Ні клямки, ні кнопки, ні важеля в мурі не було. Нельсон хотів було повернутися назад, але вихід із цього апендикса тепер закривала стіна води. Лило шалено, наче десь у стелі прорвало трубу водогону. «Одна халепа од цих труб», — подумав він і кинувся в потік.
— Шо, оклигав, рабой? — схилилася над ним Божена, заправляючи свої неслухняні металеві дреди за вуха.
Нельсон кліпнув кілька разів, наводячи різкість. Він лежав у пилюзі — там же, де його звалив з ніг Капрон. Боліли голова і ребра, трохи нудило і морозило. Витер долонею мокре обличчя, скривився.
— Ти шо, надзюрила на мене? — простогнав Нельсон.
— А де я тут води візьму, шоб на тебе бризкать?! — засміялась Божена. — Розпластався, як цопакус. Думала, здох.
— Луччє б я здох, чим так жить, ілуха!
— Ти з цим не спіши. Я дитину жду, — поклала собі руку на живіт Божена.
— Шо?!
— Родить я буду — шо!
— От дялборп йуханадзип… Од кого?
— Од тебе, олйух!
Ґуля над скронею виросла здоровецька, під оком запали фіолетові півкруги. Божена прикрила голову Нельсона холодним компресом із намоченого в дощівці ганчір’я. Він тільки кректав у гамаку, жаліючи себе не стільки через побої, до яких будь-який коритянин завжди був готовий, скільки з огляду на нові обставини. Втративши рятівну ниточку мети, Нельсон обм’як і забродив, як упалий з дерева плід. І саме в цей час його жінка обвалила на нього свою сакраментальну вість.
— І давно ти вже?.. — вимовив стиха.
— Та два місяці буде.
— А шо ж раніш не казала?
— Хотіла знать, чи можна тобі довірять, надіяться на шось, — вигнула надріз брови Божена.
— Ну і?..
— І бачу, шо матйух.
Савина химерна графіка на штукатурці — цей виплід архаїчного мислення — тепер вганяла Нельсона в безсилу лють. Здавалося, що життя, ледь ступивши на широкий шлях, збочило й згорнулося клубочком на узбіччі.
— Ти цей… Сходи до доктора Фрезе, — запропонував він знічев’я.
— Нашо? — не зрозуміла Божена.
— Може, хай вибере з тебе все лишнє.
— Шо ти, сарадіп, вякнув?!
Стоячи надворі перед домом, можна було подумати, що в Савиній квартирці розпочався капітальний ремонт із переплануванням. Врешті-решт, лемент і гуркіт ущухли, і з під’їзду кулею вилетіла розлючена Божена. Амортизатор її протеза з кожним кроком брязкав та іскрив.
Пабло зняв чавун із решітки, покладеної на діжку з дровами, вдихнув пару від киплячого рису. Заносячи в дім, ліктем відхилив двері, збиті з дощок. Столом у хаті служила перекинута на бік побита газова плита з дірами на місці конфорок. Він розмішав ложкою білу липку кашу — готово. Продукти з небесної «гуманітарки» стали для нього найбільшою радістю останніх днів. Щоправда, Захур її не поділяв.
— Скільки тобі сипать? — запитав Пабло.
— Йуханун, — меланхолійно відмахнувся Захур. Він сидів у возику коло невеличкого віконця, споглядаючи сутінки.
— Будеш себе голодом морить? Мені на зло? — образився Пабло.
— Я сказав: не квокчи тут! Кидай мене рехан, найди собі когось!
По цих словах Захур збирався руками розвернути свій іржавий інвалідний возик, але врізався в тумбу з лахміттям і посудом.
— То будеш дивиться, як я їм, — розвернув його до себе Пабло і негайно почав поглинати рис просто з чавуна. Захур із непохитністю камінь-дерева глядів на його трапезу, поки той не відклав ложку.
— Божка дитину носе, — мовив Пабло, аби порушити нав’язливу мовчанку. — Отаке розказують.
— Давно в нас приплоду не було. Тіки нашо воно, коли жить ніяк.
Пабло схопив Захура за шию і почав трясти.
— Не мели мені язиком! Ти встанеш. Я ще тобі, дялбакус, дитину народжу!
— Ти народиш? Фууу, — пирхнув Захур.
— Я! Візьму й народжу! Шоб ти знав, для чого жить.
Паблові забракло слів від почуттів, що переповнили грудну порожнину. Він вмостився у Захура на колінах, до краю навантаживши і без того хирлявий возик. Взяв його руку й одяг на зап’ястя тугий браслет, сплетений із маленьких гумок. Такий самий аксесуар вдягнув і собі — на ньому вгадувалися барви веселки. Не важко було здогадатися, що обидва артефакти художнього промислу відлежали на Кориті не один рік.
— І шо ці резинки значать? — спитав Захур.
Цієї миті вхідні двері рипнули — і в хату ввалився Кабигроб. Він потяг носом і стиснув дебелі кулаки: