Тузиха кинула спокійний погляд на Нельсона. Ганчір’я в рамі вікна плямистим черевом напнулося від протягу.
— Ти молодий іще, не знаєш, як воно єсть. Ми повмирали одне для одного давніше. Колись на сортувальній одкопали прес-підборщик, що целофан у тюки пресує, і гуртом пробували запустить, так мені не повезло — ногу тоді й розмололо в барабані. Туз тоді, рабой дурний, до Кет побіг. А потім як Кет згорбило, то він до мене вернувся і сам зліг. Бач, здоровля на Кориті не викопаєш, а закопать кажний може. Чого б я його, такого мертвого, та й убивала другий раз…
— Хтось провідував його туто? — знітився Нельсон.
— Та хто ж? Монро провідало, ясний рех! Воно завело.
— А ти бачила те Монро?
— Не бачила, а знаю!
— Як не бачила, так язиком не чвакай! — скипів Нельсон від цих народних забобонів. — Коли ти виходила? Коли його могли витягти?
— Та я ото все хожу, туди-сюди, туди-сюди, то те, то се, — розважала Тузиха апатично.
— Руку будеш хоронить?
— Не буду. Однеси назад на Корито, — холодно мовила, поправляючи хустку. — Він же ж був там передовик-сортувальник, поки одходи ще підвозили. Хай рука собі далі сортує.
Коли Нельсон уже виходив, Тузиха окликнула його:
— Держися за одну жінку, — додала журливим тоном: — За двох ухватишся — ні одної в тебе не буде.
Майя дістала пакет із зображенням хитрої котячої мордочки, зсипала трохи сухого корму в кишеню комбінезона, щоб хрумтіти гранулами протягом дня. Вона знайшла запаси корму в кіоску, поряд із Депо. У ньому ж тепер і мешкала, на безпечній відстані від решти мешканців району, але з можливістю підглядати за їхнім відчайдушним побутом.
Вийшовши з домівки, вона опустила металеві ролети на вікні. Наслідки бурі були помітні повсюди, але Майю анітрохи не турбувала руйнація споруд і засмічення вулиць. Якась вроджена розважливість змушувала її вважати, що цей світ уже неможливо зробити гіршим, тож йому нічого не залишається, крім як розвиватися в правильному напрямку.
Шлях їй раптом перегородив Гена. Його сутула постать і жагучий поклик очей укотре справили на Майю гнітюче враження.
— Погуляєм, ялбакус? — натиснув Гена.
— Гуляй, сарадіп! — зашипіла Майя, обійшовши його.
— Ну, шо тобі на копанці робить?! Трешся там, як халява. Хоч, шось покажу? — ув’язався за нею залицяльник.
— Та шо ти можеш показать! — чмихнула Майя.
— Єсть один прикол у мене, цедзип! — Гена стишив голос до змовницького шепоту.
— А, «колеса» десь намутив… — висловила здогад Майя і наддала ходи.
— Нє. Диви! — спинив її Гена.
Він задрав свій гостроносий стертий черевик. Із носака стримів довгий сталевий шип.
— Ну й шо? — зморщила носик Майя.
— А то, шо дохтор мені це шило до пальця приварив — як дам комусь… Ну, і в штанях у мене штир не хуже. Побачиш — упадеш.
Але Майя вже не слухала. До того ж назустріч плівся неприкаяний Кальман, бовтав руками, голодно витріщався навкруги. Крізь майку-сіточку виднілася пластмасова кругла шайба, що нею була «запаяна» рана в животі.
— Викопали трубу, і шо в тій трубі?! Дірка, йухан! Дірка! Хе-хе! — риторично зареготав Кальман, ляснувши себе по нозі. Він подав Гені п’ятірню, упізнавши сусіда по району, і привітально затряс його руку. На ногах у Кальмана були закороткі спортивні штани з боковими лампасами, що до половини відірвалися і майоріли, як декоративні стрічки.
— От умієш ти кайф обламать, — буркнув Гена печально, дивлячись Майї вслід.
Першу частину труби виволокли з траншеї ушістьох — двоє підважували ломами, двоє тягли за пропущені під нею петлі вірьовки, двоє скеровували, тримаючи по краях. Пабло поспішив перевірити, чи пролізе його кістлявий організм всередину цього циліндра й залишився задоволений результатом. Утім, більшість коритян могли би без зусиль це повторити, а дехто спромігся б навіть роками жити в трубі такого діаметру, побивши всі рекорди древніх кініків.
— Шо ти сказав Тузисі? — запитав Веня між двома жадібними ковтками води.
— Шо кротодил, — відповів Нельсон, примощуючись на розстеленій клейонці.
— А як Туз туди доліз? Неходячий же, — поцікавився Захур.
— Мо’, поміг хто… — витер піт зі скроні Нельсон.
— Хто поміг? — обернувся Пабло, перебираючи пальцями тонкі голубині кістки на імпровізованій скатертині.
— Може, й ти, ілуха. Звідки мені знать? — задумливо мовив Нельсон.
З ангару повернувся Гектор зі жменею болтів і гайок. Знайденого було явно замало, щоб замінити прогнилі кріплення на фланцях під час нового монтажу труб на Кориті.