Вона поспішила на кухню перевірити, як там курка. Вероніка не знала, вірити чоловікові чи ні. Занадто багато було причин, щоб йому не довіряти. І водночас вона не могла бути впевненою в його зраді. Можливо, Назар справді не буває вдома, працюючи день і ніч, щоб забезпечити краще майбутнє їхнього сина? Не треба піддаватися емоціям, що одразу нахлинули. Треба вмитися холодною водою й охолонути.
Вероніка пішла у ванну, але там уже зачинився Назар. Його телефон, який лежав на тумбочці в коридорі, повідомив про отримане СМС-повідомлення. Вероніка ніколи не переглядала телефон чоловіка. Вона вважала, що це те саме, що підглядати в чужу спальню, але сьогодні порушила табу. Вона зняла телефон із блокування і прочитала повідомлення: «Милий, коханий, я так сумую за тобою! Чому ти мовчиш?» Від прочитаного у Вероніки закрутилася голова. Можливо, хтось помилився номером? Слідом за першим прийшло друге повідомлення. «Назаре, не муч мене! Ти обіцяв, що вранці їй розкажеш про нас», – прочитала Вероніка. Не залишилося ні сумнівів, ні надії. Послання, без сумніву, були адресовані її чоловікові. Вероніка стояла, застигла в одній позі з телефоном у руках. Вона почувалася так, ніби їй плюнули навіть не в обличчя, а в саму душу. Наступне повідомлення прилетіло слідом за іншим. «Скажи своїй мимрі, що ти мене любиш, інакше я сама їй подзвоню!» – прочитала Вероніка.
З ванної вийшов Назар.
– Тримай, – Вероніка подала йому телефон, – можеш зателефонувати їй і сказати, що я все знаю, – мовила вона майже спокійно.
– Кому «їй»? Про що ти?
– Тільки не треба істерик, докорів, я навіть не хочу слухати твої виправдання. Їх просто немає.
– Ти не маєш права… – почав Назар на підвищених тонах, але Вероніка його зупинила.
– Ти вільний, – сказала вона. – Мені набридло жити під ковпаком.
– Що?! – Назар підстрибнув від обурення.
– Ковпак, кажу, занадто великий, на очі наповз, весь світ закрив. А тут прочитала СМСки від твоєї пасії, і очі відкрилися.
– Ти… Ти… – Назар забігав, підшукуючи потрібні слова. – Ти вульгарна, невихована. Просто невіглас! Я вчив тебе все життя, примушував пізнавати мудрість великих, цитувати, щоб ти слідувала їхнім ученням…
– Мені набридло жити не своїм життям, а за словами (нехай пробачать мене великі!) інших. Забери цей зошит! – Вероніка швидко дістала із сумочки потертий загальний зошит, жбурнула Назару під ноги. – Віддаси ще одній дурепі, нехай тепер вона вчить!
– Ти робиш помилку! – посварився він пальцем.
– Так, я зробила помилку, і не одну, але, як сказав… неважливо, хто: «Моїм помилкам є виправдання: я живу вперше». Та найбільша моя помилка – це ти!
– Добре, я піду, – сказав Назар, віддихавшись, – можеш залишатися у квартирі. Але врахуй, що машину я забираю. Також залишаю собі всі наші накопичення.
– Собі? – запитав Микита, який стояв у дверях і все чув. – Тато, це гроші для відкриття моєї клініки.
– Мені потрібно починати нове життя з нуля, – сказав Назар. – Не піду ж я з порожніми руками?
– Але ми разом їх заробляли, – сказала Вероніка.
– Ти заробляла? – Назар голосно й нахабно розсміявся їй в обличчя. – Та твоїх грошей ледь вистачало на харчування!
Його сміх зупинив дзвінкий ляпас, який йому вліпила Вероніка.
– Ось тепер ви точно від мене не отримаєте ні копійки! – закричав Назар.
– Та пішли ви обоє до біса! – крикнув Микита. Він схопив курточку й вибіг із дому.
– Я повернуся за своїми речами, – сказав Назар і вискочив слідом за Микитою.
Якийсь час Вероніка заціпеніло стояла, намагаючись усвідомити, що сталося. Усе відбулося так швидко й несподівано, що до кінця не вкладалося в голові. Ось тобі і сімейний сніданок! Вероніка вимкнула духовку. Їй потрібно було з кимось поговорити, щоб не з’їхати з глузду. Вона не стала дзвонити Кірі, а відразу пішла до неї.
Дивно, але Кіра була вдома. Подруга розцілувала Вероніку в обидві щоки.
– Нарешті ми зустрілися, – весело щебетала Кіра, запрошуючи Вероніку увійти. – Ще годинку, і ти б мене не застала вдома. Цікаві все-таки ці чоловіки! Телефонує й каже мені: «Я заїду за тобою через десять хвилин!» Невже не зрозуміло, що сьогодні вихідний, я поспала, щойно прокинулася й навіть не встигла почистити зуби?! Невже вони думають, що ми й народилися з макіяжем, зачіскою й голеними ногами? – сказала Кіра й засміялася.
– Ти кудись поспішаєш? – запитала Вероніка.
– Скажу чесно: ми зібралися зняти квартиру й спробувати пожити разом.
– Хто «ми»?
– Я і мій коханий чоловік. Утім, я сама намагаюся зараз зрозуміти, хто він мені – коханий чи так собі, просто захоплення.
– Вітаю, – тихо, без емоцій сказала Вероніка.