спробував набитися в гості, щоб провідати її, але Діана йому відмовила. Через п’ять днів вона зателефонувала й сказала, що вже вийшла на роботу, але зустрітися з Микитою поки не може, оскільки дуже зайнята.
– У тебе є вихідні? – запитав він.
– Поки днів шість доведеться попрацювати допізна, а потім я тобі сама зателефоную, – сказала Діана.
Микита не був упевнений у тому, що дівчина говорить правду. Можливо, це ввічлива відмова? Але вона могла просто сказати, щоб він не дзвонив, і на цьому все б закінчилося, так і не почавшись. Він не знаходив собі місця, і тільки «фен», як за помахом чарівної палички, розсіював усі його тривоги й сумніви. З рідиною в його вену вливалися і надія, і спокій, і саме щастя. Щоправда, довелося віддати Яну батькову відеокамеру. А навіщо вона їм? Давно, коли Микита був дитиною, вони їздили на море й батько знімав на камеру щасливе сімейство. Відтоді багато води спливло, камера застаріла й припадала пилом у коробці на шафі. Про неї забули й не згадували, тож пропажа буде помічена нескоро. Навряд чи вони поїдуть відпочивати всією родиною найближчим часом. Ян, як зазвичай, побурчав, що Микита притягнув мотлох, але камеру забрав.
Батько давав Микиті гроші, але то були такі дрібні суми! Якось Микита натякнув, що ціни різко підскочили вгору, і щоб нормально пообідати, треба вдвічі більше.
– Знайди місце, де можна харчуватися дешевше, – порадив батько. – Ти ж студент, а студент повинен уміти знаходити вихід із будь-якої ситуації, – сказав він і суму на харчування не збільшив.
Але Микита знайшов вихід. З дому він почав виносити книги із сімейної бібліотеки. Вони коштували копійки, але їх було чимало в нього на книжковій полиці. Копійка до копійки – і вже забезпечений «чек». А коли подзвонила Діана, Микита не на жарт розхвилювався. Іти на перше побачення з порожнім гаманцем? Ні, це неможливо! Потрібно було щось придумати. Микита попросив грошей у батька, приїхавши до нього на роботу.
– Я недавно тобі видав пристойну суму, – сказав батько. – Не можна ж бути таким марнотратом.
– Тато, я познайомився з гарною дівчиною, – сказав Микита. – Завтра я йду на побачення, а в мене немає грошей, щоб запросити її в пристойний ресторан.