— Куди волочиш?
Замість відповіді в живіт Нельсону болюче вп’ялося щось гостре, такий же укол він відчув і в грудях, задкуючи від нападника.
— Ше дать чи хвате з тебе? — спитав Веня, випробувавши на ньому свої імплантовані в кулак шипи.
У Нельсона з ран виступила кров, хоча, на щастя, глибокими вони не були. Веня хутко зник з поля зору. Натомість зі сторони Депо наближався якийсь тупіт. То біг хтось доволі кремезний, надсадно хекаючи і спотикаючись.
— Так я і знав! Позлазитесь, бестижі, та потравитесь, рехан! — зарокотав праведним гнівом Кабигроб, переводячи дух після бігу. — О жидь проклята, скільки народу ти вигубила! Горіть тобі!
Нельсон не встиг вичавити й звука, як Кабигроб плеснув із каністри чогось горючого на мішки з провіантом, чиркнув кресалом — і вся купа спалахнула. Від огненного стовпа врозтіч кинулися троє інших ланців, що досі лишалися непоміченими. Тріумфальний шал грав на лиці Кабигроба, поки полум’я розросталося, лижучи дерев’яні борти, мішки й картонні коробки. Враз стало гаряче. Стрельнула й зашипіла олія в розплавленій пластиковій тарі.
Проблему нежданого їстівного вантажу було вирішено без «терла». І все, на що Нельсон спромігся в цю мить, — то дотягнутися до пачки цукру-рафінаду, що лежала окремо в почорнілому піску.
Вранішній туман, як силіконовий герметик, заповнив усі проміжки між будівлями. Іти доводилось повільно, коригуючи маршрут із пам’яттю. Нельсон переступив поріг ангару. Запах мастил нагадав про дитинство з його безглуздими чарами нових відкриттів. Долівка, просякнута соляркою, мала чорно-сіру «камуфляжну» фактуру.
— Бро, ти де? — гукнув Нельсон, луною сполохавши голубів, що вуркотіли під дахом.
Брезент у кутку під дерев’яним стелажем заворушився. Гектор виткнув свою кострубату голову, труснув нею. Нельсон сів коло нього, тримаючись за живіт, — під шарами вбогих одеж синіли гематоми.
— Мамка все сниться. Видать, я винен тяжко, — зітхнув Гектор, тремтячи від холоду.
— Не винен ти нічо’, бро. На, пожуй та підем, — показав Нельсон кілька кубиків цукру.
— Куди нам іти, ялбухан?! — захрумтів Гектор пресованими вуглеводами, забувши навіть поцікавитись, звідки вони. Тепер він нагадував заклопотаного какаду з настовбурченим чубчиком.
— Я без тебе діла не зроблю. Ілуха, небагато осталося. Якби всі навалились общаком, уже б давно чорнуху дудлили.
— Наші люде гобить не хотять. Хотять, шоб готове з неба падало.
— Ага! Спалили те, шо вчора впало! Я вже не знаю, шо вони хотять, таманабой.
— Спалили?.. — зірвався на ноги Гектор.
Не вельми повороткі коритяни, такі як Момот, Базука і плечиста жіночка Скирта, поживитися продуктовим набором, посланим із неба, не здогадались. Нічну піротехнічну вакханалію вони невинно проспали і тепер розчаровано глипали навколо — чи не впало з високості ще що-небудь калорійне. Нельсон вирішив роздати їм цукор за роботу авансом. Настрій у всіх поліпшився.
Вони стояли під Коритом, нерішуче приміряючись до труби. Згідно з Савиним планом, її треба було викотити на Корито по естакаді, всередину помістити ціле камінь-дерево, припаливши його від грані, що була в Савиній пічці. Потім загерметизувати трубу з цим вогняним запалом усередині й загнати у відходи якомога глибше. Нельсон розтлумачував ці високотехнологічні процеси, переконуючи радше самого себе, — його товариство не переймалося сенсом описуваних грандіозних перетворень і тупило очі в очікуванні нових пайків.
Сили розподілили пропорційно. По центру взявся Гектор, ліворуч від нього — Нельсон і Скирта, а праворуч — Момот і Базука. На перших же метрах підйому Нельсону далися взнаки підступні стусани Вені. Кожне зусилля будило колючки в грудях і в животі, але виказувати слабкість він не мав права. Тонко хрустів під ногами пісок. Тріщали пальці, впираючись у холодний метал.
Нельсон змусив себе думати одну незначущу думку, яка відволікала від болю. Відсутність опадів була їм на руку, і він безупину повторював про себе, що от, принаймні з погодою фартить, а то якби заморосило, стало би слизько, а так можна твердо, по сухій естакаді перти це залізяччя догори.
На спинах виступив піт, лікті тремтіли. Подолавши півдороги без особливих проблем, Скирта раптом втрапила ногою у заглибину на бетоні, куди нанесло піску і крейдяного пилу. Вона спіткнулась, упала на коліно, відпустивши трубу, і Нельсон залишився сам па лівому фланзі. Правий кінець конструкції за інерцією подався вперед. Гектор пересунувся ліворуч, щоб допомогти братові вирівняти рух, і вперся руками у фланець. Стик між секціями почав розходитись. Два болти заскрипіли й вистрелили зірваною різьбою. Ліва половина труби від’єдналась і посунулася схилом униз. Нельсона остаточно зрадило заніміле плече.