— Було б чим по Них пульнуть, а так… Добра не жди, — підхопив Базука.
— Автономіка наша їм очі коле. Видивляються, шо захватить та шо украсти. Уххх, — стиснув кулаки Кабигроб.
Нельсон слухав гомін упіввуха і не збирався ні заперечувати, ні погоджуватися. Він був упевнений, що тільки чорнуха, добута в достатній кількості, убереже коритян від будь-яких ворожих підступів. Приліт машини означав лише те, що процес треба було прискорювати, бо невідомо, що у Тих на умі.
— Шо за шняга, фуфлижники?! — почувся голос Вені.
Веня потрясав перед носом у Гектора чимсь сірим і пухнастим.
— Це шо, птичка? Матрех! Поміняй мені!
— А шо ж то, як не птичка! — парирував Гектор.
— З такими вухами?! Без пір’я! І морда страшна! — Веня продемонстрував перед гуртом копченого кажана, тримаючи його за довге перетинчасте крило.
— Все, шо літає, то птичка, — зневаживши класифікацію видів, наполягав Гектор.
Веня вчепився в мішок із «пайками» і рвонув на себе.
— Одвали, бойобвод. Пегебигать він буде! — відштовхнув його Гектор. Він спритно затиснув носа Вені пальцями і закрутив набік. Веня загарчав і ногою тикнув суперника в пах. Нельсон підоспів, коли вони покотилися по краю викопаного рову. Лопата в руках з’явилася сама собою. Але через те, що Гектор і Веня каталися, звиваючись, як змії, допомогти брату не виходило. Нельсон відчув, як наливається злобою все його єство. Він був готовий вкласти в один удар весь свій знагла пробуджений відчай, усю ненависть і страх перед майбутнім. Потилиця Вені опинилася згори, поки він тлумив Гектора. «Шо я роблю? Шо я роблю?..» — подумки запитував себе Нельсон, стискаючи держак лопати. Цієї миті Гектор зібрався з силами й умудрився буцнути головою Веню в обличчя, зубці «ірокеза» прорізали щоку, і Веня відкотився, затуляючи рану рукою. Нельсон, схаменувшись, згадав, як важливо зберегти хоча б цю малу шопту людей, готових працювати з ним.
— Я дам тобі птицю. Роби, як і робив, — простягнув він Вені руку.
Натовп розчаровано розходився. Хмари вдарили дзвоном, і згори полилося. Поруч лишилися тільки Божена й Гектор. Тривожно ковтали воду, що струменіла по лицях.
IV
Вулицею гнало кольорову обгортку від шоколаду, магнітні касетні плівки звисали чорною слиною зі стічної труби. Божена завернула в темний під’їзд, ковзнула оком по настінних графіті — усі слова були їй до болю знайомі, окрім одного каліграфічно виведеного древнього заклинання. «МАРОСУМ АНАХ», — прочитала Божена. Якусь мить це словосполучення бентежило її уяву, але на сходах протез заскрипів, і відчуття образи на світ знов усе затьмарило. До того ж сходи тут були аварійні, і їй довелося попомучитись, добираючись до квартири.
Нельсона вона знайшла у кімнаті. Він сидів на підлозі й безвідривно тупився на Савині креслення з незрозумілими вертикальними рисками сажі.
— Ну, шо дальше робить будем, рабой? — стримуючи істерику, почала вона.
— Камінь-дерево валить, — обернувся на неї Нельсон, потойбічно усміхаючись.
— Камінь-дерево, йуханакус! Я про те, чого ти не заходиш!
— А… Та навалилося всяке, пробую розгрібать, — підвівся Нельсон.
— Навалилося, значить. А люде кажуть, шо ти до Майї шари підкотив!
— Не було такого! Ми словом перекинулись раз чи два…
— Раз чи два… Дивись, бо повириваю все! — ляснула вона його нижче пупа.
— Брешуть, язики б вузлом позав’язував. Ти вір мені, і всьо.
— А шо ти такого зробив, шоб тобі вірить? — натиснула Божена.
— Я конкретно роблю, шоб ви всі по ходу з голоду не здохли! — знайшовся Нельсон.
— І шо — нагодував уже когось? — підняла вона багряну «брову». — Людва йде за тобою, а ти сам знаєш, куди ведеш?
Болісної паузи, що повисла між ними, було не так просто позбутися.
— Ти менше наперед думай. По порядку думай! От, давай протез помастим — скрипиш, як ханакус, — зійшов із мінного поля Нельсон,
Після побіжного огляду вибрали найтонше пряме камінь-дерево, на якому не було і сліду від гілок. Не надто плечистий Гена — і той міг обхопити його руками. Воно стриміло неподалік від трубопроводу, як рівна чорна паля з химерним візерунком скам’янілої кори.
Першим до діла узявся Гектор із сокирою в руках. Після двох десятків ударів по стовбуру йому вдалося розкришити верхній шар кори.
— Йуханун… — прокоментував він свій жалюгідний результат.
Нельсон спробував бити в те ж саме місце тупим краєм сокири. Потім Базука колупав стовбур стамескою і гамселив по ній молотком. А Пабло і Захур поперемінно зламали об камінь-дерево два полотна ножовки по металу. Підсумком колективних зусиль стала помітна, хоч і не надто глибока, щербина на стовбурі.